Акмеїзм

Акмеїзм (грецьк. акті – вищий ступінь чи якість чого-небудь) – стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М. Гумільовим (Анна Ахматова, М. Кузмін, О. Мандельштам, М. Зенкевич, В. Нарбут) утворила “Цех поетів”, виступаючи на сторінках часопису “Аполлон”. Естетичними засадами акмеїстів були самодостатність поетичного слова та відповідне його функціонування у суспільному житті.

Основні принципи зводилися до творення елітарної поезії, в центрі якої –

людина в її духовних та історичних проекціях. Естетизм і нові теми (зокрема африканська тематика) побутували в поезії М. Гумільова, рання поезія А. Ахматової оберталася навколо “вічних тем”, О. Мандельштам синтезував міф, культурологію, сучасність. Після 1917 група перестала існувати (М. Гумільов розстріляний у 1921, у 30-х знищений О. Мандельштам, складні часи пережили А. Ахматова, М. Зенкевич). В історії російської поезії А. полишився своєрідним літературним стилем, котрий визначав пріоритети в російській культурі першого десятиліття XX ст.

В українській літературі послідовників цього напряму не було, хоч творчість

М. Гумільова, А. Ахматової та ін. викликала інтерес в українських поетів, зокрема у представників “празької школи”.,Акмеїсти називали себе також адамістами (за іменем біблійної першолюдини Адама), сповідуючи культ первіснобіологічного життя, позбавленого обмежливих приписів механістичної цивілізації.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Акмеїзм