Аналіз листа Тетяни й листа Онєгіна (порівняння)

* Я к вам пишу – чого ж боле? Що я можу ще сказати?

* Тепер, я знаю, від вас залежить

* Мене презреньем покарати…

Уже в цих рядках – вся Тетяна. Гордість, її поняття про пристойності страждають тому, що їй доводиться першої визнаватися в любові чоловікові. У глибині душі Тетяна напевно була впевнена у взаємності. Вона припускає, що могла б бути щаслива з іншим, і в цьому припущенні є частка настільки невластивого їй кокетства; але відразу стрімкість почуттів у ній бере гору: “Іншої!..

Ні, нікому на світі не віддала б серця я…”.

Різкий, раптовий перехід на “ти” – як би випадковий, неусвідомлений. Чому?.. Тетяна тут і в наступних рядках гранично відкрита, абсолютно відверта. Вона розповідає про свої почуття, нічого не приховуючи, чесно й прямо: Уяви: я тут одна, Ніхто мене не розуміє, Розум мій знемагає, И мовчачи гинути я повинна.

Отож що шукала вона в Онєгіні!.. Розуміння. Онєгін з його світською пересиченістю здавався їй, юній сільській дівчинці, людиною незвичайним – а виходить, здатним її зрозуміти. Але Тетяна сама усвідомлює жах свого вчинку, аморального в очах світла (але не в її власних!), і пише:

Кінчаю. Страшно перечеетъ…

Соромом

і страхом завмираю…

Але мені порукою ваша честь,

И сміло їй себе довіряю…

Яка сила й простота в цих словах!.. І знову – перехід на “ви”… Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну сміливу щирість (“страшно перечесть”), але – ні єдиного слова не виправила. От вона – Тетяна Ларіна, героїня роману.

Онєгін не такий. До речі, не треба забувати, що Онєгін на початку роману й наприкінці його – це різні люди. Лист пише “другий” Онєгін, що змінився за час мандрівок, знову здатний любити. Як і Тетяна, він переступає через неписані закони суспільної моральності – пише любовний лист замужній дамі:

Передбачаю все: вас образить

Сумної таємниці объясненъе.

Яке гірке презренье

Ваш гордий погляд зобразить!..

Тут не стрімкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрілої людини. Розуміючи, що він може ушкодити репутації Тетяни, Онєгін ні в якій мері не ставить її під удар, нічого не просить:

Ні, поминутно бачити вас,

Усюди випливати за вами,

Посмішку вуст, движенье око

Ловити закоханими очами…

От і всі, про більший він не сміє сказати. Тепер це зовсім інша людина. Колишній Онєгін – той самий, що дав таку строгу одповідь Тетяні в парку, – не зміг би повністю підкоритися такому почуттю, не зміг би так любити:

И, зарыдав, у ваших ніг

Вилити благання, признанья, пені,

Всі, усе, що виразити б міг,

А тим часом удаваним хладом

Озброювати й мовлення й погляд…

Онєгін не може (і не сміє, і не має права!) виразити інакше свою любов. Він змушений причинятися. І в підсумку герой визнає себе переможеним:

Але так і бути: я сам собі

Противитися не в силах боле;

Усе вирішено: я від вас залежить

И віддаюся моїй долі.

Помітимо, що тут – майже дослівне повторення листа Тетяни: “Усе вирішено: я від вас залежить”, – пише Онєгін, а вона: “Тепер, я знаю, від вас залежить…”. Бути “у чужій волі”, залежати від когось – і щастя й нещастя одночасно. Пушкіна любить своїх героїв, але не жалує їх: вони повинні пройти складний і тернистий шлях морального вдосконалювання, і два листи, таких близьких за змістом і таких різних по його вираженню, – етапи цього складного шляху


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз листа Тетяни й листа Онєгіна (порівняння)