А. С. Грін. Доля письменника й творчий шлях
1. Дитинство і юність романтика. Життєві колізії. 2. Початок творчого шляху.
3. Гринландия. 4. Романтична література й жорстока реальність. Все-таки це дивний, чудовий письменник, щирий романтик і автор неймовірних історій, яких у всій світовій літературі небагато!
Я К. Голованов Народився А. С. Грін (теперішнє прізвище Гриневский) 23 серпня 1880 року. Його дитинство і юність пройшли у В’ятці. Говорять, що першим словом, що маленький Сашко склав з кубиків і прочитав по складах, було “море”.
Але батько, засланий поляк, бажав, щоб син одержав
Гриневский-Старший, учасник польського повстання 1863 року, працював бухгалтером у земській лікарні, його дружина вмерла в тридцять сім років, залишивши чотирьох дітей. Сашко був самим старшим, йому в той час здійснилося тринадцять. Трохи пізніше в нього з’явилася мачуха.
Усе хлопчиська в той час минулого захоплені пригодницькою літературою, а в Гриневского було три скрині книг на польському, французьк і російському – вони залишилися від загиблого дядька, підполковника Гриневского. Батьки дражнили сина, говорили, що він погано вчиться й стане свинопасом Цілком зрозуміло, що сім’я,
Незабаром, страждаючи від нерозуміння, він замкнув і мало з ким говорив про себе. Єдиний улюблений предмет Гріна – географія, по ній у хлопчика завжди була на п’ятірку сплюсом. Виключений з реального земського училища, а потім не раз вигнаний і знову прийнятий у міське четирехклассное, Олександр став учитися старанніше. Він довідався, що атестат дає можливість стати мореплавцем.
Зрештою Грін (так його називали приятелі) утік в Одесу.
Море вразило юнака, але найнятися працювати на кораблі було важко. Тільки через два місяці його взяли юнгою на пароплав “Платон”. Практика не йшла взапас, Грін не навчився навіть в’язати морські вузли.
У нього були власні подання про море. Його близькість була для Гріна всім. Другий рейс він зробив на вітрильній шлюпці “Святий Микола”, третій – матросом на кораблі “Цесаревич”.
Жодне з подорожей не дозволило заробити грошей Після цього довелося повернутися у В’ятку й жити випадковими заробітками. Робота на нафтопромислах, на сплаві лісу, золотоискательство, служба в царській армії, втеча з батальйону й зустріч із есерами, вторинна втеча, тюремний строк, третя втеча й посилання… “Я був матросом, вантажником, актором, переписував ролі для театру, працював на золотих копальнях, на доменному заводі, на торф’яних болотах, на рибних промислах; був дроворубом, босяком, переписувачем у канцелярії, мисливцем, революціонером, засланцем, матросом на баржі, солдатом, грабарем…
“, – згадував письменник, говорячи про те, що його життєвий шлях був посипаний не трояндами, а цвяхами. В 1905 році він біг з посилання й жив у В’ятці під чужим прізвищем У літературу А. С. Грін увійшов як майстер побутових оповідань, описуючи свої особисті враження й життєві сюжети. Перше оповідання письменника називалася “Заслуга рядового Пантелєєва” і був опублікований в 1906 році Цензура порахувала його агітаційним, весь тираж конфіскували. Перша книга ” Шапка-Невидимка” вийшла в 1907 році.
У добутках 1918-1919 років (” мир, ЩоБлищить,”, “Джесси й Моргиана”, “Дорога в нікуди”) головною темою творчості став конфлікт волі й несвободи За двадцять п’ять років творчості було опубліковано понад чотириста добутків.
Головною темою його книг стала віра у високу моральність людини. “Олександр Грін – письменник сонячний і, незважаючи на важку долю, щасливий, тому що через всі його добутки переможно проходить глибока й світла віра в людину, у добрі початки людської душі, віра в любов, дружбу, вірність і осуществимость мрії”, – говорила письменниця В. К. Кетлінська Дослідник творчості Гріна В. В. Харчев зауважує, що письменник намагався показати, що чудо можливо скрізь, навіть де здається, що його бути не може. У найвідоміших творах Гріна, відмінного пейзажиста й майстра сюжету, – в “Червоних вітрилах”, “Бегущей по хвилях”, ” світі, ЩоБлищить,”, – романтика тісно переплетена сфантастикой. Герої Гріна живуть у вигаданих містах, пригрезившихся їхньому творцеві – Апамбо, Гель-Гью, Зурбагане, Гертоне, Лиссе, Покете, на острові Рено.
Цей вигаданий, мир критики почали вивчати вже з 1910-х роках. Його сприймають по-різному: і як мир минулого, і як письменницький всесвіт зі своїми законами розвитку, героями й сюжетами, як художній простір. К. Г. Паустовский міркував: “Коли він став письменником, то уявляв собі неіснуючі країни, де відбувалася дія його оповідань, не як мрячні пейзажі, а як добре вивчені, сотні разів виходжені місця.
Він міг би намалювати докладну карту цих місць, міг би відзначити кожний поворот у дорозі й характер рослинності, кожний вигин ріки й розташування будинків…
“. Незвичайність цього всесвіту очевидна. Вона відрізняється від реальної й населена відважними героями з багатим внутрішнім миром, здатними до самопожертви, шляхетними й мужніми людьми, що носять якісь дивовижні, схожі на іноземні, імена: Артур Грей, Лонгрен, Ассоль, Летика, Гез, Фрези Грант і ін. Влучна назва “Гринландия”, придумане К. І. Зелінським в 1934 році, прижилося й закріпилося за цим літературним миром. Там сполучаються романтика й реалізм, ірраціональність і гармонія, продуманість і невтримна фантазія автора.
Але не всі так райдужно було в реальному житті письменника.
Щасливе сімейне життя Гріна захмарювалося його довгими запоями – так він намагався піти від дійсності й перебороти себе. Він не міг у тверезому виді про щось просити й кланятися Більше всіх страждала від поводження Гріна його Ассоль, друга дружина Ніна. А просити було необхідно: не на що було жити, друкувати дозволяли не більше однієї книги в рік.
Творчість Гріна бути визнано суперечним ідеологічним установкам партії, з кінця 1920-х рр.
Його добутку перестали видавати. На прохання надіслати матеріальну допомогу або не було відповіді, або ж приходила відмова. Пізніше Н. Гриневской довелося просити колишніх товаришів надіслати вмираючому письменникові хоча б просто пари рядків Тільки дружина залишалася відданої чоловікові до самої смерті. Останні роки життя Грін провів у Криму, біля своєї давньої пристрасті – моря.
У ці роки було написано більше половини його добутків, які в той час минулого фактично нікому не потрібні.
В 1932 році письменник умер від раку Його останньою книгою стала “Автобіографічна повість” – реалистично-суворий добуток. Жаль, що широке визнання письменник одержав тільки після смерті. “До кінця днів моїх я хотів би бродити по світлих країнах моєї уяви”, – говорив Грін. Для читачів цей майстер слова назавжди залишиться жителем чудесної Гринландии.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)