Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Антонич Богдан-Ігор Васильович Зелена елегія
Антонич Богдан-Ігор Васильович Зелена елегія
Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, замкнений в шафі від літ.
Так, це було вже давно.
Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із гір’я: всюди лежала імла, в вухах тріщало, мов хмиз.
В сивій задумі присіли кицьком почорнілі доми та тяжко схилили руді, гонтові, темні чуби. Вуличка сміттям обросла, мов мохом, літами немита, скривлений
Річка в долині віддихала холодом. Запах води плив, гори нагадував й ліс. В літеплий день весняний Хвиль каламутних із-під льодового покривала виплив, разом із кригами ніс перші дітвацьки ще сни.
Неба півколо та жовтий шкільного городу ромбоїд, пліт із широких делин, кілька зелених смерек, С’юксів ватага малих у завзятім розігріта бої, тінь уподовж деревин, від баркана впоперек.
Промінь заблуканий нишпорив похапцем по коридорі, сонця усмішка рясна рідко впадала углиб. Тихо весна заглядала в віконця мутні, непрозорі, в серці співала весна, краща від цьої з-за шиб.
Під
Пташка співала мальована на паперовій тапеті. Тихо проходив тут день кроками сірих годин. Мухи дрімали в задумі в кутку на старім табуреті, а на підлогу зі жмень вилетів сон не один.
Понад дахами – хмарин розіп’ята муслінова верша, провесна, таловина, шуми далеких сосон. Наче весни усміх перший є вірш і дівчина перша; спомин – роса весняна, щастя забутого сон.
Вечором місяць – на стелі неба завішена лампа. Срібний на хмарі пожар, срібний на місті муслін. Гомін пісень у заулку об стіни, мов краплями, ляпав, жалісний бренькіт гітар, вривчастий спів мандолін.
І кучерявилась просива курява над половими міддю стрічками доріг, що відлітали до гір. Спомин тих днів, мов джерельна вода, не раз душу вже вимив, вчора, тепер і торік був як потіха й докір.
Час проминув молодечих пригод, і змаганнів, і бесід. Вже протікає до дна, вже щораз глибше полин. Знаю тепер вже, що кожного серце окремий є всесвіт, кожного правда одна, правда зелених хвилин.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
- Зелена Євангелія – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено Весна – неначе карусель, На каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, І місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі Слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, Землі стобарвній, наче сон цей! Коментар Вірш “Зелена Євангелія” – це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. Захоплюють тонкі й незвичні […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Вітражі й пейзажі Перший сніг Осінь переїхала по полі возом золотим. Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим. Сонце з батогом проміння вогняний погонич. Навпростець по небі білі хмари в перегони. На куделі верховіття сиве павутиння. Підпирається гори рукою далеч синя. Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом, В гущині сухе гілля гуркоче мідяний псалом. Білі квіти впали […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Дума про плакати Рядами, рядами, рядами, Довгими смугами, над кам’яними бруками Висимо, Лежимо, Сидимо Ми на мурах розіп’яті, Ми плакати, плакати, плакати. І вдень і вніч ми все одні, У вдень і вніч ми все різні, Міняємося, Минаємося, Кидаємося В безвістя Серед міста. Ми розвійні вулиць брати, Ми плакати, плакати, плакати. А над нами небо плине, А над […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть і скоро перетне життя. Вийди […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Зриви й крила Ожереди І шепотом по полі рознеслося: На обрій, мов на терези ваги, Хтось в огрядні, пузаті клав стоги Набрякле борошном, товсте колосся. І зашуміли враз: “Ще зірвемося”. Так загуділи колоски туги, Бо вітер за чуби гнуздав луги І торгав горді скирти за волосся. Бо ж краще їм, як нидіти в млині, Як гинути від жорен […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990. Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів. О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам’яниць, Над ними шильди, фасади, Мінливий […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Міста й музи Дубове листя, терези купців, цигани, Щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. Догана За кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий. Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин Не лишиться з турбот, що нам орали чола. Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом, Вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом. […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Бронзові м’язи Пісня змагунів Сонце любимо та спорт, Наша пісня складена в мажорній гамі, Перегонів любимо бурхливий гамір, Просто й без хитання в порт Човен наш пливе. Гімнастичний крок Гуркотить на грищі, наче тарабан; Це вистукуємо наш залізний ямб. Прискає пісок. Любимо: змагання труд, Шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто, Усміх, промінь сонячний і вільний простір, […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Балада про тінь капітана Пролог Вітер оре Синє море. Корабель гуляє. Чорна галка Кличе палко, Близько вже земля є. Пісня 1 Як граєш у карти чи з чарки вино п’єш, о друже мій, В гарячці з туманом тяжким замороки одруженій, Бач, щоб за хвилину цю не заплатив ти задорого, Коли тебе тінь твій покине й твоїм стане ворогом. Послухай: […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
- Антонич Богдан-Ігор Васильович Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Привітання життя БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає й меж не має й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу. Ми – ланцюга поодинокі […]...
- Богдан-Ігор Антонич – співець української природи Богдан-Ігор Антонич – неповторний співець одвічного єднання людини і природи, їх глибинних зв’язків. Він пропонує читати велику книгу природи, бо саме в ній можна знайти відповідь на загадку нашого буття. Поет щодня радів сонцю, тішився деревами, дивувався красі квітки чи листка. Захоплено писав він про карпатську природу і лемківські села, вважаючи людину невід’ємною часткою навколишнього […]...
- Автопортрет – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля. Коментар Ліричний герой […]...
- Автопортрет скорочено – Богдан-Ігор Антонич “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи, вжиті у відокремленій обставині способу дії: Я, сонцеві […]...
- На шляху – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено Обплетений вітрами ранок шугне, мов циганя, з води і на піску кричить з нестями, обсмалений і молодий. Ріка зміяста з дном співучим, хвилясто хльостають вітри, і день ховає місяць в кручу, мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщину співом коси, дзвенить, мов мідь, широкий шлях. Іде розсміяний і босий хлопчина з сонцем на плечах. Коментар […]...
- Скорочено “Автопортрет” Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи, вжиті у відокремленій обставині способу […]...
- Антонич Богдан-Ігор – На шляху (скорочено) Обплетений вітрами ранок Шугне, мов циганя, з води І на піску кричить з нестями, Обсмалений і молодий. Ріка зміяста з дном співучим, Хвилясто хльостають вітри, І день ховає місяць в кручу, Мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщину співом коси, Дзвенить, мов мідь, широкий шлях. Іде розсміяний і босий Хлопчина з сонцем на плечах. Критика, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Весна (скорочено) Росте Антонич, і росте трава, І зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки, Почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, Хто сипле листя – кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова: В рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, На […]...
- Дороги скорочено – Богдан-Ігор Антонич Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Автор використав державну кольорову символіку, втілену в образах неба і пшениці, щоб вказати на країну, простори якої він описує: Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Ротації Богдан-Ігор Антонич РОТАЦІЇ Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. […]...
- Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич 11 клас Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич являється унікальним в українській поезії. Народився він на Лемківщині в селі Новиці і до гімназії говорив на своєрідному Лемківському діалекті. У гімназію вступив польську, тому що української поблизу не було, і вчився на польській мові. А в сімнадцять років уступив до Львівського університету вивчати слов’янську […]...
- У пошуках гармонії – Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Підручник Українська література 11 клас Сучасна українська література Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) У пошуках гармонії До кожної людини приходить пора, коли потрібно залишати рідну домівку і вирушати у світ. Такий час настав і для ліричного героя поезії “Дороги”, перед яким “розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). / Зашуміла трава і принишкла, / простелилась вам юність […]...
- Богдан Ігор Антонич – Біографія Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в с. Новиця Горлицького повіту, в родині священика. Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря. Початкову освіту здобував Антонич дома, під наглядом приватної вчительки, а гімназію закінчив у Сяноці. Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Дороги ДОРОГИ Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці […]...
- ЗНО – Богдан-Ігор Антонич – Література XX ст Література XX ст. Народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Нині – територія Польщі. У 1928р. Богдан-Ігор поступив на гуманітарний факультет Львівського університету за спеціальністю “слов’янська філологія”. Паралельно із загальними філологічними студіями й поетичною творчістю Антонич багато […]...
- Скорочено – ДОРОГИ – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
- Вишні скорочено – Богдан-Ігор Антонич Поет вживає епітети “зоряна”, “біблійна”, “пишна” щодо батьківщини, характеризуючи в такий спосіб власне ставлення до рідного краю: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, Квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Образ вишень набуває символічного значення, втілюючи Україну. Водночас автор у художній формі […]...
- Дороги – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Назустріч (скорочено) Росте хлоп’я, мов кущ малини, Підкови на шляхах дзвенять. Ось ластівки в книжках пташиних Записують початок дня. Запрягши сонце до теліги, Назустріч виїду весні. Окриленим, хрещатим снігом Співають в квітні юні дні. Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Оригінальністю, романтизмом та оптимізмом сповнений вірш “Назустріч”. Уже сама назва вказує на основну думку твору – треба […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Біографія (СКОРОЧЕНО) Богдан-Ігор Васильович Антонич (1909-1937) Поет-символіст Народився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в с. Новиці (Західна Україна). Навчався у польській гімназії в м. Сянок. У 1928р. студіював у Львівському університеті. З 1929р. прилюдно виступає з віршами. Перший свій твір опублікував 1931р. у журналі “Вогні”. 1931р. – перша збірка “Привітання життя”. У 1934р. закінчив університет з дипломом […]...
- Богдан-Ігор Антонич – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Його батько – сільський священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки Антонича припали на час Першої […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Різдво (АНАЛІЗ) Аналіз твору Богдан-Ігор Антонич “Різдво” Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: філософська. Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів). Віршовий розмір: хорей. Літературознавці про твір. Б.-І. Антонич не вдавався до “оязичнен-ня християнства” чи – навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші “Різдво”, де християнське […]...
- Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Його батько – сільський священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни, коли його батьки були […]...