Амебейна композиція


Амебейна композиція (грецьк. amoibdios – взаємний) – будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми викладаються, набуваючи особливої ускладненості та контрастності, почергово:

Загорнуте у сутінки обличчя,

Мандрівки серед пожовтілих гір…

(Такі осінні, суто романтичні

Рядки собі лягають на папір).

Подекуди листочки, наче ноти.

По них і награвав вітерець…

(Нечистий шепче:

Кинь пусте молоти,

Зелений змій виля хвостом, як пес).

Вплітаються назовсім у волосся

Липкого павутиння ниточки…

(Та голова наполовину боса,

А як далеко ще оті вінки).

І клоунів розмови безтолкові

Приглушує мелодія дощів,

(Рудий регоче, білий хмурить брови

Усе життя у кожного в душі) (В Кожелянко).

Композиція амебейного вірша складається за принципом паралельного розвитку двох мотивів; має різні форми. Подеколи у другому рядку такого вірша у дещо зміненому вигляді повторюється Мовлене у першому:

Серед поля попід небом жито жала.

Жито жала попід небом серед поля.

Вітер віяв, сонце гріло, дожинала.

Дожинала, сонце гріло, вітер віяв (О. Олесь).

А. к. була започаткована в Елладі, зокрема при діалогічному виконанні пісень. Такі тенденції спостерігаються і в українському фольклорі (“А ми просо сіяли…”).



Амебейна композиція