Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про співучі двері
Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі.
Швидкіш струмує в жилах кров, І сяють щастям очі хмурі, В долоні легшає перо.
На кичерах сивасті трави, Черлений камінь у ріці. Смолиста ніч, і день смуглявий, Немов циганка на лиці. Розсміяні палкі потоки, Немов коханці
Сповитий в зелень і задуму, П’є олень воду з джерела. Квітчасте сонце спить в криниці На мохом стеленому дні. Кущем горючим таємниці Виходить ранком з глибині. Співає пуща сном кудлатим, Прадавнім шумом загуло.
На схилі гір, неначе лата, Пришите до лісів село.
Корчма, мов кущ, що родить зорі, Свічками палиться в ночі. З горілки б’ють дими прозорі, Скриплять іржавії ключі.
Пече музика, й голос тьмяний, І струн сп’янілих лютий бряз. Тремтить на флейті пальців десять, Музичне дерево горить. Із бубна, мов із дзбана, ллється Роздзвонений, гарячий крик. Палає скрипка, тихне, в’яне, І серце бубна співом п’яне. І про опришків в сотий раз Оповідає в пісні бас: Свячені кулі, литий пояс, Таємне зілля, дика борть, Заклята ніч і смерть в напоях, Що їх коханцям варить чорт.
Шалений місяць – мрійний тенор Веде містичну пісню тьми. Дівчина, наче веретено, В танку спідницями шумить.
Ще пам’ятаю: на воді Дрижачі іскри ранок сіє. Ще пам’ятаю: білий дім, Де стіни з дерева та мрії. Ще пам’ятаю: в сонці міст Рудий хребет ліниво гріє, Неначе велетенський кіт, Що в сні ледачім очі щулить. І дім і міст, мабуть, стоять, Але для мене вже минули І тільки спомином горять.
Неситий крук над мостом крякав, Плило рікою сонце в світ. Туди ходив ловити раки, Коли мені було п’ять літ. Колола пальчики шипшина, Устами ссав солодку кров.
На зорі задививсь хлопчина, Але своєї не знайшов.
Тут сиве небо й сиві очі У затурбованих людей. Сльота дуднить і шиби мочить, Розмови стишені веде. Під сивим небом розстелилась Земля вівса та ялівцю. Скорбота мохом оповила Задуману країну цю. Як символ злиднів виростає Голодне зілля – лобода.
Відвічне небо і безкрає, Відвічна лемківська нужда. В таємних кручах давня Лада Ворожить хлопцям молодим. В церквах горить Христовий ладан І куриться молитви дим.
На небі тільки сині зорі Вислухують благальний спів Людей, що, прості та безкрилі, Цілуючи в німій покорі Брудні обніжки вівтарів Устами, чорними від пилу, Що їхні губи припорошить, Моління шлють Христу і Духу, Щоб допоміг здобути гроші На хліб, на сіль і на сивуху.
Земля не родить, віє вітер, На полі мох, мов теплий одяг, А люди, як в усьому світі, Все родяться, терплять, вмирають. Пожежі й повені проходять, Лишаючи лиш пустирі, Рокочуть війни і минають, Зміняються володарі, Літа пливуть, мов гірські води, І про опришків дощ осінній Вже тільки спомини виводить. Чимало бур так прогуло.
Лиш ти однакове й незмінне, Далеке лемківське село.
Туди, мов стріли, шлю слова, Туди крилата пісня лине. З села такого вийшов я, Життя звеличник – верховинець. З людей, що, щирі та звичайні, Приймали смирно долі пай І поклонялись неба тайні Під знаком співного серпа.
І, може, був би тут остався, Як інші, покорився сам І, до землі німий припавши, Молився радісним вівсам, Та Той, що легкість дав сарні, А бджолам квіти золоті І кігті сталені для рися, Слова співучі дав мені І гострі зуби, щоб в житті Я твердо й просто боронився.
Широкий світ, від серця ширший І ширший вітер на селі. Не помістити в цьому вірші Ні зір, ні неба, ні землі. Шляхи широкі у безкрає, Поїхав хлопцем я у світ.
Насправді стриму час не має, Хоч важко це нам зрозуміть. Турботи, радощі, омани, Кохання, зрада, ночі тьмяні І сіроокеє дівча. Одчаю шал, і пал любовний, І хмільність щастя, і печаль, Нестямний захват молитовний, Доглибна знеохоти їдь І ласка творчості найвища – Це все дало мені життя.
Його звеличую тут я І кличу дням: мене п’яніть, П’яніть мене! Хай смерті ближче, Хай на минулому іржа, Хай снігова спливе пороша, Думки нестримано дрижать, А кожна, мов кришталь, ясна. О, молодосте, ти одна Не заплямована й хороша.
Співуча тінь, крислатий явір І тесаний, дзвінкий поріг. Отак змальовує уява Місця хлоп’ячих мрій та втіх.
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про ключі від кохання 1 Зелений лист, крилатий ключ, І веретено і обруч, І знов сп’яняє, як сп’яняла, Похмільна юності кабала. Палати знов і знову мерзти, Кохати знов і знов п’яніти! На пальці елегійний перстень, На серці елегійний квітень. Містечко в сяйві ночі біле. Невже ж тут друзів не згадать? Росли ми разом і п’яніли, Кохаючи палких дівчат. Таїлися […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі, зір дороги губить. Похмурі дні, […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Дім за зорею Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній, Аж […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Вітражі й пейзажі Перший сніг Осінь переїхала по полі возом золотим. Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим. Сонце з батогом проміння вогняний погонич. Навпростець по небі білі хмари в перегони. На куделі верховіття сиве павутиння. Підпирається гори рукою далеч синя. Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом, В гущині сухе гілля гуркоче мідяний псалом. Білі квіти впали […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Бронзові м’язи Пісня змагунів Сонце любимо та спорт, Наша пісня складена в мажорній гамі, Перегонів любимо бурхливий гамір, Просто й без хитання в порт Човен наш пливе. Гімнастичний крок Гуркотить на грищі, наче тарабан; Це вистукуємо наш залізний ямб. Прискає пісок. Любимо: змагання труд, Шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто, Усміх, промінь сонячний і вільний простір, […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Міста й музи Дубове листя, терези купців, цигани, Щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. Догана За кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий. Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин Не лишиться з турбот, що нам орали чола. Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом, Вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом. […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Зриви й крила Ожереди І шепотом по полі рознеслося: На обрій, мов на терези ваги, Хтось в огрядні, пузаті клав стоги Набрякле борошном, товсте колосся. І зашуміли враз: “Ще зірвемося”. Так загуділи колоски туги, Бо вітер за чуби гнуздав луги І торгав горді скирти за волосся. Бо ж краще їм, як нидіти в млині, Як гинути від жорен […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть і скоро перетне життя. Вийди […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Балада про тінь капітана Пролог Вітер оре Синє море. Корабель гуляє. Чорна галка Кличе палко, Близько вже земля є. Пісня 1 Як граєш у карти чи з чарки вино п’єш, о друже мій, В гарячці з туманом тяжким замороки одруженій, Бач, щоб за хвилину цю не заплатив ти задорого, Коли тебе тінь твій покине й твоїм стане ворогом. Послухай: […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Дума про плакати Рядами, рядами, рядами, Довгими смугами, над кам’яними бруками Висимо, Лежимо, Сидимо Ми на мурах розіп’яті, Ми плакати, плакати, плакати. І вдень і вніч ми все одні, У вдень і вніч ми все різні, Міняємося, Минаємося, Кидаємося В безвістя Серед міста. Ми розвійні вулиць брати, Ми плакати, плакати, плакати. А над нами небо плине, А над […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990. Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів. О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам’яниць, Над ними шильди, фасади, Мінливий […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Весна (скорочено) Росте Антонич, і росте трава, І зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки, Почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, Хто сипле листя – кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова: В рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, На […]...
- Богдан-Ігор Антонич – співець української природи Богдан-Ігор Антонич – неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв’язків. Він пропонує читати велику книгу природи, бо саме в ній можна знайти відповідь на загадку нашого буття. Поет щодня радів сонцю, тішився деревами, дивувався красі квітки чи листка. Захоплено писав він про карпатську природу і лемківські села, вважаючи людину невід’ємною часткою навколишнього […]...
- Весна – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено Росте Антонич, і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки, Почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, хто сипле листя – кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова: В рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, на […]...
- БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в родині священика. Його рідне село Новиця нині розташоване на території Польщі. Ось як він згадував про своє дитинство і про те, що стало поштовхом до творчості: “Малим хлопчиком вибіг я у темну ніч, оточену мороком холодних мовчазних лісів, і з острахом підвів очі до таємничого […]...
- Автопортрет скорочено – Богдан-Ігор Антонич “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи, вжиті у відокремленій обставині способу дії: Я, сонцеві […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Привітання життя БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає й меж не має й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу. Ми – ланцюга поодинокі […]...
- Автопортрет – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля. Коментар Ліричний герой […]...
- ЗНО – Богдан-Ігор Антонич – Література XX ст Література XX ст. Народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Нині – територія Польщі. У 1928р. Богдан-Ігор поступив на гуманітарний факультет Львівського університету за спеціальністю “слов’янська філологія”. Паралельно із загальними філологічними студіями й поетичною творчістю Антонич багато […]...
- Богдан-Ігор Антонич – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Його батько – сільський священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки Антонича припали на час Першої […]...
- Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Його батько – сільський священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни, коли його батьки були […]...
- У пошуках гармонії – Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Підручник Українська література 11 клас Сучасна українська література Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) У пошуках гармонії До кожної людини приходить пора, коли потрібно залишати рідну домівку і вирушати у світ. Такий час настав і для ліричного героя поезії “Дороги”, перед яким “розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). / Зашуміла трава і принишкла, / простелилась вам юність […]...
- Богдан Ігор Антонич – Біографія Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в с. Новиця Горлицького повіту, в родині священика. Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря. Початкову освіту здобував Антонич дома, під наглядом приватної вчительки, а гімназію закінчив у Сяноці. Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, […]...
- Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич 11 клас Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич являється унікальним в українській поезії. Народився він на Лемківщині в селі Новиці і до гімназії говорив на своєрідному Лемківському діалекті. У гімназію вступив польську, тому що української поблизу не було, і вчився на польській мові. А в сімнадцять років уступив до Львівського університету вивчати слов’янську […]...
- Скорочено “Автопортрет” Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи, вжиті у відокремленій обставині способу […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Дороги ДОРОГИ Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці […]...
- Тема 32. Богдан-Ігор Антонич – Література XX ст IV. Література XX ст. Тема 32. Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Нині – територія Польщі. У 1928р. Богдан-Ігор поступив на гуманітарний факультет Львівського університету за спеціальністю “слов’янська філологія”. Паралельно із […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Ротації Богдан-Ігор Антонич РОТАЦІЇ Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. […]...
- “Вірю в землю батьківську і в її поезію” – Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Підручник Українська література 11 клас Сучасна українська література Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка. (Богдан-Ігор Антонич) У плеяді найвизначніших поетів світу Богдану-Ігорю Антоничу належить почесне місце. Його мистецтво слова, увібравши первісне коріння […]...