Абу Алі Хусейн Ібн Сіна Рубаї та короткі вірші
Абу Алі Хусейн Ібн Сіна Рубаї та короткі вірші Перекладач: Василь Мисик Джерело: З книги: Захід і Схід: Переклади/ К.:Дніпро,1990 РУБАЇ
Моє відступництво не просте, не звичайне: Твердіш я вірую, ніж дервіші й прочани. Один такий живу – і звуть мене кафіром! Це значить: вивелись у світі мусульмани.
О, як довідатись, для чого в світ оцей Прийшов тулятись я, непроханий зайдей? Коли для радощів, я жив би й не журився,
А ні – заплакав би я сотнями очей. У цій пустелі серце немало мандрувало. Заглянуло в найглибше – й нічого не узнало.
Не
I тільки тайни смерті я розгадать не зміг. Три дурні зійдуться і знай собі плетуть, Що тільки їм одним відкрита світу суть. Щоб ті осли тебе кафіром не назвали, Із ними в бесіді ослоподібним будь! Вино п’яницям ворог, тверезим побратим.
Вино чудовні ліки, як не впиватись ним, Гірке, як слово батька, зате ж таке корисне, Дозволене розумним, заказане дурним. Коли постарівся, не грай по-молодому, В невірство не вдягай
Що в темряві творив, тепер забудь, бо все те Не до лиця тобі при світлі дня ясному. Добірні слова із Корану у кожній господі читають. Та, правду сказати, і їх не при кожній нагоді читають. А речення те, що на вінцях у кожного келиха бачим,-
Його повсякденно й повсюдно, не кажучи годі, читають. Мій друг, що з ворогом укупі пив і їв, Повік не діждеться від мене добрих слів.
До біса цукор той, що був біля отрути! Геть від метелика, що на змії сидів! Де б не спалахував пожарами твій гнів, Наш день кривавими сльозами червонів.
Якби ті повені до брам твоїх сягнули, Без ліку б винесли захованих скарбів. Найкраще так ступить на край могили, Щоб жалощі тебе не обступили. Усе, що можеш, виконай сьогодні,
Бо що ти вдієш, як не стане сили? Дай кучерям своїм хоч трохи побуяти – I подешевшають на ринку аромати; А як відкинеш геть – ми найглупішу північ Від сонячного дня не зможем розпізнати.
Спитав: чом сліз у мене не сохне течія? Вона: тому, що завжди сміюсь, мов квітка, я! Спитав: чому без тебе я так страждаю-плачу? Вона: бо сам ти – тіло, а я – душа твоя!
Хто б не питав, не відкривайсь нікому Будь обережний, сховане таї. Як тайну збережеш, ти пан над нею, А тільки виявиш, ти раб її. Від трьох принад твоїх – потрібні в природі чудеса:
Від уст – вино, від щік – троянди, від усміху – краса. Від трьох прикмет моїх три лиха тривають з року в рік: Від серця – біль, від дум – химери, а від очей – роса.
Ах, кучері в тебе подібні до змій! Та чом же вони аж на спині твоїй? Побачили лал твій з смарагдом у дружбі – Звилися й за плечі майнули як стій! О нічко, не будь же така гомінка, як учора! Не викрий таємних думок юнака, як учора!
Ти знаєш, як довго тягнулася ніч учорашня? Ей, нічко побачення, стань не така, як учора! Отак кохатися в думках – як досі не здурів я! Нікому стільки не судилося терпіти, як терпів я! Немало напастей зазнати недавно довелося!
Терпіння – от мій захист певний від злоби й лихослів’я! КОРОТКІ ВІРШІ Хоч я великим став, а дні в тісноті трачу. Зросла ціна моя, а покупців не бачу.
Коли забагатієш, то простягни до друзів Із щедрими дарами, із частуванням руки. А спобіжить нещастя, не виявляй нікому, Нехай безмовно жовкне твоє лице від муки.
Найвищої мети я прагну і жадаю, Ніколи вниз мій дух не спуститься й на мить: Або дістануся жаданої верхівлі,
Або хай смерть мене на цім шляху приспить. Не метушись, бо всюди живе твоя душа, Вперед, до благ найвищих – таке у неї гасло. Душа – скляна судина, наука – світло в ній, А нашу людську мудрість вважатимем за масло.
Воістину, живеш ти на грані небуття Лише хвилину, поки те світло не погасло. Що за людці!
Так заздрять на мій хист, Що заочі кленуть мене повсюди. Знання, освіта, розум мій – для них Лиш зачіпка для лайки та огуди.
Як дикий цап рогами скелю б’є, Так і мені ці докучають люди. Та юнака, що став на певний шлях, Не устрашать пусті їх пересуди.
Вони прощення просять моїм гріхам, бо в серці Таять передо мною і острах, і докір. Як од страшного звіра, копають ями, хрипко, Як пси, на мене брешуть, бо я ж і є той звір.
Коли встають уранці, на мене зирять косо, Що я всю ніч працюю, томлю і думку, й зір. Якби вони по правді, без заздрості судили,
То, певно б, не зганьбили мій труд, мій добротвір.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)