А ми тую червону калину підіймемо
Існує легенда, за якою Бог створив світ і почав розселяти людей. Кожну націю він чимось обдарував. Українців Бог нагородив красою і піснею, бо без пісні вони не уявляють свого життя. Співають в Україні в радості і в горі, на хрестинах і весіллі, на роботі і під час відпочинку, в свята і в будні.
У піснях розкривається щира душа нашого народу, його славна історія.
Кожен з нас із самого малечку носить у серці материнську пісню – те вічне, що живить душу, не дає їй зміліти і зламатися. З-поміж усіх материнських пісень особливою красою сповнені
Ой спи, сину, бо покину,
Сама піду по калину,
Наламаю калиноньки
Для дитини в голівоньки.
Як калина цвісти буде,
То дитина рости буде,
Вже калина процвітає,
А дитина виростає.
Українські календарно-обрядові пісні теж нерозривно пов’язані з калиною: крім веснянок, калина оспівується в русальних, петрівчаних та весільних піснях, гаївках, колядках, щедрівках. Калина у весільній пісні – то вродлива відданиця, щаслива родинна доля. Калина з пісні уособлювала
Важка і тривала служба нерідко закінчувалася трагічно, і тоді вояк перед смертю заповідав посадити на його могилі калину.
Калина – це своєрідний символУкраїни, що увібрав у себе і образ матері й образ родини, і усього нашого прекрасного українського роду. Сьогодні Україна постала у світі рівною серед рівних, вільною серед вільних, проголосивши незалежність у Декларації від 16 липня 1990 року та в Акті про незалежність від 24 серпня 1991 року. Тому гордо і велично лунають слова пісні “Розлилися круті бережечки”:
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми ж нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
Славні козаки, що склали цю пісню, і їх нащадки відстояли славу рідної землі і заповіли нам завершити розпочату ними справу щодо відродження національної держави. На мою думку, замало просто милуватися і пишатися Україною, з гордістю усвідомлюючи, що ти належиш до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє місце у справі відродження України і присвятити своє життя цьому святому покликанню.
В. Симоненко писав:
Тільки тим історія належить,
Хто сьогодні бореться й живе.
Ця боротьба, прагнення до знань – запорука розквіту нашої держави, бо без цих знань, досвіду ми не зможемо побудувати цивілізовану незалежну Україну. Я вірю, що і своїм нащадкам ми передамо її щасливою і вільною, а над нашими здобутками буде полум’яніти ніжна калина, об’єднуючи своїх дітей-українців:
У лузі калина, у лузі червона
Хорошенько цвіте,
Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)