Автор – оповідач – герой у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”
Пушкін начебто будує драбинку в часі: сам він дивиться із середини XIX століття на оповідача, що у свою чергу пише про себе в молодості. Таким чином, до читача доходить багатомірна історична картинка, складна, як саме життя.
А. С. Пушкіна, безумовно, дуже хвилювала тема повстань у Росії, як селянських бунтів, так і таких, як події грудня 1825 року, у яких брали участь його близькі друзі. Роздуму над цим звернули думку автора до драматичних подій історії, і він пише нарис “Історія Пугачова”. Але як художник, А. С. Пушкін не зміг повністю виразити
Ми не дивимося з боку, а разом з молодим Гриневым беремо участь у подіях його життя. Проводир селянського бунту, кривавий, не знаючої жалості лиходій з’являється перед нами живою людиною, з достоїнствами й недоліками, – завдяки Гриневу.
Юний Петруша
Ми не можемо зіставляти Л. Гринева з А. Пушкіним ні по розуму (згадаємо його оповідання про життя в рідному домі до армії), ні по щиросердечних якостях (багатство й багатогранність духовного миру поета не викликають сумнівів, чого не скажеш про Гриневе), але в понятті честі й боргу їхньої думки збігаються. Дворянин, що не вважає для себе можливим змінити присязі й перейти на сторону повсталих, – це міг бути й Пушкін. Не випадково підлість проявляється в кожному слові й учинку дворянина-зрадника Швабрина: і в його відношенні до Маші, і на дуелі, і після арешту.
А. С. Пушкін під видом видавця пише, що єдине доповнення його до рукопису Гринева – це епіграфи. Таким чином, тільки в епіграфах автор прямо виражає свою позицію. Перший і головний з них – “Бережи честь змолоду”. Проблема честі – одна з головних в “Капітанській дочці”.
Позитивні герої ті, хто “беріг честь змолоду”: Гринев, Маша, сім’я Миронових і т. д. До них же до деякої міри можна віднести й Пугачова. Принаймні, у відношенні Гринева він надійшов чесно.
Оповідач в “Капітанській дочці” – це той же Гринев, але вже в старості. Він дивиться на себе з боку, посміюється над помилками молодості, над своєю недосвідченістю, але він і пишається тим, що не втратив свого дворянського достоїнства, основні життєві принципи його сформувалися вже тоді й залишилися незмінні. На відміну від молодого Петруши, всієї думки якого були зайняті коханою дівчиною, Гринев-Оповідач дає оцінку й історичні події.
Це саме він говорить: “Не приведи Бог бачити російський бунт – безглуздий і нещадний. Ті, які замишляють у нас неможливі перевороти, або молоді й не знають нашого народу, або вуж люди жестокосердые, якої чужа голівонька – полушка, та й своя шийка – копійка…”
Отже, у самому центрі вирішальних подій історії перебуває середній, набагато більше пересічна людина, чим сам Пушкін, проте їм же обраний. Оповідання щирого й відкритого Гринева малює об’єктивну картину що відбувається, не подає приводів для підозр у якому-небудь “умничаньи” (до речі, улюблене його слово). Мова Гринева-Оповідача простий і доступний, без витівок.
Пушкіна-Поет міг використовувати опис бурану як алегорію селянського повстання: “Ну, пан, – закричав ямщик, – лихо: буран!” Гринев же просто описує заметіль, завдяки якій він познайомився з Пугачовим.
“Капітанська дочка” – повість не просто про народне повстання, а про загальнолюдські проблеми. Ніде в повісті ми не зустрінемо описи пригнобленого народу, навпаки, наприклад, Савельич безкорисливо любить своїх хазяїв і віддана ім. И все-таки “Капітанська дочка” – глибоко народний добуток, навіть загальнонародні, примирні всі стани.
Майже всі епіграфи до глав узяті з народних пісень. Їхні слова стають вираженням почуттів героя-дворянина. Пушкіна говорить нам, що життя складніше будь-яких схем, що
Для об’єднання людей недостатньо їхньої приналежності до одного стану. Гриневу набагато більше симпатичний Пугачов, чим Швабрин – такий же, як він, офіцер. Кожний герой повести – не просто представник свого стану, але самостійна особистість: і Савельич, і Пугачов, і імператриця. Пугачов – представник народу, але він не змішується з юрбами людей, що йдуть за ним, він вождь і розуміє, що самотно й рано або пізно його зрадять.
Обговорюючи калмицьку казку про орла й ворона, Пугачов і Гринев висловлюють свою життєву позицію. Пугачов не може жити інакше, для нього бунт – сенс життя, для Гринева ж – “жити вбивствами й розбоєм значить клювати мертвечину”. Герої не сходяться у визначенні основи життя й проте залишаються доброзичливий друг до друга.
У повісті відносно мало описів кровопролиття, всім і так добре відома жорстокість селянської війни. Але там, де такі сцени є, у них зображені страждання обох сторін – це й башкирец зі знівеченою особою, і смерть пари Миронових. Знову А. С. Пушкін руйнує будь-які схеми й головний вимір сюжету робить таку людську якість, як сострадательность, звичайна доброта. Згадаємо, як уперше в повісті з’являються Пугачов і імператриця – немов два полюси. Герої зустрічаються з ними як зі звичайними людьми, і лише потім з’ясовується, що обоє вони наділені владою.
Милосердя ж проявляють лише до тих, кому особисто симпатизують. Вибірково.
В “Капітанській дочці” багато казкового. Тут відбилася мрія поета про можливість пристрою такого миру, де все грунтується на добрі й мудрих людських відносинах; герой і оповідач допомагають вселити саме цю думку читачеві
(1 votes, average: 5.00 out of 5)