Англійський письменник, поет, драматург Оскар Вайльд
Англійський письменник, поет, драматург Оскар Вайльд прожив недовге і трагічне життя. Його творчість найбільш повно й талановито відбиває художньо-філософську течію – естетизм, яка виникла в Англії в 70- 90 роках XIX століття. Поборники естетизму відстоювали принципи “мистецтва для мистецтва” і вважали, що література не повинна виконувати моральну місію, вчити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра і зла.
Мистецтво має служити красі, яка є вищою за життя.
Теоретичні принципи естетизму відобразилися в романі Вайльда
Любов до себе – це єдиний роман, який триває все
Художник намагається застерегти юнака, але марно, Доріан удається до світського життя. Він закоханий у молоду актрису Сібілу Вейн, яка натхненно грає ролі у видатних п’єсах, але в бідному театрі. Доріан і Сібіла вирішують побратися.
Юнак запрошує на виставу з участю нареченої своїх друзів. Дівчина у захваті від свого почуття, і їй здається, що грати кохання на сцені марно. Роль Джульєти у виставі, яку прийшли дивитися Холлуорд і лорд Генрі, вона провалює. Художник співчуває юнакові, лорд цинічно жартує.
Доріан кидає в обличчя своїй нареченій: “Ви вбили моє кохання!”. Йому здавалося, що мистецтво і реальність мають нерозривний зв’язок. Ус ю ніч блукає він Лондоном і на ранок вирішує примиритися з Сібілою, але довідується, що його слова призвели до самогубства Сібіли. Доріан дивиться на свій портрет і з жахом помічає, що на змальованому обличчі з’явилася перша різка
Закоханості у свою красу і занепаду душі. Доріан давно вже сховав портрет, бо з часом прекрасне лице перетворилося на потворне обличчя сластолюбного старця. Доріан звинувачує художника в тому, що сталося з його душею, і в припадку ярості вбиває Базіла Холлуорда, а свого компаньйона, шантажуючи страшною таємницею, примушує розчинити тіло художника в азотній кислоті. На портреті відбивається і цей страшний злочин.
Доріан Грей заздрить усім, навіть своєму компаньйону, який знайшов у собі сили покінчити життя самогубством, навіть лорду Генрі, циніку, потопаючому в пороках, але який вважає, що будь-який злочин – вульгарність. Доріан кидається на портрет, прагнучи знищити його. Слуги знаходять тіло потворного старця, одягненого в одяг Доріа-на, поруч із портретом, на якому зображений прекрасний юнак.
Вайльд відстоює вищу, надреальну силу мистецтва. Реальне життя може бути огидним, мистецтво ж відтворює красу, зберігає її, воно не підвладне ні часу, ні моральним законам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)