Балада

Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен.

У французькій поезії XIV ст. Б. набула канонічних ознак, мала постійні три строфи, сталу схему римування (аб аб бв бв), обов’язковий рефрен

та звертання до певної особи; зазнала розквіту в творчості Ф. Війона (1431-63). Б., модернізована в англо-шотландському варіанті, розкрилася в напруженому драматичному сюжеті, поглибленому романтиками (дж. Макферсон, Р. Бернс, С. Колрідж, Ф. Шіллер, Л. Уланд, А. Міцкевич, В. Жуковський та ін.). В українській поезії Б., виявляючи свою жанрову спорідненість з думою та романсом, поширювалася у доробку П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, І. Вагилевича, раннього Т. Шевченка та ін., сягаючи другої половини XIX ст. (Ю.

Федькович, Б. Грінченко та ін.); напружений сюжет в ній розгортався на тлі переважно буряної природи, подеколи

переймався фантастичними ознаками. У такому вигляді вона з’являлася в українській ліриці не так часто (“Балада” Ю. Липи: “В’ється стежка між кущами, / Що чар-зіллям заросла… “), витіснялася історико-героїчними мотивами, пов’язаними з добою визвольних змагань 19JJL21, до яких зверталися поети “розстріляного відродження” та еміграції, зокрема подією цього жанру була “Книга балад” О. Близька (1930). У другій половині XX ст.

Б. набула соціально-побутового взмістовлення, але не втратила своєї драматичної напруги, засвідченої, скажімо, доробком І. драча, котрий небезпідставно назвав одну із своїх збірок “Балади буднів” (1967), постійно підкреслюючи свідоме заземлення традиційно баладного пафосу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Балада