Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі
Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному місці: а саме – двічі сходило там, де тепер заходить, і двічі заходило там, де нині сходить”. ГЕРОДОТ “Дослідження генератора магнітного полюса, відкритого Никифором Ярковим під крижаним щитом Антарктиди, триває[1].
“Рушійний агрегат” нашої
Сокальський заявив, що він і його колеги покладають великі надії на прочитання цих записів. – Саме там сховано відповіді на всі “як?” і “чому?”, – сказав академік”.
Велика довгаста призма кабінету академіка Сокальського була вщерть заповнена м’яким світлом, що просочувалось звідусюди, ніби приміщення оточували якісь ласкаві сонця, а не скам’яніла крига Антарктиди. Академік сидів за робочим столом, який більше скидався на пульт управління з невисоким білим бортом, що виставив перед ученим кілька овальних екранів і панель обчислювальної машини, рясно втикану різноколірними кнопками, клавішами і важельками. Проте Сокальський до них майже не доторкався, електронний комплекс обробляв і видавав на екрани інформацію відповідно до заданого алгоритму. Інколи вчений зупиняв особливо цікаву для нього модель чи ряд символів, вдивлявся, примружуючи очі, потім переводив зображення в запам’ятовуючий пристрій і, зітхнувши та підперши рукою бороду, знову стежив за екранами.
Та зосередитись йому не вдавалося, час від часу академік повертав голову і дивився на стосик паперу, що лежав ліворуч, скраю під бортом. Це була перша ластівка, що випурхнула з-під руки невідомого йому філолога, який відгукнувся на заклик розшифрувати записи металічних аркушів. Може, вченого заінтригував заголовок хроніки – “До Золотої Зорі”?
Чи назва комп’ютера, з яким працював філолог, – “Романтик”? Академік тільки й прочитав оці слова, бо мав нагальну роботу, стосик відсунув, зараз не час, загляне хіба що наприкінці робочого дня, але от голова сама собою повертається, і важко дотриматись робочого розпорядку. Ще, мабуть, з годину господар кабінету кріпився, а тоді таки не витримав, клацнув вимикачем, екрани потьмяніли, згасли, а він підсунув до себе той білий стосик і почав читати.
…По широкій алеї, що вела від важкого, неоковирного палацу через весь сад – униз, до озера, прогулювалось подружжя з маленьким синком, якого тільки-но почали навчати грамоти. Чоловік і жінка в білому вбранні йшли попід густими кущами тамариску, що обрамлювали алею, йшли спроквола, видно було по всьому, що спішити їм нікуди. Розмову підтримували без особливого інтересу, більше мовчали, поглядаючи то на високі акації, наче викувані із заліза, то на присадкуваті яблуні за ними, обтяжені червонястими плодами.
Зате хлопчик ганяв, як заведений, – і по бічних доріжках, і до озера, й назад.
– Хочу купатись! – Білявенький непосида притулився головою до мами, намагаючись обняти її за стан. – Купатися, купатися!
– Але ж не жарко. Бачиш, ніхто не купається.
Та малий так настирливо домагався свого, так тупцював навколо матері, що вона, зрештою, поступилася.
– Ну, ходімо, візьмемо плавки.
Чоловік, мляво помахуючи руками і байдуже вітаючись із зустрічними, почалапкав до озера, зупинився біля самісінької води та й почав спостерігати, як над піщаним дном шмигають табунці довгастих рибок. На душі було тоскно й порожньо.
Малий ще здалеку розігнався і з вереском плюхнувся у воду, здіймаючи бризки. Мама любувалась ним, а батько чи ледве й помічав.
– Останнім часом ти збайдужів до всього, – обізвалась дружина докірливо. – Може нездужається?
– Та ні, – знехотя сказав чоловік, тамуючи в собі легке роздратування. – На здоров’я не скаржусь.
От уже ці жінки! Добре знає, в яку безвихідь вона потрапили, а говорить так, ніби нічого й не сталося. “Нездужається…” Вмираюча планета а напівдикими племенами і ніякої надії вирватися звідси, то що йому – веселитися? Краще б уже були загинули всі в космосі, аніж нидіти отут, живучи без мети і надії.
– Остерігайся апатії, Імпете. Ну, от скажи, чого тобі не вистачає на цій планеті? Це ж просто щастя, що ми врятувалися і можемо нормально, в спокої і достатку доживати віку!
– Як оті священні акації, – криво усміхнувся Імпет.
– Аякже – прихідці з неба! – В очах дружини спалахнули іскорки радості, чоловікової іронії вона не сприймала. – І сам Верховний Маг рахується з нами. Автохтони1 такі ж люди, як і ми. Природа розкішна. Синок росте.
Чого ж ти хочеш?
Присіли на плескатий камінь, загрузлий у піску, вона прихилилась до чоловіка, малий Бад брьохався перед очима.
– Ми шукали перспективну планету… – обізвався після довгої мовчанки Імпет. – А де опинилися?
– Ну, це ж не наша вина. Якби не той клятий метеорит… Признаюсь, я не сподівалася, що ми врятуємось.
Така пробоїна… Наковталася я тоді жаху.
Імпет зітхнув:
– Майже половина екіпажу… Може, з ними вдалося б відремонтуватися…
– Чула, чула про це вже не раз! – перебила дружина. – Але ж, любий мій капітане, хіба варто сушити голову над тим, що поза нашими можливостями?
– Ти не знаєш одного, Кені, – життя на цій планеті приречене. Спостереження нашої обсерваторії…
Дружина повернула до нього здивоване обличчя.
– Як це… приречене? Хіба життя тут не грунтується на двадцяти амінокислих і чотирьох пуринових основах, як і на рідній нашій планеті? Одержано якісь нові характеристики?
– Та ні, фундаментальні закони діють… Але от енергетика…
– Яка енергетика? Сьогодні ти заповзявся говорити загадками.
– Маю на увазі променеву енергію центрального світила. Зірка ця інтенсивно старіє, згасає. Особливо в ультрафіолетовій частині спектра.
Кені подивилась на небо – світлий диск спокійно плив у високості, освітлюючи планету так само, як і раніше. Опустила очі з затаєною усмішкою, – цей вираз її тонкого обличчя завжди зворушував Імпета. І зараз йому потепліло на серці. Може, й справді вона має рацію?
Але ж факти… Не хотілось викликати осмутку на її ще й тепер привабливому лиці.
– Вигадки… Ніяких особливих змін у природі не помітно.
– Пояси субтропіків почали звужуватися. Температура світила катастрофічно падає.
Кені знову позирнула на небо, зіщулилась, ніби відчула похолодання, і покликала сина.
– Годі, Ваде, вилазь! Он уже посинів…
Імпет усміхнувся:
– Не бійся, похолодання фіксують лише прилади.
Витираючи малого пухнастим рушником, Кені спитала:
– Що ж показують ваші прилади? На скільки його вистачить? – кивнула в небо.
– Якщо процес ітиме з такою інтенсивністю, як тепер, то приблизно через сім тисяч років…
Не встиг він закінчити фразу, як дружина пирхнула і враз вибухнула таким дзвінким сміхом, якого він давно не чув.
– Сім тисяч?! Ха-ха-ха! Та це ж вічність!
Ха-ха-ха!
Вона так заразливо сміялася, що й Імпет не зміг стримати посмішки, а малий Вад, зиркнувши па них, загиготав і застрибав на одній нозі.
– Ти маєш рацію, Кені, – сказав Імпет, – строк не малий, якщо міряти людським життям. Але ж він пройде? Промине?
Припустімо, сто чи більше поколінь ще зможуть прожити на цій планеті. А наступні?
– Наступні щось вигадають. Може, отак, як ми, полетять у космос. Галактика велика, притулок для життя знайдуть…
– Імовірно. Але ж тут ще навіть металургії нема, кам’яний вік.
– А ми хіба не зробимо внеску в прогрес? Тепер це ж і наша планета. Ми все одно збиралися переселитись…
– Та збирались, тільки ж не з такою перспективою.
– А мені тут гарно! Сади, озера, гаї… Птаство і квіти… Навколо стільки краси!
Відкинь, Імпете, світову скорботу – це химери. Серед такої розкішної природи нудитися протипоказано.
Кені озирнулась навколо – чи ніхто не бачить? – і раптом поцілувала чоловіка. Імпет був радий, що не засмутив дружину, і водночас розчарований таким її оптимізмом.
– Зрозумій, Кені, – без мети життя втрачає сенс.
– Я це розумію, і навіть у цих умовах, в яких ми опинилися, можна віднайти мету, але до чого тут центральне світило?
Обличчя Імпета спохмуріло, брови зійшлися докупи.
– Як тобі сказати… Світило і планета – стійка система, і ось її рівновага порушується. Негативний космічний фактор зростає, згодом він стане вирішальною силою катастрофи. Хоч трагедія і віддалена у часі, а вже кидає зловісну тінь. Уяви: з полюсів льодовики сягнуть до екватора.
Лютий холод понищить, насамперед, рослинність, поля і ліси сховаються під білим покривалом, навіть моря й океани…
– Та перестань, – замахала руками Коні, – мене вже проймає дрож.
Related posts:
- Бережний Василь Павлович Доля “Оракула” Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 188-200. 1 Величезний Луна-парк сяяв різнобарвними вогнями, гримів музикою, закликаючи до веселощів і розваг. Химерними зигзагами шугали то вгору, то вниз каретки “Супер-1000”, катаючи верескливі парочки, що їм аж дух забивало; плавно, під музику кружляв, наче котився похилими площинами, велетенський […]...
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: – А ми ось Землю побачимо!. […]...
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся, але нікого поблизу не було. […]...
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє сидінь біля нього. Денне світло […]...
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на свої плутані замітки. А телефон […]...
- Бережний Василь Павлович Марсіанка Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80. – Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому, що надходить новорічна ніч. Запевняю […]...
- Бережний Василь Павлович Музичний атавізм Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 73-75. Це трапилось одного дня 2966 року. Хто перший почув оті дивовижні звуки, що линули з плаского даху, сказати важко. Та не минуло й кількох хвилин, як навпроти будинку зібрався натовп. А невтомна стрічка тротуару підвозила й підвозила людей – молодих […]...
- Бережний Василь Павлович Дарунки Шамбали Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 52-70. Північне море штормило. Сяяло сонце, на чистому небі не було ні хмаринки, а вітер кошлатив темно-сіру поверхню неозорих вод, зганяючи отари білих баранців. Ростислав Микитюк любив спостерігати мінливу стихію, годинами простоював на кормі, тримаючись руками за […]...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо. – А ходити як легко, […]...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету – жодної машини не було, […]...
- Бережний Василь Павлович В космічній безвісті Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 305-318. І Це було так несподівано, що Софі здригнулась: за прозорою стіною Операторської рухались страхітливі потвори. Відсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зітхнула: стіни ж із найміцнішого стеліту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, […]...
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар – чоловік середній на зріст […]...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули […]...
- Бережний Василь Павлович Модель слави Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1 Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували крізь нього. Останнім часом він […]...
- Бережний Василь Павлович Під крижаним щитом Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “…Звістка про це відкриття блискавично облетіла планету. Інтернаціональна Рада одностайно прийняла розгорнуту ухвалу про Антарктиду, а також вжила запобіжних заходів стосовно навколосонячного простору. ” (З відеострічки “Хроніка-2300”) І Никифор дивився, як вона поспішає до свого апарата, – ноги в чорних панчохах, червона курточка, – […]...
- Бережний Василь Павлович Сонячна сага Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 365-373. – Бам-бум-банг!. Теплі, золотисті звуки проймають мозок, усе тіло, а воно ж цілу вічність пролежало скоцюрблене від холоду, скуте клінічною смертю. – Банг-бум-бам! Очі Вайза Омнісієнта розплющились, але нічого не бачили. Сизий морок поглинав усе: і […]...
- Бережний Василь Павлович Експедиція в природу Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95. – Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? – Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою… […]...
- Бережний Василь Павлович Юнак з моря Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 171-178. Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в […]...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, […]...
- Бережний Василь Павлович Архітектурна фантазія Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 194-232. Стерничий з нетерпінням чекав, коли нарешті з’явиться цей загайний Тао. Не відривав очей від екрана, стежачи за кожним його рухом з того моменту, як розвідник причалив і перейшов на борт корабля. Ох і повільно ж він […]...
- Бережний Василь Павлович Феномен ноосфери Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 293-297. Відкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедиції! Сот явно нервував. Мішки для ніг то набухали, то зморщувались, і його тіло то здіймалося вгору, то опускалося майже до самісінької підлоги. Велике […]...
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково. – Ти побачиш, природа щедра […]...
- Бережний Василь Павлович Таємнича статуя Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 80-87. Михайло прокинувся дуже рано – ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору. В світанковому небі сріблився серп Місяця. Михайло обіперся […]...
- Бережний Василь Павлович Ефемерида кохання Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 270-278. І У великому місті, що розкинулось під прозорим склепінням у кратері Шіллера, сталася надзвичайна подія. Коли численне його населення рушило до своїх їдалень на обід, жодні двері не розсунулися, ніде не прозвучало з мікрофонів таке звичне: […]...
- Бережний Василь Павлович Хронотонна Ніагара Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 319-337. На велетенському міжзоряному кораблі, який впродовж уже тисячі років заглиблюється в простір Галактики, начебто нічого особливого й не сталося. Так само, як вчора, як і рік і десять років тому, він рухається по інерції; в його […]...
- Бережний Василь Павлович Гравіантена Івана Мудрого Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 102-120. І хто це знає, й хто про це повіда? Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник? “Космогонія” (збірник “Рігведа”). І. Вони ходили мовчки по верхній алеї Володимирської гірки, так ніби їм ні про що було говорити. А […]...
- Бережний Василь Павлович Діти одного Сонця Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 23-36. І. Невеликий електрокар обтічної форми, забравши пасажирів з космічного корабля “Аеліта”, який щойно повернувся з Марса, рушив у напрямку приземкуватого вокзалу космодрому. Туди ще було далекувато, а вже виднівся гурт зустрічаючих біля входу, здебільшого – жінки […]...
- Бережний Василь Павлович Така далека подорож Чамхаба Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 350-364. І Чамхаб одразу впізнав цю будівлю й зійшов з рухомої стрічки на тротуар. Перед ним, віддалік від траси, лежав велетенський сірий камінь, схожий на мозок людини: дві півкулі, звивисті борозни. “Штукарство, – подумав Чамхаб, відчувши глуху […]...
- Бережний Василь Павлович ДЕМ’ЯНКО ДЕРЕВ’ЯНКО, або ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОННОГО ХЛОПЧИКА Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серія “Пригоди. Фантастика” ЩО ЗАДУМАВ ГОЛОВАНЬ Одного жаркого літнього дня учні Непитайлівської школи Невідомого району – Головань і Рукань – приїхали до Києва на екскурсію. Вони найкраще вчилися, і зрозуміло, що саме їх, а не кого іншого преміювали путівками до столиці. […]...
- Драч Іван Федорович Балада золотої Цибулі Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Звичайна цибулина – Зоря нужденних. Пабло Неруда Вона – золотощока богиня продажних ринків – Маятником погойдується в гроні вінка, Обнявши за шию горбату тітку Горпину. Вона – заплетена німфа в зів’ялі коси подруг, […]...
- Краса золотої осені Осінь. Золота, тиха, аж наче втомлена. Починає владарювати непомітно, прицілюючись і крадучись. Ген там стоять широкі клени, випромінюючи своїми верхівками позолоту, якою вкриває їх вона, чарівниця-осінь. А то вже осика затремтіла, запаморочилась… Легенький вітерець доторкнувся до її дрібненьких листочків, і затріпотіли вони, виграючи то червонуватим, то жовтуватим кольорами. І ніби змовилося з ними небо :- […]...
- Квінт Горацій Флакк – найвидатніший поет “золотої доби” римської літератури Як відомо, вислів “золота доба” означає період найвищого злету, розквіту чого або когонебудь. Для давньоримської літератури – це час правління імператора Октавіана Августа (кінець І ст. до н. е. – поч. І ст. н. е.), коли розцвіли таланти ліриків Вергілія, Горація, Овідія. Цю добу ще називають “добою Августа” і “золотою добою ” римської поезії, що […]...
- Вони боролися за Батьківщину (по повісті Б. Васильєва “А зорі тут тихі…”) Шістдесят п’ять років пройшло з тих пор, як відгриміла Велика Вітчизняна війна. Але в народі живе пам’ять про людей, що відстояли рідну землю. Про їхні подвиги ми довідаємося з оповідань ветеранів, з підручників історії й, звичайно, з художньої літератури. Одним із самих відомих добутків про війну є повість Бориса Васильєва “А зорі тут тихі… “. […]...
- Шевченкові твори сяють, мов зорі Матеріал уроку. Тарас Шевченко “Що воно там, за горою?” (уривок з повісті “Княгиня”). Мета. Ознайомити учнів з деякими відомостями про раннє дитинство Т. Шевченка; розвивати навички виразного читання; вчити давати характеристику дійовим особам, робити висновки з прочитаного; виховувати бажання глибше ознайомитися з біографією великого Кобзаря. Обладнання. Портрет Т. Шевченка, автопортрет, ілюстрації з життя і творчості […]...
- “Митець і в калюжах повинен бачиш зорі… ” (мої враження про творчість О. Довженка) Світова слава прийшла до О. Довженка одразу після появи його перших кінострічок. Започаткувавши новий напрям у кіномистецтві, він увів нові прийоми вираження думки на екрані. О. Довженко справив великий вплив на розвиток світового мистецтва кіно. Його шукання і відкриття діставали розвиток у різних напрямах кіномистецтва, лягали в теоретичне підгрунтя різних кіношкіл і кіноперіодів. У новелістиці […]...
- На зорі розвитку української драми (за історичною драмою Ф. Прокоповича “Владимир”) I. Ф. Прокопович – письменник і просвітницький діяч. (Феофан Прокопович – один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі. Бароко, як відомо, – це стиль, який характеризується урочистістю, пишністю, підвищеною складністю і мальовничістю. Українське бароко тісно пов’язане з козацтвом, із життям верхівки тогочасного суспільства. Ф. Прокопович – письменник і просвітитель кінця XVII […]...
- Скорочено “А зорі тут тихі” Васильєва Глава 1 “А зорі тут тихі…” Травень 1942 року. На 171 залізничному роз’їзді, що опинився всередині військових дій, вціліло кілька дворів. Німці припинили бомбардування. На випадок нальоту командуванням були залишені дві зенітні установки. Життя на роз’їзді тихе і спокійне, зенітники не витримували спокуси жіночою увагою і самогоном, і по рапорту коменданта роз’їзду старшини Васкова стали […]...
- “Такий мороз, аж зорі скачуть” Зима – настільки ж прекрасна пора року, як і всі інші. Але багато хто не любить зиму, боїться морозів і кожного разу, виходячи на вулицю, все згадує про літо і подумки закликає весну приходити якомога швидше. Але в той же час, з якими б морозами ви не зіткнулися, як би не скакали при ньому зорі, […]...
- Твір про війну по романі Васильєва “А зорі тут тихі…” Коли в мирне життя людей уривається війна, воно завжди приносить горе й нещастя в сім’ї, порушує звичний порядок речей. Російський народ випробував на собі тяготи багатьох війн, але ніколи не змінював голову перед ворогом і мужньо переносив всі негоди. Велика Вітчизняна війна, що затяглася на п’ять довгого років, стала теперішньою катастрофою для багатьох народів і […]...
- Виклад повесті Васильєва “А зорі тут тихі” Шістдесят із зайвим років тому на російських людей раптово обрушилася страшна трагедія. Війна – це розруха, убогість, жорстокість, смерть. Війна – це тисячі знівечених, убитих, замучених у таборах людей, це мільйони покалічених доль Ми звикли до того, що на війні немає місця сентиментальності й ніжності, а слово “герої” у нашім розумінні – це обов’язково боєць, […]...