Бельгійський письменник-символіст Моріс Метерлінк


Моріс Метерлінк та Еміль Верхарн – перші серед бельгійських письменників, котрі стали класиками світової літератури. Будучи бельгійцями, ці автори писали французькою мовою. Французька мова і вся французька література відіграли дуже важливу роль у формуванні літератури бельгійської. Саме завдяки цьому бельгійські письменники змогли досягти високого рівня світових літературних стандартів, не втрачаючи при цьому своєї самобутності.

Це ж дозволило бельгійській літературі влитися в потік літератури світової, посісти в ній своє дуже

важливе місце. Моріс Метерлінк увійшов в історію літератури як символіст. Цьому сприяла і особлива атмосфера дитинства, яка прищепила йому особливий “містичний” погляд на життя.

Символізм – мистецтво, що натякає на ірраціональну сутність буття. Метерлінк створив цикл символістських п’єс, що одержали узагальнену назву “театр смерті”. Для цих п’єс є характерною присутність Невідомого – воно й є “головним героєм” “театру смерті”. Невідомий керує всім, його наміри таємничі – це фатумна сила, котра владарює над людиною. Метерлінк досягає вражаючого ефекту присутності Невідомого

на сцені свого театру.

Дія в його п’єсах майже завжди відбувається в умовному місці – це може бути ліс або кімната старого замку. Людина в “театрі смерті” лишається сам на сам із Невідомим, вона відчуває жах перед ним.

У символістському циклі творів Метерлінка, до якого належать п’єси “Принцеса Мален”, “Непрошена”, “Сліпі”, саме образ Невідомого є наскрізним.

У своїх пізніх драмах Метерлінк пішов далі: символізм тут переплітається з романтизмом, як у п’єсі “Синій птах” (1905). Тут персонажі і місце дії теж умовні, але основа п’єси – романтичний сюжет про пошуки Синього птаха. Метерлінк уводить у свій твір навіть соціальні ноти: діти селян-дроворубів напередодні Різдва дивляться на свято у багатому будинку навпроти, вони не можуть собі дозволити таких веселощів. У ході розвитку сценічної дії з’являється дуже важливий мотив “подолання сліпоти”: необхідно просто подивитися на все іншими очима – і жалюгідна хатка дроворуба видається прекрасним палацом.

Тому що справжнє свято – це не вбрання, не іграшки, не дорогі подарунки, справжнє свято – це здатність відчувати свято всередині себе. Важливим персонажем п’єси є казкова Фея – саме вона повинна “зняти” пелену невідання з очей головних героїв, Тільтіля і Мітіля, вона ж відправляє їх на пошуки чарівного Синього птаха. Пошуки ці важливі самі по собі, незалежно від їх результату. Шлях, який проходять діти, змінює їх. Шлях цей лежить через символічні місця: “Країну спогадів”, де герої зустрічають своїх померлих родичів; “Палац ночі”, де вони зустрічаються з повелителькою тьми; “Ліс”, де діти спілкуються з різними духами дерев.

Кінцевим пунктом їхньої мандрівки є та сама хижка дроворуба, яка, щоправда, дуже змінилася – усе навколо стало новим, радісним, веселим. Це перетворення пов’язане передусім із внутрішніми змінами самих героїв, які сталися завдяки мандрівці. Символічним синім птахом стає тепер проста горлиця Тільтіля, котра жила у клітці у хижі дроворуба.

Тільтіль дарує її хворій дівчинці, яка тепер не внучка казкової Феї, а внучка звичайної сусідки. В останній момент птах відлітає, і п’єса закінчується обіцянкою Тільтіля знайти його. Отже, пошуки Синього птаха будуть продовжені, бо стан пошуку – це нормальний стан душі людини.

Таким чином, тема пошуку і пов’язана з нею тема мандрівки – основні у п’єсі М. Метерлінка “Синій птах”. Урезультаті пошуку душа людини змінюється, пошук є головною метою мандрівки. Внутрішнє очищення – найбільша нагорода за цей пошук.

Драматург робить своїми героями саме дітей, адже їх свідомість ще гнучка, вони найбільш сприйнятливі до таємниць світу, близькі до природи. Вони вміють щиро любити і тішитися, їх ще не заторкнули нещастя і пороки, які постають у п’єсі в образах Товстих Блаженств (наприклад, Блаженство Бути Багатим, Блаженство Нічого Не Робити та ін.)

Створена Метерлінком космогонія об’єднує усі сили і закони землі: від нічних жахів і війн до найсвітлішої сутності землі – Материнської любові, Справедливості, Радості Розуміти; діти потрапляють до своїх предків і нащадків, у підземне царство Ночі і на вершини світу, зустрічають Душі рослин і тварин. Вони дізнаються, що у світі існує велика кількість сил, які допомагають їм, або навпаки – ображені на людей і прагнуть помститися їм (як, наприклад, душі тих дерев і тварин, яких людина знищує).

Метерлінк дає у п’єсі оптимістичну картину майбутнього: ті діти, котрі чекають у Царстві Майбутнього свого народження, незабаром принесуть на землю прекрасні машини, квіти і плоди, переможуть хвороби, несправедливість і навіть саму смерть. Однак і перед тими, що живуть на землі, постало дуже важливе завдання: Тільтіль і Мітіль повинні знайти Синього птаха – птаха щастя – і принести його на землю. Для цього вони пізнають світ.

Але цей світ і душі, що населяють його,- всередині самих людей.

Дія п’єси починається і завершується в рідному домі дітей. Мандрівка всередину себе відбувалася уві сні, але, прокинувшись, Тільтіль і Мітіль не забувають усього, що з ними сталося, і тепер по-новому дивляться на навколишній світ: як передбачала Душа Світла, їхній погляд на речі змінився, і тепер їм здається, що лише вони прокинулися, а решта людей – сплять, не бачачи усієї краси і благодаті світі.

“Одухотворяючи” у п’єсі оточуючий людину світ, Метерлінк показує, що людям необхідно “прокинутися”, подивитися навколо і побачити усю красу землі, цінність людського кохання і доброти, необхідність жити в мирі зі своїми сусідами по землі і пізнавати світ, не руйнуючи його.



Бельгійський письменник-символіст Моріс Метерлінк