Амфімакр

Related posts:

1. Дохмій Дохмій (грецьк. dochmios – кривий) – стопа в античному віршуванні, що складається з восьми мор, поєднуючи в собі ямб та амфімакр ( &;#8746; – – &;#8746;-). Можливість заміни довгого складу двома короткими (і навпаки) витворювала до 32 варіантів Д., котрий здебільшого використовувався в ліричних та патетичних фрагментах античних трагедій. В українській поезії ця стопа майже […]...
2. Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
3. Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
4. Хоріямб Хоріямб – в античній версифікації – чотирискладова (шестиморна) стопа, що складається з хорея і ямба (- &;#8746; &;#8746; – ). В українській силабо-тонічній системі X. умовно називається сполука хорея та ямба, що трапляється при відхиленнях від ритмометричної ямбічної схеми: Надія вмерла, вмер і жаль, Не ятриться глибока рана, ЗО мною лиш моя печаль – Ти, […]...
5. Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
6. Гекзаметр або Гексаметр Гекзаметр, або Гексаметр (грецьк. hexdmetros – шестимірник) – метричний (квантитатичний) вірш шестистопного дактиля (- &;#8746; &;#8746; ), де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади зможуть замінюватись одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова – хорей. Як правило, Г. має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький Г. – і після […]...
7. Асклепіадів вірш Асклепіадів вірш – античний вірш, створений елліністичним поетом Олександрійської доби Асклепіадом Самоським (III ст. до н. е.), використовуваний пізніше римським поетом Горацієм (65-8 pp. до н. е.), зокрема у перекладеній М. Зеровим оді “Римській державі”: Вже нема на тобі паруса цілого, Ні богів над кермом, сильних заступників, Марно чванишся, ніби Ти із кедра понтійського (….). […]...
8. Гліконівський вірш або Гліконей Гліконівський вірш, або Гліконей (від давньогрецьк. поета Глікона) – в античній версифікації – восьмискладовий силабо-метричний вірш за схемою &;#8746; &;#8746 -/&;#8746; &;#8746 -/&;#8746; &;#8746. Поширювався у ліриці та хорах трагедії, подеколи у сполуці із ферекратовим віршем. Застосував Г. в. Горацій: О кораблю, вже знов хвиля несе тебе В море! О, не туди – в гавань […]...
9. Античне віршування Античне віршування (лат. antiquum – стародавній) – різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не. читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній […]...
10. Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
11. Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
12. Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. Для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у вірші, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра та місцезнаходженням цезури. Один із прикладів силабо-тонічного віршування – поезія Є. Маланюка […]...
13. Алкеєва строфа Алкеєва строфа – одна з античних строф, власне чотирирядкова строфа, що складається з різнометричних (логаедичних) стоп; серед них розрізняється “алкеїв одинадцятискладник”, що містить ямбічні рядки з анапестом у четвертій стопі, “алкеїв дев’ятискладник” ямбічного вигляду та “алкеїв десятискладник”, в якому наявні два дактилі та два хореї (-&;#8746;&;#8746;-&;#8746;&;#8746;-&;#8746; – -). А. с. запроваджена еллінським поетом Алкеєм (VII-VI […]...
14. ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Розглянемо, як розміщені наголоси у поезії Максима Рильського “Пісні”. Для цього наголошений склад позначимо рискою зі знаком наголосу Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю […]...
15. Адонічний вірш Адонічний вірш (лат. versus adonius ) – античний віршовий розмір, дактилічний усічений диметр, де поєднуються дактиль і хорей. Вживався як фінальний рядок, рефрен у сапфічній строфі: -&;#8746; &;#8746;/- &;#8746;. Названий на честь фінікійського божества Адоніса. В українській поезії не вживається, але відомий з грецької, зокрема, за перекладом І. Франка з Юліана Єгиптянина: Вмер-бо Архілох! Тож […]...
16. Ямб Ямб (грецьк. iambos – напасник) – в античній версифікації триморна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі – двоскладова стопа з наголосом на другому складі. В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики. Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний […]...
17. Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
18. Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених […]...
19. Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: ): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
20. Дактиль Дактиль (грецьк. daktylos – палець; міра довжини) – в античній версифікації – стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший – довгий, решта – короткі. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на першому складі (- ∪ ∪). дактилічні віршові розміри з’явилися в українській поезії у другій половині XVIII ст., проте чималий […]...
21. Альтернований ритм Альтернований ритм (лат. alternare – змінюватись, чергуватись) – чергування ямбів чи хореїв з пірихіями у віршовому рядку залежно від своєрідності акцентології української мови, коли один наголос на середньому складі об’єднує відразу три, а не два, як того вимагає віршовий розмір. Прикладом А. р. може бути “Сонячний етюд” І. драча, написаний п’ятистопним ямбом: Де котиться між […]...
22. Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
23. Пеон, або Пеан Пеон, або Пеан (грецьк. раіаn, раіеоn, раіon – цілитель, спаситель) – в Елладі – хоровий гімн на честь бога поезії та сонця Аполлона, названий за одним з образів Гомерової “Іліади”, згадується як офірна та бойова пісня. П. літературно оформився у Спарті (VII ст. до н. е.) зусиллями критянина Фалета. Відомі автори П. – Алкман, Вакхілід, […]...
24. Епаналепсис Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації. У такий спосіб наступний рядок вірша ніби підхоплює зміст і звучання попереднього, інтонаційно стикується з ним, що й формує відповідно ритмо-мелодійну […]...
25. Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
26. Акцентний вірш Акцентний вірш (лат. accentus – наголос) – вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених. складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів – довільне. Коливання кількості наголосів в рядках зумовлене межами […]...
27. Чергування голосних звуків української мови. Чергування о-і, е-і Чергування – це постійні закономірні зміни звуків в одних і тих самих частинах слова. Чергування звуків, що виникли давно, називають історичними. Вони поділяються на власне чергування та на випадання (чергування з нулем звука). 1) [і] в закритому складі іменника, прикметника, числівника, займенника в називному відмінку чергується з [о] та [е] у відкритому складі в непрямих […]...
28. Двоскладові розміри Двоскладові розміри – віршові розміри у силабо-тонічній системі, в яких ненаголошені склади чергуються з наголошеними у парному (ямб) та непарному (хорей) аспекті, витворюючи двоскладові групи (стопи). Оскільки в українській мові ненаголошені склади переважають над наголошеними, особливість ритму Д. р. полягає в заміні наголошених ненаголошеними. В античному віршуванні Д. р. витворюють сполучення довгого складу з коротким […]...
29. Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
30. Хорей, або Трохей Хорей, або Трохей (грецьк. choreios, від choros – хор) – в античному віршуванні – триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами. В силабо-тонічній системі – двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний. Проте у хореїчному вірші наголоси спостерігаються не скрізь, крім константи, що уможливлює варіювання пірихія. […]...
31. Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
32. Ізоколон Ізоколон (від грецьк. isos – рівний та kolon – частина речення, складник періоду) – стилістична фігура, кількаразове повторення на невеликому відтинку віршової площі одних і тих самих слів чи словосполучень (колонів) задля витворення синтаксичного паралелізму з анафоричними та епіфоричними компонентами, задля інтонаційної та смислової увиразненості поетичного мовлення: На горі гора, А на тій горі Піч […]...
33. Тактовик Тактовик – міжсистемна форма віршування, основою сумірності в якій є ізохронізм віршорядків і таке розташування слів у них, яке уможливлює їх членування на такти. Прихильники музичного погляду на Т. (або ж тактометр) виводять його від поняття “такт” (від лат. tactus – дотик рукою, в музиці – дотик диригента до пульта, чим визначається швидкість темпу) – […]...
34. Симетрія Симетрія (грецьк. symmetria – гармонія, розмірність) – розміщення частини художнього твору за принципом віддзеркалення. Прикладом С. може бути олександрійський вірш – дванадцятискладник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на шостому та дванадцятому складах. Симетричним вважається суміжне римування, кільце тощо. Вживається С і в складних композиційних формах, як стихолітія. Цікаві зразки С. спостерігаються і серед фігурних віршів, […]...
35. Акаталектика Акаталектика (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, та katalektikos – усічений) – відповідність клаузули метричній структурі вірша, дотримання його схеми. Так, в акаталектичному ямбічному рядку два останні склади адекватні стопі ямба (константа): “Страшні слова, коли вони мовчать” (Ліна Костенко): ∪-/∪-/ ∪ -/ ∪ -/ ∪-/ ∪ -/ У такому значенні вживаються поняття: акаталектична клаузула, […]...
36. Відсторонення Відсторонення – художній прийом за суттю протилежний до уособлення. Якщо уособлення оживлює неживі предмети, персоніфікує фізичні явища, то В. представляє психічні процеси, стани як фізичні явища, зображує їх як нібито самостійно існуючі. За структурою В. – вид метонімії: Тріпонуться слова, мов бджоли на дощі, Вривається розмова, ледве розпочата, Спалахують думки й ховаються мерщій, І погляд, […]...
37. Аугментатив Аугментатив (лат. augmentativus, від augmentum – нарощення) – слово з побільшеним значенням (вітрище, котяра, деревисько тощо): “Я твій” – десь чують дідугани” (П. Тичина). А. утворюється за допомогою епентези (грецьк. epenthesis – вставка), тобто появи додаткового звука в складі слова, зокрема “о” (О. Різниченко: “Сокира щугоне униз, / І череп, ніби диня, репне), суфікса “єн” […]...
38. Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії “жіночих рим”: півень – дивень тощо). В […]...
39. Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
40. Скорочено – МУЗИКА, ЩО ПІШЛА – ІВАН МАЛКОВИЧ Коли вона плелася в коси – Чом, скрипко, відвернулась пріч? Як музику пустила босу В таку непевну, звабну ніч? Ох, смиче, теж дививсь куди ти? – Вже ж сивина спадає з пліч, – Як босу музику пустити В таку непевну, звабну ніч?.. Візьму собі землі окраєць, Піду блукати по світах, – Хай тільки вітер завиває […]...