Артур Конан Дойл Скандал у Богемії (Пригоди Ш. Холмса)


Артур Конан Дойл Скандал у Богемії (переклад Миколи Дмитренка) I Для Шерлока Холмса вона завжди була “Тією Жінкою”, Я майже не чув, щоб він згадував її якось інакше.

В його очах вона стояла незрівнянно вище від усіх інших представниць своєї статі. Але навряд чи Холмс відчував і до Айріні Едлер щось схоже на кохання. Всі почуття, а тим паче кохання, були несумісні з його холодним, точним, але надзвичайно врівноваженим розумом.

Як на мене, Холмс являв собою найдосконалішу в світі мислячу машину. Отож, закохавшися, він поставив би себе

у фальшиве становище. Про ніжні почуття він завжди говорив не інакше, як насмшкувато й зневажливо. Разом з тим вони були для нього, як для спостерігача, пречудовим засобом, з допомогою якого можна було навдивовижу вправно проникнути в суть людських вчинків.

I все ж одна така жінка для нього існувала, це була покійна Айріні Едлер, особа з сумнів ною й не зовсім бездоганною репутацією. Останнім часом ми рідко бачилися з Холмсом: я одружився, і це віддалило нас. Цілковите щастя й чисто сімейні інтереси, що виникають у людини, яка вперше відчуває себе-главою сім’ї, без останку поглинули всю мою увагу.

А Холмс, який мав

богемні звички й щиро зневажав будь-які форми суспільного життя, й далі мешкав у нашій квартирі на Бейкер-стріт, похований серед своїх старих книжок. Він то на кілька днів поринав у дрімотний стан, то з шаленою енергією, властивою його пристрасній натурі, брався розгадувати яку-небудь заплутану справу. Його, як і раніше, глибоко захоплювало вивчення злочинів, усі свої феноменальні здібності й незвичайну спостережливість він скеровував; на те, щоб відшукати ключик до розкриття злочину чи таємниці, перед якими в безнадії пасувала поліція. Час від часу до мене доходили невиразні чутки про його справи; то його викликали в Одесу розслідувати вбивство Трепова, то він розгадав причину незвичайної трагедії братів Аткінсонів у Трінкомалі, то вельми успішно виконав делікатну місію, доручену йому голландською королівською родиною.

Та крім цих відомостей про діяльність Холмса, що їх я, як і всі читачі, діставав із щоденних газет, я мало що знав про свого колишнього друга й товариша. Одного вечора – це було 20 березня 1888 року,- повертаючись від пацієнта (я ж бо знову взявся за приватну практику), я потрапив на Бейкер-стріт. I от, коли я вже поминув був добре знайомі двері, що завжди будуть пов’язані в моїй пам’яті з тим часом, коли я був закоханий, і з похмурими подіями “Етюда у ясно-червоних кольорах”, мене раптом обійняло нестримне бажання навідати Холмса, дізнатися, в який спосіб він застосовує свої незвичайні здібності. Квартира була яскраво освітлена, і я, глянувши на вікна, навіть побачив його високу худорляву постать, що двічі майнула темним силуетом на опущеній шторі. Холмс, нахиливши голову й заклавши руки за спину, швидко й нетерпеливо походжав по кімнаті.

Я добре знав характер свого друга і безпомилково розбирався у всіх відтінках його настрою, тому вигляд і поведінка Холмса багато про що мені сказали. Він знову взявся до роботи. Він скинув з себе дрімоту й завзято розгадував якусь нову загадку. Я подзвонив, і мене провели до кімнати, яка свого часу була почасти й моєю.

Холмс зустрів мене небагатослівно. Він взагалі рідко коли виявляв балакучість, проте зараз, побачивши мене, явно зрадів. Майже без слів, але з теплотою в погляді він показав мені рукою на крісло, підсунув коробку сигар і кивнув на погрібець із винами та апарат для газування содової. Потім став біля каміна й оглянув мене з властивою лише йому одному проникливістю.

– А подружнє життя пішло вам на користь,- зауважив він.- Здається мені, Вотсоне, що відтоді, як ми востаннє з вами бачились, ви погладшали не менш ніж на сім з половиною фунтів. – На сім! – відповів я. – Таки ваша правда – мені, перш ніж сказати це, слід було трохи краще до вас приглянутись. Бачу, ви знову практикуєте. А навіть не казали, що маєте намір впрягтися в це ярмо. – А як ви здогадалися?

– Дивлюсь і роблю висновки. Звідки, наприклад, мені відомо, що днями ви добряче промокли й що у вас страшенно лінива й неакуратна служниця? – Дорогий Холмсе,- вигукнув я,- це вже занадто! Якби ви жили кілька століть тому, вас напевне спалили б на вогнищі. Справді, в четвер мені довелось прогулятися за місто, і я повернувся додому забрьоханий по вуха.

Але одяг я змінив, і зараз, хоч убий, не уявляю, на підставі чого ви зробили такі правильні висновки. Що ж до Мері Джейн, то вона просто невиправна, і моя дружина вже суворо попередила її. Проте й тут я вкрай здивований: як ви з’ясували, що в мене така служниця? Холмс тихо й вдоволено засміявся й потер свої довгі нервові долоні. – Та зовсім просто,- сказав він.- На вашому лівому черевикові з внутрішнього боку, саме там, куди падають відблиски вогню каміна, аж шість майже паралельних подряпин.

Очевидно, черевики подряпав той, хто вкрай недбало зішкрябував з них засохлу грязюку навколо підметки. З цього я роблю подвійний висновок: що ви виходили з дому в негоду і що ваша служниця – зразок препоганої лондонської прислуги. Що ж до вашої лікарської практики… Ну, якщо від джентльмена, який зайшов до мене, пахне йодоформом, якщо на вказівному пальці його правої руки темніє пляма від ляпісу, а збоку на циліндрі утворилася гуля, що показує, куди він сховав свій стетоскоп, то треба бути останнім йолопом, щоб не здогадатися: перед вами активний представник лікарської братії. Я аж засміявся – так невимушено він розтлумачив мені, на підставі яких саме спостережень зробив свої висновки.

– Коли я слухаю ваші пояснення,- зауважив я,- все вимальовується таким сміховинно простим, що, здається, я й сам легко міг би про все здогадатися, а проте кожен ваш висновок являє для мене загадку, аж поки ви не розтлумачите мені, як саме дійшли тієї чи іншої думки. Хоч зір у мене, мушу сказати, не гірший, ніж у вас. – Цілком справедливо,- відповів Холмс, закурюючи сигару і рвучко опускаючись у крісло.- Ви бачите, але не помічаєте. У цьому вся різниця. Наприклад, ви часто бачили східці, що ведуть з коридора до цієї кімнати?

– Часто. – Як саме? – Ну, кілька сотень разів. – А скільки там сходинок?

– Не знаю. – Отож-то й воно. Не помітили.

А бачили ж. Тепер ви розумієте, що я хочу сказати. А я знаю, що сходинок сімнадцять, бо я дивився і помічав. До речі, оскільки ви цікавитесь цими маленькими задачками і оскільки були такі люб’язні, що описали дещо з моїх невеличких дослідів, то, може, зацікавитесь і цим? Він кинув мені аркуш цупкого рожевого поштового паперу, що лежав на столі.

– Одержав з останньою поштою,- промовив він.- Читайте вголос. Записка не мала ні дати, ні підпису, ні зворотної адреси. “Сьогодні увечері, о восьмій без чверті,- йшлося в ній,- до вас зайде джентльмен, який хоче порадитися з вами у надзвичайній справі.

Недавні послуги, що ви їх зробили одній із європейських королівських родин, свідчать, що вам можна сміливо довірити справу, важливість якої неможливо перебільшити. Такі відгуки про вас ми звідусіль одержали. Будьте вдома о цій порі і зрозумійте все правильно, якщо ваш відвідувач буде в масці”. – Це справді щось таємниче,- зауважив я.- Як ви гадаєте, що все це означає?

– Нічого конкретного поки що сказати не можу. А теоретизувати навмання – величезна помилка. Людина, сама того не помічаючи, починає перекручувати факти й підганяти їх під теорію, замість того, щоб цю теорію з фактів вивести. Ну, а сама записка?

Які висновки ви можете зробити, дивлячись на неї? Я уважно вивчив почерк і папір, на якому було написано записку. – Людина, що її написала, безперечно, досить заможна,- промовив я, намагаючись дотримуватись прийомів свого друга.- Такий папір коштує не менше півкрони за пачку. Він надзвичайно цупкий і міцний. – “Надзвичайно” – точніше не скажеш,- зауважив Холмс.- Адже папір не англійський.

Подивіться, лишень, на нього проти світла. Я так і зробив і побачив водяні знаки: велике “E” з маленьким “g”, “P” й велике “G” з маленьким “t”. – I який висновок ви з цього робите? – спитав Холмс.

– Це, безперечно, ім’я фабриканта або, скоріше, його монограма. – Зовсім ні. “G” з маленьким “t” означає “Gesellschaft”, тобто по-німецькому “компанія”. Звичайне скорочення, як наше “Кo”. “P”, безперечно, означає “Papier” – папір. А тепер ще й це “Eg”. Зазирнемо до нашого “Географічного довідника Європи”.- Він узяв із полиці важкий коричневий фоліант.- Eglon, Eglonitz… ага, ось воно, Egria.

Це місцевість у країні, де розмовляють по-німецькому, а точніше в Богемії, недалеко від Карлсбада. “Відоме як місце смерті Валленштейна, а також своїми численними скляними заводами й паперовими фабриками”. Так, так, що ж це означає? – Його очі спалахнули, і він, затягшись сигаретою, переможно видихнув велику хмару диму. – Папір зроблено в Богемії,- сказав я.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Артур Конан Дойл Скандал у Богемії (Пригоди Ш. Холмса)