Аналіз образу Фауста у поемі Гете “Фауст”
Хто ж такий Фауст? Що так приваблює в цьому образі письменників, художників, композиторів різних часів і народів? Фауст – історична особистість, середньовічний вчений, який займався, за переказами, також магією, “чорнокнижництвом”, астрологією.
Народна легенда наділила Фауста потужної тягою до знань, презирством до будь-яких “непохитним” авторитетів, безстрашністю думки і діянь. Не лякаючись пекла, він вступає в угоду з дияволом заради знань і радостей земного життя. Відвага розуму дозволяє йому зухвало порвати із залежністю
Це-то і тягне до нього знову і знову поетів, композиторів, художників. “Фауст” Гете – Видатне явище світової культури і водночас глибоко національну твір. Національна своєрідність позначається вже в самій загальності, філософічності поетичного задуму Гете.
Воно проявляється у змалюванні героя, мучимого розривом між мрією і дійсністю. Національні традиції видно і в особливостях художнього мовлення, у перевазі жвавих ритмів німецької
Він вклав у “Фауста” все, чим жив сам, всі свої враження, роздуми, пізнання. А знав Гете багато – в області і мистецтва, і історії, і філософії, і природничих наук (геології, мінералогії, анатомії, ботаніки). Гете успадкував універсалізм великих гуманістів епохи Відродження. “Фауст” зростав і накопичував силу у міру того, як зростав творчий і людський досвід його творця.
У ньому – синтез усієї творчості Гете, відгомони мало не всіх його творів.
Перша літературна обробка історій про Фауста належить; як припускають, Йогану Шпіса-Видавцю “народної книги”. У її заголовків зазначено, що книга видана, “щоб служити загрозливим і отвращающим прикладом і щирим попередженням усім безбожним і зухвалим людям”. Богобоязливий протестант Шпис засуджував Фауста за безбожництво. Але в самій “народної книги” звучить і захоплення сміливістю вченого. У ній є, наприклад, такі слова: “окрилив він, як орел, захотів осягнути усі глибини неба і землі”.
У “Трагічною історії доктора Фауста”, написаної Крістофером Марло, Фауст зображений як титанічна натура, відважний шукач нових шляхів у науці, який відкидає феодальний світ і його ідеологію. У задуманої Лессингом драмі на фаустіанську сюжет герой повинен був вийти переможцем над силами пекла. За свідеттельству одного із сучасників Лессінга, в цій не знайденої (а може бути, і що залишилася ненаписаної) драмі Фауст говорив, звертаючись до Князю тьми і його підручним: “Ви не здобули перемоги над людством і наукою”.
М. Клінгер написав про Фауста роман, Зобразивши його бунтарем проти феодальних порядків і захисником пригноблених селян. Гете створив поему про сенс існування людини і людства, про сенс і напрямку історії. Його “Фауст” вражає сміливістю художнього задуму. Герой поеми – універсальна особистість, символ людства, що шукає істину і спрямованого вперед. Гете поставив героя лицем до лиця не тільки з конкретними соціально-історичними обставинами, але і з усією історією, зі Всесвітом, зі світобудовою.
Людина перед обличчям історії і світобудови-в зухвалості цієї ідеї проступає пробуджена переломною епохою віра вбезг межовість можливостей людини, проявляється історичний оптимізм, притаманний світовідчуттям просвітителів XVIII ст.
З образом Фауста Гете зустрівся ще в дитячі роки: восьмирічним хлопчиком він побачив цього героя як персонажа лялькової вистави на ярмарку. Це було в середині XVIII століття у Франкфурті-на-Майні, де Гете народився і виріс. Його прадід і дід були ремісниками, батько – юристом, мати – дочкою бургомістра (міського голови). Гете отримав різнобічну домашню освіту: вивчав класичні та європейські мови, історію, географію, математику, музику, живопис, потім навчався на юридичному факультеті Лейпцігського і Страсбурзького університетів.
У Страсбурзі на початку 70-х років XVIII ст. під пером зовсім ще молодої людини, студента, виник так званий “Пра-Фауст” – перший варіант великого твору, завершеного Гете в 1831 р., у 82-річному віці, за рік до смерті. Коли з’явився “Пра-Фауст”, Гете у свої 20 з гаком років був вже провідним поетом “Бурі і натиску” – течії, що об’єднав бунтарски налаштовану молодь; цей рух називають також штюрмерскім, а “бурхливих геніїв” Штюрмера (від німецького, що означає : буря). Жалюгідною навколишньої дійсності “бурхливі генії”, як називал’і себе представники цієї течії, протиставили культ вільної людини, вільного почуття, природи й народної поезії.
Природа, вважали вони, відкриває шлях до свободи, до позбавлення від панування тиранії і лицемірства. Теоретиком і вождем течії був старший друг Гете Готфрід Гердер. Сміливий мислитель, гострий критик феодальних порядків і духовного застою, Гердер відкрив для “бурхливих геніїв” великого Шекспіра, пробудив у них інтерес до німецького фольклору. “Бурхливі генії” були виконані спраги діяльності, але в умовах нерозвиненого демократичного руху не знали, куди, докласти свої сили.
Почуття били в них через край, відбиваючись у підвищеної емоційності їх творів.
Душа у вогні, немає сили більш, Мерщiй у сідло і на простір! Вже вечір плив, пестячи полі, Висіла ніч біля краю гір. Натовпом чудовиськ ніч дивилася, Але серце співало, нісся кінь, Яке життя в мені кипіла, Який в мені палав вогонь!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)