Азбука Морзе нашої свідомості: міміка, жести, одяг

Мабуть, ви не так давно востаннє були в метро, але зараз я пропоную подумки туди повернутися. Здавалося б, скільки вже можна, здавалося, б нічого цікавого, але ж це тільки на перший погляд. Отже, ми у вагоні метро.

Навпроти сидив чоловік із похмурим та втомленим обличчям, він схрестив руки на грудях – ні я закрився, відгородився від світу. Він дивиться на підлогу, бо йому неприємно стрічатися із кимсь поглядом, йому це просто непотрібно: він увесь у власних думках, точніше – у власних клопотах. Поруч із ним сидить молода пара, нам не чути їхніх

слів, але ми й не прислухатимемося: нечемно підслуховувати чужі розмови. Ми тільки спостерігатимемо: от дівчина повернулась до свого супутника поклала руки собі на коліна, долонями догори – вона відкрита до спілкування, вона щира.

Хлопець відповідає мимохіть, він теж сидить у напівоберт, але в інший бік: йому ця розмова неприємна або ж він просто хоче уникнути спілкування саме зараз.

Подивімося ліворуч: молода жінка вдягнена в червоне, вона носить велику різнокольорову сумку і яскраві прикраси – напевне, хоче привернути до себе увагу оточуючих. А от маленька дитинка на руках у мами – вона відкрито

дивиться на світ, роздивляється пасажирів: малюк ще не знає, що погляд треба ховати, що дивитись на когось довго і допитливо – нечемно, він просто дивиться на все, що його цікавить. І мені цей малюк подобається, бо увесь його вигляд вираз обличчя, жести, міміка – свідчать хіба що про безпосередність та чистоту дитячої душі.

До чого це все? А до того, що наші жести та міміка говорять про нас набагато ціліше, ніж нам здається. Часто ми думаємо, що приховали свої емоції, але ж ми інші, приховані знаки видають нас, як кажуть з головою.

Мені подобається робити подібні спостереження – я вчусь храще розуміти оточуючих.

Про що ж свідчать ті напівсвідомі знаки, що ми їх подаємо надіть тоді, коли нічого не говоримо, така собі азбука морзе нашого внутрішнього стану? Свідчать буквально про все: про вдачу, ставлення до людей взагалі та до конкретного співбесідника, про емоцій ний стан та настрій. Я помітив, що наша вчителька, коли заходить до класу, завжди посміхається. Це чудово: ніби з’являється промінчик сонця, що переходить від одного учня до іншого, бо неможливо не посміхнутись у відповідь, на таку щиру і теплу посмішку.

Я багато чого помічаю, але поки мені не вистачає досвіду впорядкувати свої спостереження, тому я дуже люблю книжки, присвячені мові жестів. Стільки цікавинок іноді можна знайти у посібниках з риторики: правила поведінки перед аудиторією включають у себе не тільки поради щодо того, як і що говорити, а й поради щодо постави, темпу мовлення, правильної жестикуляції, одягу. О так, одяг – взагалі окрема тема, гідна, мабуть, десятку таких творів.

Я часто думаю про те, що люди не завжди вдало добирають собі одяг: я не модельєр і не знавець моди, я зараз зовсім не про це. Наймодкіше взуття, найкраще вбрання блідне, якщо не відповідає внутрішньому світні людини або не пасує за віком, за соціальним станом. Такі вульгарні дівчатка и яскравим макіяжем та на величезних підборах-стукалках!

Так прикро дивитись на людину в сірому та чорному, безформному й невиразному одязі! І тут зовсім не питається про фінансовий бік питання: один яскравий елемент “розбавить” навіть чорне, а посмішка прикрасить і довершить будь-який образ, навіть якщо людина не має змоги часто купувати обновки.

Коли нам добре – ми посміхаємось. А от психологи кажуть, що й навпаки: якщо посміхнутись – настрій поліпшиться. Я багаторазово переконувався на власному досвіді, що ця порада дуже корисна. Посміхнувшись своєму відображенню в зеркалі, зберігши цю ранкову посмішку на весь день, не закриваючись схрещеними руками, не відвертаючись від співбесідника, можна досягти неймовірного порозуміння. Я думаю, що люди недостатньо пильно стежать за власними жестами та мімікою, ігнорують ці напівсвідомі знаки, що їм подають оточуючі.

Якби ми більше уваги приділяли цьому, мабуть, і розуміли б одне одного краще, і світ би видавався нам доброзичливішим, привітнішим. Посміхніться! Так, вас знімає прихована камера: хоча б прихована камера очей тієї дитинки, що сидить навпроти у метро. Хіба ж не прекрасно поділитися із нею теплотою й світлом?

Тож – посміхніться!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Азбука Морзе нашої свідомості: міміка, жести, одяг