Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини

Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990.

Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів.

О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин.

Очі скляні кам’яниць, Над ними шильди, фасади, Мінливий реклам танець Пестить трійлом принади.

О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто, Розбавлене рельєфами вітрин.

Отак глядіти в ваші прозорі шиби.

О прямовисні озера закляті: Чи се плюскотять срібні риби, З місячного сяйва натяті?.

.

Так добре глядіти в ваші безплямні шиби. О скорбе, перерізана площиною вітрини, В дощі рефлексів розцвіли казок гриби, Шоколадові дрібні мелюзини…

.

По тисячкрать пристрасні очі водять по вас трус, Та ви хіхочетесь рожевими лампами. По тисячкрать вдаряєте цілунками спокус Мерехтливі, в блиску злив спокусливі плями.

В жоржети, шовки, брокати, крепдешини Убрані цвітів кльомби, Вічно всміхнені дерев’яні манекени, Квадрати, прямокути, ромбоїди, ромби.

Очі скляні кам’яниць, Рельєфи, шильди, фасади, Блідий місяць-каганець,

Ярких ліхтарів громади.

О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто, Кричи квадратами вітрин.

Кам’яниць скляні очі, Сном зашуміли будуари, Виллялись темні тіні ночі На сквери, парки, тротуари. О місто, не треба лякатись її конклюзій. О місто, тебе прощають на добраніч вітрини брязком жалюзій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини