Багач і бідняк – народні казки
Було два брати, один багатий, а другий бідний. Та той бідний позичив у свого брата-багача три леви (злоті ринські). Потім два якось віддав, а третього не міг віддати – все робив за процент. Вже й усе відробив, а багач каже, що і процент не відробив.
Робить бідний, робить, аж йому непереливки. Але одного разу прийшов з роботи від багача і каже до жінки: – Жінко, ану я умру, іди споряди мене на лаву так, як мерця, а сама піди до брата і кажи, що я вмер. Що він буде казати і за чим буде жаліти, чи за грішми, чи за мною? Спорядила жінка на лаву свого чоловіка
А багач каже: – Бідна моя головко, хто тепер мені віддасть борг, коли він умер? Приходить жінка додому, а той бідний питається: – Що казав брат? – Та казав, хто тепер віддасть лева. Не було йому жаль за тобою, а за левом. Каже бідний до жінки: – Іди до ксьондза і кажи, що чоловік умер, я вже тепер не встаю, коли братові жаль не за мною, а за левом.
Що робити? Як чоловік каже, так жінка мусить слухати. Пішла жінка до ксьондза, сказала, що її чоловік умер.
Ксьондз зараз послав дяка і спровадив тіло до трупарні. Положили його там, засвітили
Він те собі гадає та й чує – хтось будить. А то злодії несуть повен міх грошей. Подивилися до трупарні, нема нікого, лиш мертвець. Кажуть злодії: – Ходімо до трупарні, там світло горить, поділімся грішми. Повходили, поклали гроші на землю.
Тепер би ділитися, а нема мірки. Котрийсь злодій: – А то шапка на мерці. Взяли з мерця шапку і діляться.
Поділилися кожному однако, але ще одна шапка грошей лишилася. Каже котрийсь там злодій: – А ся шапка грошей кому буде? А той,”мертвий”, крикнув: – А мені що буде за шапку? Як злодії напудилися та й повтікали, бідняк устав, зібрав гроші до міха та й додому.
Прийшов під вікно, кричить: – Отвори, жінко. Жінка отворила, а він каже: – Тепер будем мати, звідки жити. Наступного дня відіслав дитиною лева свому братові, купив собі воли, коні, поле, накупив усього дітям, і сам із жінкою повбиралися.
Зробився багатим, уже й забув, як умирав. А його братові, тому, що був здавна багачем, дуже дивно, та й не сміє його питатися. Але бере, робить обід, кличе і свого брата на обід. Прийшов і брат. Той, що був здавна багачем, питається його: – Кажи, брате, звідки ти став багачем?
Ти ж не мав нічого, а тепер все маєш, ще більше від мене? Зачав йому вповідати так: – Пам’ятаєш, брате, коли я був умер, коли жінка моя приходила до тебе, а тобі було жаль не за мною, а за левом,- казав, хто тобі віддасть лева? Так от, як я був умер, занесли мене до трупарні, і я лежав аж до ночі. Злодії несли повен міх грошей, увійшли до трупарні, взялися ділити гроші моєю шапкою, поділилися, а ще лишилася шапка грошей. Каже один до другого: “А це кому буде?” Я як крикну: “А мені що за шапку?” Вони понапуджувалися і повтікали, а я гроші забрав та й пішов додому.
Тепер, дякувати Богу, маю звідки жити. Як учув те багач… Увечері порозходилися люди, а він каже до жінки: – Я буду вмирати так, як мій брат.
Давай шмаття, най уберуся, споряди мене на лаву та й іди, дай знати до ксьондза, що я вмер. Жінка каже: – Нащо тобі того, ти маєш звідки жити, не пускай сміх із себе. Він ще жінку і вдарив.
Каже до неї: – Те роби, що я знаю. Жінка пішла, дала знати до ксьондза. Вранці взяли його до трупарні.
Лежить він до вечора. Прийшла ніч (а казав позасвічувати біля нього лампи, свічки), таке світло горить довкола – видко, як уднину. Чує, ідуть злодії.
Увійшли до трупарні, взяли з багача шапку, поділилися грішми і кажуть: – Може, і цей так хотів би здурити. Каже один до другого: – Ану, запхай піку. Узяв злодій піку, а багач як зірветься та й каже: – Бійтеся Бога, даруйте мені життя.
А злодії кажуть: – О ні, ліпше вмерти, ніж світ дурити. Взяли і пробили багача. Збирався на смерть та й несподівано умер направду.
Так є, хто заздрить другому, той своє не поживе.