Автор і герої у п’єсі М. Горького “На дні”
У 1902-му році в Мюнхені була вперше надрукована п’єса М. Горького “На дні”. Ця драма виникла як результат життєвих спостережень і філософських пошуків автора.
Босячнею, зображене в п’єсі, було великим соціальним явищем дев’ятнадцятого і початку двадцятого століть. Як вказував сам Горький, він спостерігав прототипи героїв у Нижньому Новгороді. Майже у кожного героя був свій прототип: артист Колосовський-Соколовський послужив прототипом Актора; Бубнова Горький писав не тільки зі свого знайомого босяка, але і з одного інтелігента,
Сатин також писався з конкретної людини.
Герої п’єси “На дні” вийшли узагальненими, збірними образами, хоча вони, без сумніву, є типовими, вони знайомі і близькі Горькому.
Так, Горький знову пише про “колишніх людей”, але тепер він з романтика з неусвідомленої роллю босяка перетворився на філософа, болісно шукає сенс існування. Він зібрав разом безліч різнохарактерних
П’єсу переповнюють яскраві характери та образи. Що ж хотів сказати автор? Якими він бачив героїв?
Горький сам визначив основну проблематику п’єси: “… що краще: істина чи жалість? Що потрібніше? Чи потрібно доводити співчуття до того, щоб користуватися брехнею, як Лука? Це питання не суб’єктивний, а загальнофілософський “. Максим Горький визнає, що йому не вдалося повною мірою відповісти на це питання.
Чому ж? Для цього потрібно розглянути два образи: Луки і Сатіна. Сатин, безумовно, висловлює авторську позицію. Герой дуже далекий від філософії християнського терпіння, для нього є одна гордо звучить слово – людина, яка “за все платить сам: за віру, за невір’я, за любов, за розум – людина за все платить сам, і тому він вільний”.
У цих словах ми чуємо голос самого Горького. І багато хто, читаючи “На дні”, кидали затишну життя і йшли на революційні барикади.
Однак критика сприйняла п’єсу інакше. Основний напрямок п’єси було пов’язано з образом Луки. Писали, що Лука “викликав до світла все те хороше, що раніше дрімало безпробудно”. Основний мотив трактувався як примирення з життям і почуттям жалю до людини.
Нерідко ігнорувалася соціальна основа: були спроби звести конфлікт п’єси до психологічної слабкості героїв, до внутрішніх протиріч їхніх характерів.
Горький протестував проти такого трактування. Він писав, що Лука ні в що не вірить, але йому шкода страждаючих людей, ось він і каже їм різні тішить слова.
Лука – це мандрівний проповідник, який всіх втішає, всім обіцяє рятування від страждань, всім каже: “Ти сподівайся! “,” Ти вір! ” Лука – особистість непересічна, у нього великий життєвий досвід і гострий інтерес до людей. Вся філософія цієї людини виражена в одному його вислові: “У що віриш, то і є”. Він упевнений, що правдою ніколи і ніяку душу не вилікуєш, а брехнею можна пом’якшити біль.
На підтвердження цього Лука розповідає притчу про “праведної землі”, про людину, який наклав на себе руки, так гірка для нього виявилася істина.
Короткі діалоги старого з людьми, що живуть на “дні”, повідомляють п’єсі внутрішній рух: зростають примарні надії нещасних. Васьки попелу Лука вселяє думку про поїздку в Сибір, де той може почати нове життя; Акторові обіцяє назвати місто, де є лікарня для алкоголіків; вмираючу Ганну заспокоює надією, що за свої нестерпні муки на землі вона після смерті знайде спокій і вічне блаженство на небі. Старому вірять, тому що хочуть знайти віру в існування “іншої правди”, вирватися з нічліжки і пробитися до іншого життя, хоча шляху до неї неясні.
Лука вважає всіх людей слабкими, жалюгідними, які потребують співчуття і розради. Його слова змушують людей пристосовуватися до існуючого порядку, закликають шкодувати людини, а не боротися за зміну його долі.
Протилежну думку висловлює у п’єсі Сатин, виражає авторську позицію. Сатин не є позитивним героєм, але він розумний, користується повагою у нічліжників. Ясніше інших розуміє соціальну несправедливість. Це самий інтелігентна людина “дна”. Він стверджує, що людині потрібна правда, і в цих словах звучить заклик до боротьби за свої права. “Людина!
Це – чудово! Це звучить… гордо! ” Про Луці він висловлює таку точку зору: “Він брехав… але – це з жалю до вас! Є брехня втішна, брехня примиряє…”< br> Речі Сатіна свідчать про те, що іскра живого життя, іскра духу не згасла на соціальному “дні”. “Треба поважати людину! Не шкодувати… не принижувати його жалістю… поважати треба! “- каже Сатин.
Про неспроможність, з точки зору автора, теорії Луки говорять невдалі долі нічліжників. Він прийшов, запалив у їхніх серцях надію, але не вказав їм дороги до кращого життя. Таким чином, Лука – всього лише бездіяльний спостерігач і Утішитель.
Трагічна розв’язка п’єси – свого роду вирок проповідям терпіння і покірності і в той же час твердження необхідності боротьби за правду, за Людину.
Поставивши в центр п’єси проблему гуманізму, суперечка про правду, автор стверджує, що людина не повинна жити у світі ілюзій. “Якщо в світі існує щось справді священне і велике, так це безперервно зростаючий людина”, – писав Горький. Тому він засуджує гуманізм уявний, жалісливий, який закликає шкодувати людини, а не боротися за зміну його долі. “Брехня – релігія рабів і господарів… Правда – бог вільної людини! “
(1 votes, average: 5.00 out of 5)