Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Про самого себе
Якби 5 серпня 1899 року я не являв собою лише клубок м’яса й нервів, наділений від природи самим тільки інстинктом, я відчув би, що народився на межі двох великих століть. Позад мене здалека відлунювало Шевченкове слово й будило з летаргії мій край, десь у Петербурзі гримнув був міністр Валуєв: “Не было, нет й быть не может!”, та на сцену історії вже виходив пролетаріат, і вже на обрії громадилися хмари першої революційної бурі 1905 року. Але навколо, в Ромні, а тим більше в його передмісті Засуллі – була тиша.
Для мене, немовляти, це була
Далі будуть великі катаклізми, що потрясуть не тільки стару хату під стріхою в Засуллі, де я оце народився, – потрясуть увесь дотеперішній світ, а тим часом у невеликій засульчанській хаті було тихо, і радість баби Олени та її доньки Юлії, що народився хлопець, а не дівчина, затьмарювали велика рахітична голова первістка і його частий плач.
Рід матері, Юлії Максимівни Яновської походив із Сорочинець, і на цій підставі її старші брати, мої дядьки, запевняли згодом мене, ніби вони з роду Гоголя, теж Яновського й теж з Сорочинець.
Вражені односельці прозвали силаня Давидовичем, що стало йому спочатку за вуличне прозвисько, а далі приросло до офіційного прізвища. Шкода тільки, що рід завзятого козарлюги Антоненка-Давидовича здрібнів після скасування козацтва й перевівся на попівський, а десь у середині XIX століття один із нащадків, зачучверілий пописько під Тернами, з волі харківського архієрея змінив навіть своє українське прізвище на “культурніше” – Давидов. Через це в біографічних довідках про мене писалося, ніби Давидов – це моє справжнє прізвище, тоді як Антоненко-Давидович лише літературний псевдонім.
Насправді ж я просто повернув собі в громадянському житті й у літературі прізвище моїх далеких, але близьких мені духом предків.
З гіркою посмішкою, але воднораз і з щемлячим болем та ніжною любов’ю згадую свого батька Дмитра Олександровича Давидова – невдаху й фантазера. Дід Олександр дуже бідкався з ним, бажаючи вивести свого сина, якщо не на попа, яким сам був у Недригайлові, то бодай хоч на диякона, але мого батька тягла нечиста сила до машин і мисливської рушниці. Бачачи, що з ним годі дати раду в Охтирській бурсі, де вчився перед тим і Павло Грабовський, дід з одчаю піддався благанням сина й пустив його до Круківської залізничної школи, яку той навдивовижу успішно закінчив.
Мій батько дуже швидко засвоював практично всяку механіку. І, може, з нього й вийшло б щось путнє, якби він був хоч трохи серйозніший і щасливіший. Але йому не таланило в житті. Працював у Брянську машиністом пасажирських поїздів і, не з своєї провини чи помилки, вскочив у таку залізничну катастрофу, з якої ледве вийшов живий. Дістав від залізниці через судовий позов три тисячі карбованців відшкодування, до яких дід додав свої дві тисячі в спадщину, щоб батько “став на ноги”, і що з того вийшло? Батько повернувся на Україну й на ті гроші придбав у Охтирці садибу з двома невеликими будинками й флігелем і в компанії ще з одним непевним чоловіком став навіть власником чавуноливарної майстерні та маленького парового млина.
Дванадцять робітників, що складали кадри цього “підприємства”, ненавиділи грубіяна й шахрая батькового компаньйона й щиро любили по-дитячому довірливого, доброго, але нерозважного мого нетягу-батька. Проте це не завадило їм скласти про нього досить влучну приповідку, яка надовго причепилася до батька: “Перепілок стріляв і в трубу попав”. Справді, захопившись можливістю полювати, коли йому заманеться, батько пропадав цілими днями на полюванні, влучно поціляючи то перепелиць, качок і бекасів, то зайців і лисиць. Інколи його несло в мандри, і він, натискаючи на педалі, мчав на велосипеді через гаї та бори, милуючись краєвидами Охтирщини.
В душі він був мрійник і поет. Недарма ж бо я, нишпорячи колись між старими журналами, знайшов зошит з його наївними віршами російською мовою, якими батька пронесло в Тихому та Індійському океанах, коли його, хворого на ревматизм солдата, повезли з Владивостока до Одеси не суходолом, а водою на пароплаві майже навколо світу. Батько таївся з своїм “гріхом”, про який не знала навіть мати, і я, хлопчак тоді, не викрив таємниці навіть самому батькові.
Ну хіба ж можна було з такою лірично-непрактичною вдачею бути власником будь-якого підприємства!
До майстерні й млинка батько лиш коли-не-коли навідувався, щоб глянути, чи вони стоять ще, а за одним заходом і допомогти котромусь із робітників, якщо треба було фізичного напруження. Керування справами перебрав на себе зух-компаньйон, якому батько цілком довірився, дарма що підприємство, працюючи на повний хід, давало чомусь самі збитки. Кінчилося це тим, що через три роки батько збанкрутував, тоді як компаньйон та мірошник у млині тихенько розжилися.
Ледве здихавшись тих клятих майстерні та млина, що обернулись йому на пастку, батько став, як казали про нього, – в боргу, як у шовку, й мусив поповнити собою нечисленні лави охтирського робітництва. Працював у Охтирці монтером на електростанції, а далі, коли в місті повідкривалися перші, як звалися тоді, синематографи, оті всякі “Чари” та “Ліри”, – кіномеханіком. Він зненацька здивував охтирян на повітовій виставці художнім випалюванням на дереві, за що дістав навіть премію, хоч ніколи досі не брався за таку роботу; перший у Охтирці навчився їздити на мотоциклі й мріяв стати шофером, але тут мати рішуче супротивилася: бувши практичною, вона добре знала, що батько безплатно возив би своїх численних приятелів і знайомих і замість заробітку йому лишався б тільки пшик.
Кінчив батько тим, що, попавши 1915 року на війну, добрав способу, перебуваючи в тиловій частині досить далеченько від передових позицій, пропасти безвісти. Для мене й матері так і лишилася загадкою його загибель невідомо де й чому. По собі він лишив тільки борги, на сплату яких мати продала садибу з домами, перейшовши зо мною в одну кімнату на квартиру.
Я рано став розуміти батька, та чи не за ті ж хиби й невдачі гаряче любив його бентежною, співчутливою любов’ю, успадкувавши від нього і мандрованість, і пристрасть до полювання, і мрійність, і частково його життєві невдачі. В душі я прощав йому легковажність, через яку наша маленька сім’я, де я був одинак, часто перебивалася в нестатках, з болем я намагався не помічати ні глузливих кпинів, ні іронічних посмішок статечних обивателів на адресу мого батька, ні сліз матері, яка часто дорікала йому, марно бажаючи, щоб і в нас було по-людському.
Нещаслива доля випала й їй, моїй матусі, – мати клопіт з двома дітьми, з яких одною дитиною був я, а другою неборака-батько. Її практичний розум, вихований ще у великій сім’ї засульчанської баби Олени на ощадності й поміркованості, ніяк не міг збагнути й мого мрійництва та нерозважності, а також ранніх нахилів перебирати міру. Певно, я не раз видавався їй каченям, якого, на подив собі висиділа простодушна квочка замість сподіваних курчат. Та я був її єдиною дитиною, і материне серце краялося від жалю, а то й розпачу, коли вона бачила, як мене тягло на широку воду.
Уявляю, що зазнала вона, самотня бідолаха, коли дужі хвилі, поза моєю волею, підхопили мене й понесли в безвість. Що було їй робити, коли вона, полохлива, боялася навіть тихої води!
Отак, бігаючи, як квочка, край берега, вона марно виглядала мене до самої смерті під час фашистської окупації Києва. Ні я не знаю, де її могила й які були її останні хвилини на землі, ні вона, вмираючи, не знала, чи я ще десь живий.
Тільки перший рік свого життя мені випало прожити на Україні, в Ромні, бо наша маленька сім’я мусила переїхати на місце роботи мого батька – до Брянська. Через те перші дитячі враження й мова були російські. На все життя зберіг я теплі спогади про батькових брянських товаришів і їхні російські пісні та глибоку задуму Брянського бору, і та зрозуміла мені й дорога Росія, так би мовити – Росія в Росії, назавжди залишилася часткою мого раннього дитинства й ніби часткою самого мене.
Та мені випало в житті спізнатися й з другою дореволюційною Росією – Росією на Україні, коли мене, шестилітнього хлопчика, батьки перевезли в Охтирку. Я швидко опанував українську мову від вуличних хлопчаків, але мусив старатися забути її в Охтирській гімназії, куди, напружившись, віддав мене батько. Тут не тільки не було ходу українській мові, але навіть український акцент вибивали з нас, гімназистів, дбайливі вчителі.
Мене це мало гнітило, бо я добре знав російську мову ще з Брянська, але почуття образи й протесту до тої офіційної Росії в Охтирці, що спиралася на школу, церкву й поліцію, рано ввійшло в мою душу.
Related posts:
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Слово матері Якби ви знали, паничі… Тарас Шевченко Це оповідання я почув від одного пенсіонера. Як і я, він зайшов ненадовго до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу, де вони вдвох попрацювали десь близько тридцяти років. Зацікавившись темою нащої розмови, він затримався. Ми говорили про стиляг, про бешкетників, про тих молодиків, у яких через надмірне […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Смерть За життя розплата тільки кров’ю, Тільки смертю переможеш смерть. Василь Еллан. Кость Горобенко оглянув свій партбілет, і на цей раз чомусь надто виразними і многозначними здалися йому кілька таких знайомих і звичайних слів: Російська Комуністична Партія (більшовиків). Кость в’яло подумав: це нісенітниця – друкувати українською мовою “російська”… А втім, не це, власне, впадало в око […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Чистка Якби не деякі несподівані обставини, що склались останнім часом, ніхто в київській філії видавництва “Книгоспілка” не побоювався б чистки, що мала незабаром статись. Чистка – звичайне явище кінця двадцятих років, коли-не-коли воно потрясало не тільки радянські установи, а й партійні організації, вишукуючи недобитків розтрощених класів та всякі рештки минулого, що якимось способом прослизнули між пальцями […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Кінний міліціонер Це тільки з першого погляду Беймбет Кунанбаєв видасться дикуном і відлюдьком, але досить придивитись до нього пильніше, спробувати поговорити з ним, як побачиш, що цей літній казах, якому перейшло вже за п’ятдесят, є добродушна, але вельми скривджена в житті людина. Так скривджена, що й досі не може очуматись, дарма що відтоді, як заподіяно йому страшну […]...
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович Борис Дмитрович Антоненко-Давидович народився 5 серпня 1899 р. в передмісті м. Ромни – Засуллі в сім’ї машиніста-залізничника. Прізвище Антоненко-Давидович було одночасно псевдонімом письменника і прізвищем його предків – реєстрових козаків Антоненків. Спочатку він навчався в Охтирській гімназії, яку закінчив у 1917 p., потім вступив на природничий факультет Харківського університету, але згодом перевівся на історико-філологічний факультет […]...
- Слово матері скорочено – Антоненко-Давидович Борис (1899-1984) Якби ви знали, паничі… Тарас Шевченко Це оповідання розповів один пенсіонер. Як і я, він прийшов до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу. Ми вели розмову про стиляг та бешкетників, у яких через футбол голова часто відстає у своєму розвитку від ніг. Господиня поскаржилася на нинішню молодь, які не слухають і мало […]...
- Слово матері – Антоненко-давидович Борис (cкорочено) (1899-1984) Якби ви знали, паничі… Тарас Шевченко Це оповідання розповів один пенсіонер. Як і я, він прийшов до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу. Ми вели розмову про стиляг та бешкетників, у яких через футбол голова часто відстає у своєму розвитку від ніг. Господиня поскаржилася на нинішню молодь, які не слухають і мало […]...
- СЛОВО МАТЕРІ – БОРИС АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Скорочено Якби ви знали, паничі… Тарас Шевченко Це оповідання розповів один пенсіонер. Як і я, він прийшов до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу. Ми вели розмову про стиляг та бешкетників, у яких через футбол голова часто відстає у своєму розвитку від ніг. Господиня поскаржилася на нинішню молодь, які не слухають і мало поважають […]...
- Слово матері – Антоненко-давидович Борис (дуже стисло) Події відбуваються на початку XX ст. У родині коваля Сметани, який дуже любив читати, була тільки одна книжка – “Кобзар” Тараса Шевченка. Тому він часто вечорами читав її своїй родині – жінці й синові Івану. Іван добре закінчив церковнопарафіяльну школу, батько вирішив віддати його у гімназію. Мати глибоко переживала розлуку з сином. Склавши добре вступні […]...
- Засудження бездуховності у творі “Слово матері” БОРИС АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ 8 клас Ім’я українського письменника Б. Антоненка-Давидовича донедавна було майже невідоме читачам, бо твори його заборонялися, виключалися з літературного процесу. Проте сьогодні ми маємо можливість ближче познайомитися з творчістю цього письменника, який і у складних суспільних умовах продовжував відстоювати право української мови на існування. “… Може, й справді, нам бракує часто тої “твердості” щоб створити […]...
- Слово матері – святе (за повістю “Слово матері”) – I варіант БОРИС АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ 8 клас (за повістю “Слово матері”) I варіант Повість “Слово матері” талановитого письменника Бориса Антоненка-Давидовича дає нам уявлення про те, як може скластися життя людей, які відцурались свого народу. Відірвавшись від своїх, вони не прибились до чужих і так і залишились назавжди “скаліченими на безвік”. Головний герой повісті – Іван Сметана, син простих селян. Наділений […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Батько та дочка I Мала Маруся зосталася дома сама. її батько пішов на роботу в шахту. Ні братів, ні сестер у неї не було; Мати її вмерла, тим вона завсігди зоставалася сама, як батько йшов на роботу. Вони прийшли сюди з села. Маруся залюбки згадує той час, як вона там із матір’ю жила. Тільки це давно, давно було! […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Каторжна I Каторжна – так її всі звали. – Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! – кричала мачуха. – Геть з-перед очей, каторжна! – визвірювався на неї батько, вертаючись п’яний з шинку і заточуючись по хаті. – За сцо ти мене стовхнула, католзна! – пищав дворічний мачушин хлопчик, б’ючи її кулаками. І так усі!. […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Сам собі пан Я їхав залізницею, третім класом і, як звичайно, у вагоні з написом: “Для некурящих”. Ох, цей напис! Раз у раз доводиться воюватися з подорожніми, щоб вони справді не курили, – це знає кожен, кому траплялося сідати до таких вагонів, сподіваючися заховатися в них од огидної отрути димом з паленого листу. Будь ти дитиною, кашляй від […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Під тихими вербами Частина перша Наступає чорна хмара, А другая синя… Народна пісня I ЧОРНА ХМАРА Минув уже четвертий рік, відколи Денис Сивашенко відділився від батька й від Зінька, меншого брата… зараз після того, як середульшого брата Романа заслано на Сибір. Погана це була історія!. Розледащівши Роман у солдатах, не хотів дома нічого робити, посварився з батьком та […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Серед темної ночі Частина першa ЧУЖЕНИЦЯ I У хаті в Пилипа Сиваша за столом сиділа бесіда: брат Охрім із жінкою, сват Манойло з свахою Килиною, кумТерешко Тонконоженко, сусіда Струк із своєю сердитою Стручихою, дядько – старий Корній Грабенко та своя сім’я. Не того Пилип бесіду завів до себе, що сьогодні неділя, а того, що вернувся додому з солдата […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Без хлiба І Край села стояла хата поганенька, а в їй жив селянин із жінкою та з дитиною – хлопчик був. невеличкий, недавнечко народився. Вже третій рік був, як вони побралися, – з чужого села він її взяв, – а все ніяк не могли збитися на хазяйство. У їх тільки й було худоби, що теличка, – купили […]...
- “Треба – любити людину, більше, ніж самого себе” (Остап Вишня) “Що таке, по-моєму, література? – запитував Остап Вишня і відповідав: – Це – крила Шевченка! Це – ніжність Лесі Українки! Це – мудрість Івана Франка!.. А взагалі талант – це народ!” Остап Вишня – знаний в Україні і за кордоном. Протягом усього творчого шляху він виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало […]...
- “Найважче творити самого себе” Зізнаюся, я багато думав над фразою “Усяка людина є творець своєї долі”. Чи може людина сама вибрати життя і побудувати його за власним бажанням або все вже заздалегідь вирішено наперед? Хто або що впливає і визначає життя людини? Чи справді, всяка людина творець своєї долі, чи це просто красива фраза? Я думав, читав, спостерігав, жив. […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Панько Панько останній ускочив у дерев’яний великий цебер до чотирьох товаришів і гукнув машиністу: – Пускай! Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх, – тоді б усі сторч головою могли полетіти в […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Брат на брата І Учитель ладинської школи Євген Корецький, прокинувшися в своїй камері 18-го листопада 1905-го року, зараз згадав, що сьогодні якраз виходить два місяці, відколи він попавсь у неволю. Він поїхав до Києва, потрапив туди саме тоді, як вийшов маніфест 6-го серпня про Державну Думу. Всі розуміли, що після всього того, що було – після кривавої війни […]...
- Твір на тему: “Найважче творити самого себе” Зізнаюся, я багато думав над фразою “Усяка людина є творець своєї долі”. Чи може людина сама вибрати життя і побудувати його за власним бажанням або все вже заздалегідь вирішено наперед? Хто або що впливає і визначає життя людини? Чи справді, всяка людина творець своєї долі, чи це просто красива фраза? Я думав, читав, спостерігав, жив. […]...
- Пізнай самого себе Із чого починається самопізнання? Мабуть, із ставлення до самого себе. Оцінка себе залежить від виховання та від усвідомлення себе в цьому бурхливому світі. Ми всі отримуємо різне виховання. На жаль, роблячи перші кроки самоусвідомлення, ми починаємо порівнювати себе з іншими людьми, насамперед зі своїми ровесниками. Якщо ж є мудрі наставники поруч, то слід звернутися до […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Матільда Аграманте У тяжкому лихолітті Моря перло найдорожче – “Я не муж, мені ти кажеш, День їдуть вони і другий – Вільні їм усі дороги; Третій день – до річки військо Наближалось без тривоги. І відразу їм назустріч Кулі свиснули: іспанці Підійшли з-за лісу тихо, Що й незчулися повстанці. Облягли – нема рятунку – А Масео: “Браття […]...
- Грінченко Борис Дмитрович 9 січня Вони йшли повні віри й надії. Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі. Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним поневірянням під гнобительством дужих […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту Харківської губернії в родині відставного штабс-капітана, дворянина, у власності якого було кілька десятин землі та водний млин. Батько з усіх сил намагався підтримувати в сім’ї дворянський уклад, слідкував, щоб діти не вживали “мужицьке наріччя”. Мати ж за походженням була з російської […]...
- “Порушник любові до ближнього першим з людей віддає самого себе…..(Б. Л. Пастернак). По “Колимским оповіданнях” В. Шаламова 1. Злочину проти людської особистості. 2. Людина в таборі. 3. Значення творчості Шаламова. В історії нашої країни були часи, коли такі поняття, як моральність, гуманність, любов до ближнього минулому забуті Наприклад, свідчення про період червоного терору змушують нас жахатися злочинам проти людської особистості. Держава знищувала своїх громадян. А відбувалося беззаконня, точніше – узаконені злочини, під […]...
- Твір на тему: Пізнай самого себе Із чого починається самопізнання? Мабуть, із ставлення до самого себе. Оцінка себе залежить від виховання та від усвідомлення себе в цьому бурхливому світі. Ми всі отримуємо різне виховання. На жаль, роблячи перші кроки самоусвідомлення, ми починаємо порівнювати себе з іншими людьми, насамперед зі своїми ровесниками. Якщо ж є мудрі наставники поруч, то слід звернутися до […]...
- Я зрікся мрій. Борис Дмитрович Грінченко Б. Грінченко сказав в одному з своїх віршів: “Я зрікся мрій. Поважний і спокійний, Собі сказав: мені не треба їх. Повинність – ось той владар добродійний, Що збереже мене від мук і лих”… Наполегливо доводить автор, що літератор здатен запалювати себе на працю щодня, систематично, а не напливами, розглядає натхнення не як “божественний дар”, а […]...
- Найважчий труд – це творення самого себе Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вивчає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори […]...
- “Найважче у житті – перемогти самого себе” Кожен із нас може пригадати, як часом йому було складно впоратися з самим собою. Людина влаштована дуже цікаво. З одного боку, всі ми хочемо жити як можна краще, удосконалювати себе і світ навколо. З іншого боку, як тільки людина стикається з якимись певними труднощами, вона може істотно змінитися, змінити своє ставлення через щось особисте, наприклад, […]...
- “Найважче творити самого себе, але повністю” І “Хто я? Який я?” – таке питання час від часу задає собі кожна людина. Ми дбаємо про себе, догоджаємо собі. Але чи вміємо ми себе створювати? Я думаю, що творити самого себе дуже важка щоденна робота, бо з тим, кого ти із себе зробиш, виховаєш, належить прожити усе життя. Багато рис вдачі ми маємо […]...
- Твір на тему: “Найважчий труд – це творення самого себе” Добре вчитися в школі, успішно закінчити університет, а потім знайти хорошу високооплачувану роботу – це звичайно дуже добре. Однак, для справжнього успіху потрібно докладати зусиль, навіть отримавши певні здобутки в житті, і рухатися далі. Кожен фініш має бути стартом для наших нових звершень. Самореалізація є важкою працею та елементом життя людини. Життєвонеобхідним для людини є […]...
- Твір роздум Пізнай самого себе Коли людина знає свої справжні достоїнства і вади, їй легше добитися успіху в будь-якій роботі, визначити своє місце в колективі, стати кращим. Спробуй дізнатися, який ти є насправді, без недооцінок і переоцінок, пізнай самого себе. Для цього дотримуйся таких правил. Завжди думай про те, як ставляться до тебе люди. Якщо ти чимось не сподобався другові, […]...
- Борис Дмитрович Грінченко Реферат на тему: Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович Грінченко – видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Б. Д. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської […]...
- Грінченко Борис Дмитрович Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) Народився Б. Д. Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих дрібнопомісних дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Інтереси його […]...
- Книга, що змусила мене по-новому подивитися на світ, на самого себе (за романом Буніна “Життя Арсеньєва”) ІВАН БУНІН 11 клас ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ІВАН БУНІН Книга, що змусила мене по-новому подивитися на світ, на самого себе (за романом І. О. Буніна “Життя Арсеньєва”) Як не сумно в цьому незрозумілому світі, Він усе ж прекрасний, і нам усе-таки Пристрасно хочеться бути щасливими І любити один одного. І. Бунін. Життя Арсеньєва Я з задоволенням […]...
- “Двічі перемагає той, хто, здобуваючи перемогу, перемагає й самого себе” Будь-яка перемога дається людині не просто. Чи мова йде про фізичну працю, чи про працю духовну, все одно це вимагає неабияких зусиль. І, коли людина добивається бажаного успіху, нерідко просто розслабляється, а тому зупиняється. Однак кожна перемога бажає продовження. Через це подвійну перемогу здобуває той, хто досягнувши омріяних результатів, зуміє втамувати своє самолюбство і не […]...
- Білий Дмитро Дмитрович Басаврюк ХХ Твір, який пропонується зараз до вашої уваги, виник внаслідок збігу досить несподіваних обставин, першою з яких стала знахідка рукопису невідомого автора зі середовища українських політичних емігрантів покоління УНР. Рукопис зберігався в архіві журналу “Вольное казачество – Вільне козацтво”, і належав до періоду 20-30-х рр. Автор, працюючи над науковим дослідженням про національну революцію 1917-1921 рр., не […]...
- Буряківець Юрій Дмитрович Молитва Не покидай небесний отче нас, Як то кидає неня те дитятко, Яке в розпуки народилось час, Коли немає для дитини батька. Ти бачиш: сонце промені в пучки Ген пов’язало в клопотах буденних, Людиною усівшись край ріки, Забути суєту оту щоденну. І в цю врочистую, притихлу мить, Порадь мені, знеможеному сину, Чим лікувати серце, що болить, […]...