Адам Міцкевич До матері-польки


Адам Міцкевич До матері-польки Перекладач: Микола Лукаш

Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990 О Мати-Полько! Як у твого сина В очах сіяє дар святий пророцтва,

Як появляє лагідна дитина Поляків давніх горде благородство, Як, занедбавши забавки пустії, Він слухає співця старого думи

Про наших предків вікопомні дії, Ясне чоло схиляючи у сумі,- О Мати-Полько! Горе йому буде!

Молись за нього… Глянь, он Скорбна Мати: Розкраяні мечами в неї груди, Й тобі судилось муку цю прийняти. Хай дійдуть згоди нації й держави,

На

землю злине миру благостиня, А твого сина жде борня без слави І мученицька смерть – без воскресіння. Пошли ж його скорішє в нетрі, в пущі, Хай у печері скриється, то, може. Приспить, сердешний, думи невсипущі,

З отруйним гадом поділивши ложе. Там стане він байдужим і холодним, Навчиться, як безодня, німувати,

Труїть нечутно випаром болотним, Слизьким вужем покірно плазувати. Спаситель наш, в невинності дитинній, Голубив хрест і був на нім розп’ятий…

О Мати-Полько! Й ти подбай ще нині Про іграшки підхожі для хлоп’яти. Окуй у пута змалку бідолаху, Впряжи його у тачку із землею,

Щоб він не блід, ступаючи на плаху, Щоб він не червонів перед петлею. Не піде син із рицарством до бою, Щоб водрузить хреста в Єрусалимі, Не скропить волі кровію живою,

Як воїни свободи невтолимі. Шпиг викличе його на поєдинок, На прю з ним стане царський суд неправий, А бойовищем буде в них застінок, А переможцем вийде кат кривавий.

А пам’ятником буде надмогильним Там шибениця, чорна потороча, А славою – хіба сльоза жіноча

Та тихе слово в краю підневільнім.



Адам Міцкевич До матері-польки