Андрій Самійлович Малишко
Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в Обухові на Київщині, в родині шевця… “Сім’я наша,- згадує Малишко,- була велика – одинадцятеро дітей, та батько з матір’ю, та старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин – всіх не прогодуєш… Хочеш не хочеш, доводилось займатися шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов за своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бериславські і каховські степи”.
Вірші почав писати Андрій ще дитиною. Побудником цього була народна пісня, яка, гостюючи
Ще хлопчаком він самотужки навчився грати на гармонії, бував музикою на весіллях…
Малишко вмів і любив співати. Він мав чудовий драматичний тенор і, як згодом з’ясувалося, композиторські здібності. До своїх пісень “Як на дальнім небосхилі…” і “Голубе мій, голубе…” поет сам створив мелодії, які були
Отже, і на самісінькому початсу Малишкової творчості була пісня. Співаючи одного разу І матір’ю сумну пісню, малий Андрій захотів, щоб вона щасливо закінчилася, і сам переробив її трагічний кінець:
Чорний ворон опівночі Не клює козацькі очі.
З цього заперечення (а в пісні “Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі”) і почалася творчість Малишка. Він ніби вийшов з глибин вікової української народнопісенної культури; його дитяче милосердя було першим виявом активної, гуманної позіщії, яку поет займатиме протягом усього свого життя…
Але був у нього ще один дар, який постійно впливав на його поезію. Це ораторський хист, що, в свою чергу, виник з природженого замилування театром. Малишко хлопцем брав участь у шкільному драмгуртку, пішки ходив з Обухова на київські вистави, а в зрілому віці так володів магією усного слова, що нікого з українських літераторів не можна було поставити в ораторському вмінні впорівень із ним…
Дитинство Малишка було коротким. В 1927 році він закінчує сім класів і вступає до Київського медтехнікуму. Це був помилковий вибір професії, але хлопець думав тоді лише про те, як би скоріше “стати на ноги”, швидше вирватися з бідної шевської халупи, тісної від галасливої дітвори.
У медичному технікумі вчителем Малишка був лікар М. Ко-ломійченко, який за гострою чутливістю і рвучким темпераментом хлопця розгадав мистецьку обдарованість і радив йому шукати більш відповідного фаху. Малишко і сам зрозумів, що розминувся з покликанням, і в І 929 році вступив до Інституту соціального виховання (згодом Інститут народної освіти – ІНО)і.
В 1936 році з’являється перша окрема Малишкова збірка ” Батьківщина “. ..
Тяжкою подією в житті поета була друга світова війна,
Яку він змалював у віршах циклу “Україно моя”, в книжках
“Битва”, “Ярославна” та в поемі “ІІрометей”…
Д. ЇІавличко. Сонця і правди сурма.
1972 р.
Вперше, можливо, я потис руку Андрію Самійловичу… вже у; визволеному Києві, в квартирі письменника Василя Кучера.
Переді мною був молодик, трохи, може, приземкуватий, але широкий, кремезний в плечах і грудях, бравий майор – весь, як кажуть, в орденах і медалях. І ті ордени та медалі мелодійно псбрякували – здавалося мені,- в унісон мелодії з ^голосу й клавіатури: майор Малишко співав, акомпануючи собі на баяні. Його вузькі “азіатські” очі то мрійливо мружилися, то раптом широко розпанахувалися, війнувши густими віями, теж, здавалося мені, в такт мелодії та словам пісні. Співав Андрій – Самійлович загальновідому, популярну пісню “Розпрягайте, хлопці, коні”, але не просто “виводив” мелодію – як то часто бував в співаків, а мелодіював, якщо можна так сказати, самі слова, самий зміст пісні.
Мелодія, слова і почуття співака були в якійсь незбагненній єдності – осмислені і опоетизовані.
Ю. Смолич. Малишко.
Особисте наше знайомство відбулось уже по війні. Був Малишко на той час редактором журналу “Дніпро”, надрукував у цьому журналі дещо з моїх фронтових творів, і ось ми зустрілись, міцно тиснемо руку один одному, Малишко говорить щось привітне,- багато хто знає цей його дар з першого слова, з першої зустрічі викликати прихильність, зачаровувати людей. Отож сидимо в затишному подвір’ячку Спілки письменників України по тодішній вулиці Ворошилова, 3, під плакучою вербою, яка вже стільки наслухалася різних історій, довірялось їй тут безліч літературних інтимностей…
Малишко раптом пропонує:
– Хочеш, підемо до мене обідати?
Вдома у нього в маленькій квартирці тільки мати, лагідна, моторна жінка з ясним обличчям, вбрана, ніби в неділю: у святковій вишиваній на рукавах сорочці. Малишкова мати. Вже знана була з його поезій, і ось вона в житті.
Почувалось внутрішнє, чисто народне благородство цієї людини, доброта душі. Ласкавою співучістю приваблювала мова, з якою мати зверталась то до сина, то до мене. Гостинна була, уважлива, її цікавило, хто це прийшов із сином та звідки родом…
Мабуть, від матері та родинного оточення передалося поетові глибоке відчуття народної пісні, у цій сфері він був тонкий знавець і цінитель, саму його творчість не уявити без фольклорних джерел. Малишко, як мені здається, зумів осягнути саму душу народної поезії, внутрішні закони її розвитку, і тому народно-пісеняа основа в його. творчості – не стилізація, не орнаментика, то його. власне. поетичне мислення, органічна поетова образність, що зливається, з художнім розливом образності народної.
1. В якій сім’ї минало дитинство А. Малишка? Розкажіть про матір поета, ЇЇ роль у розвитку його таланту.
2. Чому Андрій ще підлітком залишив рідну домівку? Де він учився? Хто помітив його поетичне обдарування?
3. Розкажіть про вплив народної пісні на розвиток таланту Малишка. Що про це сказав Олесь Гончар?
4. Якими талантами, крім письменницького, був наділений А. Малишко? У чому вони виявилися?
5. Назвіть твори поета періоду другої світової війни.
6. Які його твори ви вивчали або читали самостійно? Назвіть з них ті, що вам найбільше сподобалися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)