Актуальність проблематики п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” (1 варіант)

Українізація – політика радянської влади у 20-ті роки XX століття. Тоді почався розвій національної мови й культури: створювалися українські школи, видавництва, спілки; митці повірили у свободу. Та недовго раділи патріоти нашої держави: скоро політика українізації припинилася, й обмежені міщани, “антипатріоти” почали радіти її поразці, використовуючи дедалі войовничі форми неприйняття всього “малоросійського”.

Цей процес яскраво показаний у п’єсі, Миколи Куліша “Мина Мазайло”.

Названу драму недарма називають

“філологічним водевілем”, адже проблематика твору й усі події в ньому розгортаються навколо одного питання – самобутності української мови. Ця проблема у персонажів драми має різне вирішення. Так, головний герой п’єси, Мина Мазайло, ніяк не може позбутися комплексу національної меншовартості й хоче змінити своє прізвище на більш “милозвучне”: “Двадцять три роки… носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті – Мазайло!.. Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репетитора не брали – Мазайло!

На службу не приймали – Мазайло!..” Читача аж сміх бере, коли Мина намагається із кореня

“маз” утворити щось, найогодумку, путяще: “Мазов”, “Мазеленський”, “деМазе”, “фонМазел”, “Мазанський”, “Мазєнін”… Вірусом україноненависництва заражені й інші члени родини – дочка Рина, дружина Мотрона, тьотя Мотя. Також смішно й безглуздо виглядають потуги головного персонажа драми вивчати російську мову разом з “учителькою правільнихпроізношеній” Бароновою-Козино.

Родина Мазайлів виглядає трагічно й водночас комічно у своєму невгасимому прагненні відірватися від національного коріння.

Однак сміх сучасного читача швидко вщухає, коли він згадує, що сьогодні на кожному кроці бачимо таких точно “Мазайлів”, які за будь-яку ціну хочуть відірватися від усього українського, нервово сіпаються і скрегочуть зубами від думки про розвиток національної культури. Чому вони так роблять? Незрозуміло.

Помічаємо людей, які кривляться від того, що назва міста написана українською мовою (тьотя Мотя в драмі ледь не зомліла, побачивши напис “Харків”), тих, хто радше промовляв би “спагі” й “дєці” замість звичних “чоботи” й “діти”, хто відхрещується від свого коріння… Проте нашим патріотам не треба хвилюватися: багато людей мріють про подальший розвиток національної культури, як і Мокій Мазайло. Цей молодий юнак захоплений літературою свого народу, хоче “українізувати” кохану дівчину Уляну Розсоху.

Один із героїв п’єси, дядько Тарас, також мріє про відродження української держави, захоплений історією рідної країни. Та й Уля, яка завжди відстоювала міщанські погляди на політику українізації, урешті-решт розуміє: не можна “топтати” свого коріння.

П’єса Миколи Куліша “Мина Мазайло” дуже актуальна в наш час. Ще рано нам безжурно сміятися над відсутністю національної самосвідомості в героях твору, бо й сьогодні антипатріотизм – велика проблема українського народу. Невже зневажаючи рідну мову і культуру люди відчувають себе вищими за інших? Невже наша доля – доля “безбатченків”?

Ні! Вірю, що скоро в моїй країні не стане мазайлів, а житимуть лише справжні громадяни, свідомі свого національного обов’язку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Актуальність проблематики п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” (1 варіант)