Бережний Василь Павлович Архітектурна фантазія
Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 194-232.
Стерничий з нетерпінням чекав, коли нарешті з’явиться цей загайний Тао. Не відривав очей від екрана, стежачи за кожним його рухом з того моменту, як розвідник причалив і перейшов на борт корабля. Ох і повільно ж він скидає захисну спецівку! Нарешті тупає осьовим тунелем… Звичайно, Стерничий віддавав йому тільки частину своєї уваги і мозкової енергії.
Одночасно стежив за показаннями численних приладів, за рухом різноколірних
Нарешті пневматичні присоски на черевиках Тао зачмокали в рубці Стерничого. Не припиняючи писати формулу, вчений стріпнув поріділим волоссям:
– Ваші повідомлення, Тао… Поясніть, що сталося?
– Можу ще раз повторити: я не помітив жодного міста.
– Отже, ви вважаєте, що людство загинуло? “Хитрющий старий, –
Старшій Матері: поверховість спостережень, поспішливість висновків. Сидів би в своєму Центрі Наук та виводив формули, так пі, потягло в мандрівку…”
“Формула вийшла цікава, але не симетрична, – думав тим часом учений. – А ще ж треба ввести співвідношення невизначеності…”
– Загинуло людство? Ні, я цього не стверджую, шановний Стерничий. Я сказав про міста…
– Так. Але це ж неймовірно. Ми знаємо, що головною прикметою Землі були міста. І ось їх немає, зникли. Спустошень ви не зафіксували.
Може, процес техногенезу знищив своє творіння – людську цивілізацію? – Стерничий одірвав очі від формули, поглянув на стрункого хлопця. – Що ж ви пропонуєте?
– Я хотів би спуститися на поверхню планети, щоб там, на дні повітряного океану, безпосередньо…
– На дні океану… Так. Одразу видно, що ви поет, юначе.
Гаразд, відпочиньте, а я тим часом обміркую план досліджень. А тоді – що скаже Мати.
“От уже сухар, – незлобливо думав Тао, прямуючи до своєї кабіни. – Мати поцікавилася б враженнями, а він… Чи, може, вчені-адміністратори і мусять бути саме такими? Прикмета Землі…
Який кентавр її закреслив? Адже у хроніці мого далекого пращура Туо змальовано велетенську мозаїку гамірливих міст[1]. І от маєш… Невже й наша експедиція невдала? А я ж мріяв…”
Юний Тао належав до покоління романтиків, що рвалося в космос заради нових вражень, мріяло про зустріч з людьми – їхніми далекими родичами. От і спорядили експедицію, він довго літав над континентами, і Земля, їхня пращурка, хлюпнула таке розмаїття фарб… Зелений і синій океани…
Очі відбирає… А як же там, на поверхні?
Хлопець довго не міг склепити очей, груди йому розпирало і радісне, і журливе відчуття. Якщо земляни загинули, Філія лишилась сиротою… Самітною сиротою на весь бездонний космос… Адже ніде, в жодній Зоряній системі ще не відкрито життя.
Та не може такого бути, щоб людство зникло! Хіба Природа виплекала мислячий розум для того, щоб знищити? Вони марили Землею – своєю праматір’ю, звідки вилетіли космонавти, що осіли на Філії…
Тао довго перевертався на тоненькому матрацику, слабенька гравітація корабля не втримала, він поплив угору і стукнувся об стелю. Після цього лежав не ворушачись, пригадував тисячолітні манускрипти, які розповідали про Землю, про політ легендарного Туо, що повернувся на Філію із земною дівчиною. Він невдовзі загинув, удосконалюючи апарат, але встиг написати, хоч і не повний, звіт про свою мандрівку.
Тао пригадує – там ішлося про гострі суперечності, що роздирали тодішнє людство. Ядерна війна? Самознищення? В такому разі планета була б спустошена, обвуглена після атомних пожеж, а вона квітує! Навіть тієї пустелі, про яку згадував Туо в своєму звіті, тепер немає.
Сам бачив – океан зелені! Щось тут не те…
Крізь плетиво думок пробивалося інтуїтивне передчуття якихось подій, але зосередитись на цьому Тао не міг – сон уже оповивав мозок.
Щойно пройшов дощ, виглянуло Сонце, і міріади краплинок – на листі, на червонобоких яблуках, на гіллі – спалахнули гострим блиском. Тао стояв, як заворожений, тільки примружував очі. Сонячне світло дробилось на різнобарвні осколки, мінилося, переливалося відтінками од фіалкового до золотого. На Філії обмаль води, дощів не буває, лише туман, а тут він щойно був свідком прекрасного видовища – на цей густий і, здавалося, безконечний сад в якомусь шаленстві ринула вода!
Сріблясті цівки лопотіли в кронах дерев, розбивалися на бризки, шмагали його по шолому, по плечах. А гуркоти грому! Ще й досі у вухах… Яка тут буйна природа!
Диво, та й годі.
Тао довгенько бродив по росяній траві – на ній також зблискували бісеринки, і вже хотів зв’язатися із Стерничим, висмикнувши антену з портативного передавача, що висів у нього через плече, коли раптом побачив людину. Все тіло його наче пронизало струмом, хлопець закляк, остовпів, навіть руки не опустив, так і тримався за металевий гудзичок штиря. Людина, та ще й дівчина!
Тенькнуло серце, защеміло в захваті. Не зводив очей з її постаті, стежив за кожним її рухом – як вона ставала навшпиньки, і коротенька спідничка ще більше оголювала її гарні ноги, як підносила руку і зривала яблука, дивився не так, як зачаєний мисливець, а як художник – на прекрасне творіння. Не дівчина, а музика, пісня!
Учадів хлопець як стій. Якби в цей момент був тут Стерничий, то обов’язково поіронізував би з його кумедної пози. Але Стерничий – старший чоловік, а молоді властиве захоплення.
Дівчина, певне, відчула його погляд і рвучко обернулася. О, сили космосу, як вона глянула на нього! В очах змигнув острах, але тільки на мить, дивилася зухвало, з викликом. Брови їй скинулися вгору, дівчина обурено і водночас насмішкувато вигукнула:
– А це що за потороча?
Раптом, помітивши, що він тримається за антену, кинулась, як пантера, і, муркнувши “Ага…”, шарпнула передавача, і, розмахнувшись, брязнула об дерево. Знівечений, побитий апарат жбурнула в гущавину. Тао тільки кліпав очима.
– Ось тобі, щоб знав, як стежити!
Стиснула кулачки і дихала так, що тремтіли ніздрі, – ану, мовляв, підступи.
– Чого ж мовчиш? Соромно?
Ошелешений Тао відчув, що задихається в своєму захисному балахоні. Забувши про інструкцію, суворі правила поведінки зореплавця, сіпнув блискавку і миттю вивільнився з комбінезона. Запашне, терпке повітря, це очищене фільтром, забило йому подих, п’янким трунком влилося йому в легені. Дихнув раз, удруге, і аж засміявся від задоволення.
О, благословенна Земля! Простягнув до дівчини руки:
– Здрастуй, юна Мати!
Зачувши незрозумілу мову, дівчина подалася назад.
– Ти що, не знаєш есперанто?
Він подумав, що це вона так називає або його, або народ. Заперечливо хитнув головою:
– Ні, я – Тао з планети Філія. Ще й показав рукою в небо.
Мить – і дівчина кинулась навтіки, тільки п’яти замелькали. На Філії Тао не посмів би гнатися за юною Матір’ю, це було б нечуваним порушенням звичаїв і моральних норм, а тут… все інакше.
Тао побіг за нею, сподіваючись легко наздогнати. Але де там! Дівчина бігла сягнисто, петляючи поміж деревами й кущами із спритністю дикого звіра. Хлопець мало не стукнувся лобом об дерево, ухилився, але в плече таки стусонуло добряче, а там гілка хльоснула по лиці – проступив червоний рубець, та він біг, затуляючи обличчя руками, перестрибуючи через кущі.
Перша зустрінута людина! А може, й остання на цій планеті… Прудка…
Невже не наздожене?
– Зупинись! Послухай…
Він явно не розрахував свої сили – дух забивало, ноги обважніли… А вона все далі й далі, уже тільки розпатлана голова мелькає над заростями, о, зникла, не видно. Тао досадливо махнув рукою і зупинився, важко дихаючи.
Пройшов ще кілька кроків і, зітхнувши, сів на траву. Було чого зітхати: юна Мати втекла, передавач пропав, женучись за нею, він втратив орієнтир і тепер не знає, де його “Птиця”… Ну, спецкостюм відшукає, не голка, прикро, що юна Мати… І чого вона злякалася?
Такий емоційний сплеск… Незрозуміло… Дивно…
Щось застогнало. Тао нашорошив вуха: невже вона? О, знову, приглушено, ніби крізь зуби.
Юнакове серце пойнялося тривогою і якоюсь затаєною радістю: вона! вона! Схопився – втоми як не було, – підтюпцем побіг у той бік, звідки чулося оте постогнування.
Так, це вона стогнала. Сиділа на траві, безпорадна, скорчена, тримаючись руками за ушкоджену ступню. Побачивши незнайомця, застогнала, вже не стримуючись, як мала дитина.
Гримаса болю пересмикувала її обличчя, і Тао пройнявся до неї співчуттям. Одразу помітив – оступилася, кісточка лівої ноги підпухла, шкіра на ній посиніла.
– Це все… через тебе… – докірливо обізвалася дівчина. – Хотів наздогнати… Я ж олімпійська чемпіонка!.
Тао швидко видер довгий шмат своєї сорочки і нахилився, щоб перев’язати. Дівчина помітила, як він сором’язливо-ніжно доторкається до її босої ноги, і усміх промайнув їй в очах:
– Дужче, міцніше!
Він здогадався, повторив:
– Дузсе, міснісе!
Дівчина засміялася, і він разом з нею.
Related posts:
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся, але нікого поблизу не було. […]...
- Бережний Василь Павлович Доля “Оракула” Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 188-200. 1 Величезний Луна-парк сяяв різнобарвними вогнями, гримів музикою, закликаючи до веселощів і розваг. Химерними зигзагами шугали то вгору, то вниз каретки “Супер-1000”, катаючи верескливі парочки, що їм аж дух забивало; плавно, під музику кружляв, наче котився похилими площинами, велетенський […]...
- Бережний Василь Павлович Під крижаним щитом Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “…Звістка про це відкриття блискавично облетіла планету. Інтернаціональна Рада одностайно прийняла розгорнуту ухвалу про Антарктиду, а також вжила запобіжних заходів стосовно навколосонячного простору. ” (З відеострічки “Хроніка-2300”) І Никифор дивився, як вона поспішає до свого апарата, – ноги в чорних панчохах, червона курточка, – […]...
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар – чоловік середній на зріст […]...
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково. – Ти побачиш, природа щедра […]...
- Бережний Василь Павлович Хронотонна Ніагара Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 319-337. На велетенському міжзоряному кораблі, який впродовж уже тисячі років заглиблюється в простір Галактики, начебто нічого особливого й не сталося. Так само, як вчора, як і рік і десять років тому, він рухається по інерції; в його […]...
- Бережний Василь Павлович Юнак з моря Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 171-178. Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в […]...
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє сидінь біля нього. Денне світло […]...
- Бережний Василь Павлович Сонячна сага Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 365-373. – Бам-бум-банг!. Теплі, золотисті звуки проймають мозок, усе тіло, а воно ж цілу вічність пролежало скоцюрблене від холоду, скуте клінічною смертю. – Банг-бум-бам! Очі Вайза Омнісієнта розплющились, але нічого не бачили. Сизий морок поглинав усе: і […]...
- Бережний Василь Павлович Марсіанка Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80. – Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому, що надходить новорічна ніч. Запевняю […]...
- Бережний Василь Павлович Гравіантена Івана Мудрого Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 102-120. І хто це знає, й хто про це повіда? Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник? “Космогонія” (збірник “Рігведа”). І. Вони ходили мовчки по верхній алеї Володимирської гірки, так ніби їм ні про що було говорити. А […]...
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на свої плутані замітки. А телефон […]...
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: – А ми ось Землю побачимо!. […]...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, […]...
- Бережний Василь Павлович Дарунки Шамбали Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 52-70. Північне море штормило. Сяяло сонце, на чистому небі не було ні хмаринки, а вітер кошлатив темно-сіру поверхню неозорих вод, зганяючи отари білих баранців. Ростислав Микитюк любив спостерігати мінливу стихію, годинами простоював на кормі, тримаючись руками за […]...
- Бережний Василь Павлович Модель слави Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1 Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували крізь нього. Останнім часом він […]...
- Бережний Василь Павлович Таємнича статуя Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 80-87. Михайло прокинувся дуже рано – ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору. В світанковому небі сріблився серп Місяця. Михайло обіперся […]...
- Бережний Василь Павлович Експедиція в природу Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95. – Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? – Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою… […]...
- Бережний Василь Павлович Музичний атавізм Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 73-75. Це трапилось одного дня 2966 року. Хто перший почув оті дивовижні звуки, що линули з плаского даху, сказати важко. Та не минуло й кількох хвилин, як навпроти будинку зібрався натовп. А невтомна стрічка тротуару підвозила й підвозила людей – молодих […]...
- Бережний Василь Павлович Феномен ноосфери Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 293-297. Відкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедиції! Сот явно нервував. Мішки для ніг то набухали, то зморщувались, і його тіло то здіймалося вгору, то опускалося майже до самісінької підлоги. Велике […]...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету – жодної машини не було, […]...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо. – А ходити як легко, […]...
- Бережний Василь Павлович Ефемерида кохання Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 270-278. І У великому місті, що розкинулось під прозорим склепінням у кратері Шіллера, сталася надзвичайна подія. Коли численне його населення рушило до своїх їдалень на обід, жодні двері не розсунулися, ніде не прозвучало з мікрофонів таке звичне: […]...
- Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному місці: а саме – двічі […]...
- Бережний Василь Павлович В космічній безвісті Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 305-318. І Це було так несподівано, що Софі здригнулась: за прозорою стіною Операторської рухались страхітливі потвори. Відсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зітхнула: стіни ж із найміцнішого стеліту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, […]...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули […]...
- Бережний Василь Павлович Діти одного Сонця Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 23-36. І. Невеликий електрокар обтічної форми, забравши пасажирів з космічного корабля “Аеліта”, який щойно повернувся з Марса, рушив у напрямку приземкуватого вокзалу космодрому. Туди ще було далекувато, а вже виднівся гурт зустрічаючих біля входу, здебільшого – жінки […]...
- Бережний Василь Павлович Така далека подорож Чамхаба Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 350-364. І Чамхаб одразу впізнав цю будівлю й зійшов з рухомої стрічки на тротуар. Перед ним, віддалік від траси, лежав велетенський сірий камінь, схожий на мозок людини: дві півкулі, звивисті борозни. “Штукарство, – подумав Чамхаб, відчувши глуху […]...
- Бережний Василь Павлович ДЕМ’ЯНКО ДЕРЕВ’ЯНКО, або ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОННОГО ХЛОПЧИКА Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серія “Пригоди. Фантастика” ЩО ЗАДУМАВ ГОЛОВАНЬ Одного жаркого літнього дня учні Непитайлівської школи Невідомого району – Головань і Рукань – приїхали до Києва на екскурсію. Вони найкраще вчилися, і зрозуміло, що саме їх, а не кого іншого преміювали путівками до столиці. […]...
- Фантазія Едгара По По не раз із пластичними подробицями описував літальні апарати легші за повітря, які не просто рухалися над морями й континентами, а й долали космічні простори. “Незвична пригода Ганса Пфааля”, “Історія з повітряною кулею”, “Melonta tauta” випереджали романи Жюля Верна (наприклад, “З гармати на Місяць”) або наукову фантастику Герберта Уеллса. Фантазія По дає іноді дивні і […]...
- Фантазія Гофмана Фантазія Гофмана в усьому її багатстві й винахідливості розкривається в повісті-казці “Золотий горнець” (1814) – одному з найвідоміших його творів. Тут виразно проявляється ще одна її істотна властивість: за всієї своєї капричіозності, вона пов’язана з життям, з реальною дійсністю. Як писав Гейне про Гофмана, протиставляючи його Новалісу, він “зі своїми примхливими карикатурами завжди й незмінно […]...
- “Фантазія, уява в житті творчості особистості” Ми часто чуємо, що творча людина – це не спосіб життя, а діагноз, і багато інших безпідставних припущень. Так кажуть люди, які в силу своєї неосвіченості не змогли в собі розкрити той талант, який був подарований їм Богом. Творча натура відчуває цей світ злегка інакше, спостерігаючи за фарбами життя в більш яскравому варіанті. Творчість – […]...
- Фантазія “Смутно колишуться сосни (О. Кобилянська) Фантазія “Смутно колишуться сосни” написана у формі казки. Тут виступає лісовий цар, який у приступі гніву гострим каменем порвав струни чудотворної арфи, що лежала на дні “морського ока”, і більше ніколи ніхто не міг почути її чарівної музики. І образи, і колорит в новелі – казково-фантастичні, хоч тут і немає тієї простоти та прозорості, як […]...
- Інопланетяни у кабінеті російської мови (фантазія) Інопланетяни у кабінеті російської мови (фантазія) Порожній клас. На вікнах – сучасні штори зі світлих пластинок, котрі називаються жалюзі. Над дошкою – транспарант: “Мова Пушкіна, Тургенєва, Толстого – велика й могутня”. На стінах – портрети цих та інших російських письменників. За всіма ознаками – кабінет російської мови та літератури. Раптом кімната спалахує дивним синім світлом. […]...
- Волт Вітмен – американський поет-новатор (твір-фантазія) “З ринкової точки зору ціна на мене невисока”, – так говорив про себе американський поет Волт Вітмен. Цікаво, що видавці не дуже хотіли мати справу з цим поетом із “неправильними поглядами”, і Вітмен здебільшого сам займався підготовкою збірки до видання, сам робив типографічне оформлення своїх віршів. Я дивлюся на портрет Вітмена… Сивий симпатичний дідусь. Що […]...
- Багряний Іван Павлович Гуляй-поле Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах, В м’язах, В трісках… І навіть не крячуть ворони – Жахаються круки, минають здаля, – Шкіриться жаско, смердить земля. Смердить і душить фосфором і тротилом, Паленим м’ясом і динамітом… І вже не збагнеш тут, де ж […]...
- Антон Павлович Чехов Іонич Земський лікар Дмитро Іонович Старцев приїжджає працювати в губернське місто С., де незабаром знайомиться з Туркіна. Всі члени цієї привітної родини славляться своїми талантами: дотепний Іван Петрович Туркіна ставить аматорські вистави, його дружина Віра Йосипівна пише повісті й романи, а дочка Катерина Іванівна грає на роялі і збирається їхати вчитися до консерваторії. Сім’я справляє на […]...
- “Фантазія, уява у житті творчої особистості за творами М. Стельмаха “Гуси-лебеді летять” і Г. Тютюнника “Климко” Уява та фантазія – це найважливіші сторони нашого життя. Якщо на мить представити собі, що людина не мала б фантазії, світ не побачили б твори, створені Михайлом Стельмахом та Григорем Тютюнником. Люди не змогли б насолоджуватися їхніми прекрасними творами та оповіданнями. Уява авторів може вивести людину за рамки її існування та нагадати їй про минуле, […]...
- Багряний Іван Павлович Міщаночка Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. – …На заводе в “X” Есть одна девчонка: И красится, и пудрится… Зубоскалит громко! – Це було написано на дверях завкому. Ще й карикатура намальована: якась сучасна міщаночка з “перепоночкою” (талія) як оса. З локонами, “фути-нути”. Це на Надю Н-о. На зібраннях зубоскале; […]...
- Антон Павлович Чехов Хамелеон Антон Павлович Чехов Хамелеон Перекладач: А. Хуторян Джерело: З книги: Чехов А. П. Вибрані твори:- К.: Дніпро, 1981. Через базарну площу йде поліцейський наглядач Очумєлов у новій шинелі і з клуночком у руці. Услід за ним ступає рудий городовик з решетом, вщерть повним конфіскованого агрусу. Навкруги тиша… На площі ні душі… Повідчинювані двері крамниць і […]...