Бережний Василь Павлович Модель слави
Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 210-221. 1
Гілки тополі за вікном схитнулися, певне, там закублилось птаство, і Максим Петрович поклав ручку на чистий аркуш, підпер голову рукою і деякий час бездумно дивився на дерево, на білясті клапті неба, що просвічували крізь нього.
Останнім часом він усе частіше і з якоюсь полегкістю відкладав ручку. Раніше цього з ним не траплялось, писав, не підводячи голови, цілими годинами. Перевтома?
Але ж інші он у шістдесят літ бадьорі, працюють легко.
Два романи трилогії йому, безперечно, вдалися, хоча критика згадала про них лише мимохідь. Та хіба він пише для критиків? Кожен день приносить листи – люди чекають, сподіваються…
То голоси самого життя – хіба ж на них можна не відгукнутися?
Максим Петрович написав епіграф до розділу, почав перше речення, та одразу
Залементував дзвоник. Мабуть, хтось із друзів-грабіжників. Вони відбирають найдорожче – час. Проте Максим Петрович пішов зустрічати непрошеного візитера без внутрішнього протесту.
Робота все одно не йшла, а згаяну годину природа, може, якось компенсує. Відчинив двері – Севертека!
– По обличчю бачу: відірвав од рукопису! – загукав гість з порога. – Максим Лук невтомно збагачує людство!
Максим Петрович ніколи не сприймав його іронії, але звик, так, як ото звикають до гуркоту холодильника.
– Та працюю… потроху. Заходь.
Широкоплечий, животатий Севертека, тягнучи величезного портфеля, попрямував до кабінету, навалився на крісло, аж пружини заскрипіли.
– “Працюю…” Завжди він працює, ще з студентських літ! Тобі й померти ніколи буде, – видихнув Севертека, ставлячи портфеля на підлогу.
Скільки й пам’ятає його Максим Петрович – вони разом училися в університеті, – Севертека виділявся настирливим дотепуванням, через те ж і Севертекою став. Звуть його Грицьком, але, знайомлячись, він кожному переповідав анекдот: “Знаєте, як одна жінка говорила? Севертеко, Севертеко, чуєш, як смішно чоловіка звати – Грицько! Оце ж я й є”.
От його й прозвали Севертекою. Скоморошничав і тепер, хоча й став доцентом, та якщо колись це мало засвідчувати веселий характер, то згодом нібито прикривало глибоку натуру, – такий собі усний Вольтер чи Еразм Роттердамський. І найбільше кпинив із Максима Петровича саме за невилазну, каторжну працю.
– Ну, що нового, анахорете? Яку стрілу посилаєш у майбутнє?
– Та… застряв, як муха в патоці.
– А я тобі казав, і не раз, у такому розрізі: дай собі відітхнути, відпочинь!
– Коли б я тебе послухав, то… трилогії ще не було б і в зародку.
– Так життя ж минає, а Бальзаком все одно не станеш!
Максим Петрович ковзнув поглядом по густому йоржику товариша, досадливо поморщився. Наче й не дурний Севертека, а не розуміє, що другий Бальзак нікому не потрібен, а творча праця – то ж і є життя.
– Ну, знаєш…
– Знаю, знаю, мистецтво вимагає жертв. Але ж роками… та що я кажу, ось уже десятиліття ти прикутий до цього столу, як до галери! В такому розрізі.
Це мало означати турботу, вболівання, але Максим Петрович відчув якусь нещирість у голосі, награність, фальш. “Чи він мені заздрить? – подумав.- Відтоді, як перехопив Діану, йому не дає спокою моя “галера”. Чому б то? Чи, може, прочитав про мене в Літературній Енциклопедії’?
– А ти не чув про австралійського вченого Тейлора? Він витратив сорок шість років життя на пошуки первісних мурахів, і таки знайшов на півострові Ейр. Вважалося, що вони вимерли ще вісімдесят мільйонів років тому, і ось учений натрапив на кілька колоній живісіньких “викопних” мурахів.
Хіба це не взірець самозабуття у праці?
Севертека вибалушив на нього очі:
– На мурахів… у такому розрізі… майже півстоліття?! Жахливе марнотратство.
– Ні, це науковий подвиг. Знайдено ланочку еволюції біологічного виду. А це крок у пізнанні світу.
– Крок до істини? – подався вперед Севертека. – Так давно помічено: істина – у вині. Я й заїхав, розумієш, у такому розрізі.
Він діловито розкрив портфеля, вийняв одну по одній три пляшки з красивими етикетками – вино, горілка, коньяк – і поставив їх просто на аркуші рукопису, що встеляли стіл. Потім почав діставати згортки, в яких, певне, була закуска.
Максим Петрович зніяковіло дивився на товариша, не можучи збагнути, чого це він затіває учту. Севертека, помітивши розгубленість Максима Петровича, підморгнув:
– Діна ще дещо привезе, я дзвонив їй. Ми ж знаємо, ти чоловік не ресторанний, от і вирішили, в такому розрізі…. Бо хіба ж у тебе, самітника, що-небудь є в холодильнику? Може, коробка скумбрії…
Діна салат зробить, от і відзначимо.
Аж тепер до господаря дійшло: сьогодні день його народження. Але ж дата не кругла – шістдесят один… уже шістдесят один?
– А знаєш, Грицьку, все це… фікції, оці дати. Життя – суцільне, а ми ділимо його на якісь відтинки.
– Ти що, хочеш відкрутитися? – вирячився Севертека, – Нічого, брат, не вийде. Діна сказала…
Діна… Діана… зоря його юності, гострий щем серця. Може, через неї так і лишився самотній. Тонкі риси обличчя, дивовижні агатові очі з синім відтінком, неповторний грудний голос…
Але ж з емоційної сфери усе це давно перейшло в пам’ять, і нехай собі там зберігається, навіщо ці збурення? Перегоріло, перетліло…
– Я хотів докінчити розділ. Раз життя коротшає, треба працювати інтенсивніше.
– Робочий день уже закінчився, Сізіфе. В тебе хоч є скатертина заслати стіл? Давай, поки приїде Діна…
Дивно, але Максим Петрович і собі заметушився, прибрав із столу папери, застелив його квітчастою клейонкою, дістав із серванта чарки і бокали, поставив пляшку шампанського. Перемовляючись із Грицьком, думав про Діану. Було трохи досадно, що перебили роботу, але терпка цікавість змушувала серце битися частіше. Діана, Діана…
Хоча б не пропустити першої миті, коли зустрінуться їхні погляди – це враження найоб’єктивніше. І чого вона раптом… Чи хоче побачити, як постарів, подався супроти Грицька за останній рік? Хоча на шістдесятилітті не була, – сидячи в президії, він уважно дивився в зал і вже кого-кого, а їх із Севертекою помітив би.
Нарешті з’явилась, і перше враження було: гарна, ще зовсім не стара. Така, як колись, і не така… До кутиків очей вчепились павутинки, обличчя прижухло, щоки втратили дівочу тужавість, але це таки вона.
Трішечки відкопилена нижня губа і зараз надає обличчю якогось торжествуючого виразу.
Миттєва ніяковість була погамована, і ось вони вже заговорили, як і належить давнім друзям. Колись вона була веселою щебетухою, тепер її мова розважлива, некваплива, голос ніби аж погустішав. І пишна стала, як пава.
– То що, Максимку, перевалив за шостий десяток? Рости великий і мудрий! – Її ніжні пальці торкнулися його вух, легенько сіпнули вгору. В очах їй щось змигнуло, стріпнулись густі вії, і розчулений Максим Петрович прихилив її до себе та й діткнувся примхливих губ.
– Дякую, що ви з Грицьком згадали…
Севертека загукав:
– А він і забув! Сидить собі, пише, а я й кажу: істина, брат, у вині!.
Ступивши з тісного, пофарбованого у вишневе, коридора до просторої кімнати, яка правила Максимові Петровичу і за кабінет і за вітальню, Діна примружила очі, роздивилася.
– Ого! Тут зовсім інший світ! Лаокоон…
А хто цей мореплавець? – вказала на картину. – Він що – прив’язаний до щогли?
– То Одіссей.
– Хороше в тебе товариство… – Діна перевела погляд на чоловіка. – А ти чого сидиш склавши руки? Бери он, там усе є для салату.
Севертека, дурнувато усміхаючись, ухопив сумку і пішов на кухню.
Після першого ж тосту, випитого за здоров’я іменинника, “нашого славного письменника”, Севертека розпочав нові наскоки на “галеру”, мовляв, пора економити енергію, більше і – головне – регулярно відпочивати, бо доробок уже ж є…
– Що ж то за будівничий, який вилежується в холодку, коли залишилося звести дах? – добродушно захищався Максим Петрович. – Та й взагалі, мислячий мозок ніколи не вимикається.
– Йому якби тільки відпочивати, – Діна кинула докірливий погляд на свого балакуна. – Колеги вже давно професорами стали, а ти… все стараєшся, щоб не старатись.
Севертека змовчав, налив собі коньяку, одним духом вимчав і взявся апетитно заїдати салатом.
– Ми в гостях у письменника, – провадила далі Діна. – Цікаво, про що ти зараз пишеш, Максиме?
– Ну, як тобі сказати…. Завершую останній роман трилогії. Сучасність. – Максим Петрович усміхнувся. – Взагалі, я все життя пишу про життя.
– А я всю дорогу писав би про дорогу, – вставив Севертека і, зиркнувши на дружину, докинув: – і пра дорогy…
– А чи не міг би ти щось прочитати, ну… хоча б останнє речення, написане сьогодні, – Діна схилила голову набік, заглядаючи йому в очі.
Related posts:
- Бережний Василь Павлович Сакура Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 221-240. Бокс, в якому мешкала Кьоко з своєю маленькою донькою, нагадував цвинтарну урну, покладену набік. Маленький коридорчик з умивальником, далі вузький прохід до покою, в якому заледве вмістилося ліжко, столик та двоє сидінь біля нього. Денне світло […]...
- Бережний Василь Павлович Селенітка Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 241-262. І Ніщо так не приваблювало Яриночку, як величезний диск Землі на темному оксамиті неба. Коли їй щось боліло, і вона плакала, аж заходилась, мама несла її до оглядової Вежі, примовляючи: – А ми ось Землю побачимо!. […]...
- Бережний Василь Павлович Марсіанка Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 76-80. – Ви усвідомлюєте, докторе, як це для мене важливо? – Чорноволосий чоловік з гострим блиском очей різко звівся на білому ліжку, притиснувши руки до грудей. – Ви, звичайно, гадаєте, що я рвуся з лікарні тому, що надходить новорічна ніч. Запевняю […]...
- Бережний Василь Павлович Ох, ці телепати Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 126-148. I. – От навіжений – знову завів! І нащо такі мотоцикли роблять? Реве, як трактор! – Так це ж гоночний, хіба не бачиш? Сєва підвів голову, на якій виблискував шолом, озирнувся, але нікого поблизу не було. […]...
- Бережний Василь Павлович Лабіринт Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 233-261. I. Забринів зумер – довго, настирливо. Кук-Соммерс трубки не брав. То нервовими кроками ходив по лабораторії, то присідав до столу і, загородивши пальці лівої руки в рідку чуприну, тупо дивився на свої плутані замітки. А телефон […]...
- Бережний Василь Павлович В зоряні світи Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958. “Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”. К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту Іван Макаровим Плугар – чоловік середній на зріст […]...
- Бережний Василь Павлович Під крижаним щитом Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “…Звістка про це відкриття блискавично облетіла планету. Інтернаціональна Рада одностайно прийняла розгорнуту ухвалу про Антарктиду, а також вжила запобіжних заходів стосовно навколосонячного простору. ” (З відеострічки “Хроніка-2300”) І Никифор дивився, як вона поспішає до свого апарата, – ноги в чорних панчохах, червона курточка, – […]...
- Бережний Василь Павлович Ефемерида кохання Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 270-278. І У великому місті, що розкинулось під прозорим склепінням у кратері Шіллера, сталася надзвичайна подія. Коли численне його населення рушило до своїх їдалень на обід, жодні двері не розсунулися, ніде не прозвучало з мікрофонів таке звичне: […]...
- Бережний Василь Павлович Експедиція в природу Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 88-95. – Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? – Навіщо? А хто його зна… Хотілося до природи, кортіло дихнути тією… дикою атмосферою… […]...
- Бережний Василь Павлович Доля “Оракула” Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 188-200. 1 Величезний Луна-парк сяяв різнобарвними вогнями, гримів музикою, закликаючи до веселощів і розваг. Химерними зигзагами шугали то вгору, то вниз каретки “Супер-1000”, катаючи верескливі парочки, що їм аж дух забивало; плавно, під музику кружляв, наче котився похилими площинами, велетенський […]...
- Бережний Василь Павлович Сонячна сага Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 365-373. – Бам-бум-банг!. Теплі, золотисті звуки проймають мозок, усе тіло, а воно ж цілу вічність пролежало скоцюрблене від холоду, скуте клінічною смертю. – Банг-бум-бам! Очі Вайза Омнісієнта розплющились, але нічого не бачили. Сизий морок поглинав усе: і […]...
- Бережний Василь Павлович Тролейбусом до Хрещатика Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 121-125. На тому боці зупинився тролейбус, одні пасажири виходили, інші заходили, а Льоня нетерпляче переступав з ноги на ногу, ждучи, коли проїдуть машини. І треба ж отак: підійшов до кіоска купити газету – жодної машини не було, […]...
- Бережний Василь Павлович Хронотонна Ніагара Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 319-337. На велетенському міжзоряному кораблі, який впродовж уже тисячі років заглиблюється в простір Галактики, начебто нічого особливого й не сталося. Так само, як вчора, як і рік і десять років тому, він рухається по інерції; в його […]...
- Бережний Василь Павлович В космічній безвісті Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 305-318. І Це було так несподівано, що Софі здригнулась: за прозорою стіною Операторської рухались страхітливі потвори. Відсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зітхнула: стіни ж із найміцнішого стеліту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, […]...
- Бережний Василь Павлович Космічний Гольфстрім Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 3-116. 1 Капітан “Вікінга” сидів у кріслі біля пульта керування і, коли відчув, що його хилить на сон, випростав спину, розвів руки, потягнувся. В’ялість розливалася по всьому тілу – такого ще не бувало з того самого дня, коли вони покинули […]...
- Бережний Василь Павлович Юнак з моря Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 171-178. Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в […]...
- Бережний Василь Павлович До Золотої Зорі Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 162-193. “…Як сказали жерці, за 11340 років у Єгипті царювали тільки смертні люди, а не боги в людському образі… За цей час, розповіли жерці, сонце чотири рази сходило не на своєму звичайному місці: а саме – двічі […]...
- Бережний Василь Павлович Істина поруч Бережний Василь. Істина поруч. – Радянський письменник, Київ, 1968. У маленькій герметичній радіорубці космічного корабля згорбилася дівчина. Тісно, як тут тісно! Раніше вона не помічала цього, а зараз ніби зійшлися всі шість площин, що відгородили її від усього світу, і от-от стиснуть, розчавлять… І апаратура давить їй на груди, а ті кілька кубічних метрів повітря, […]...
- Бережний Василь Павлович Брате мій, Орле Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – Стор. 140-151. 1 – Що ти бачиш? – Сіра пелена, по ній пляма рухається. А що то? – Море. Пливе лайнер. Мабуть, туристи… Після операції, як тільки одужаєш, і ми з тобою попливемо. Правда? – Обов’язково. – Ти побачиш, природа щедра […]...
- Бережний Василь Павлович Таємнича статуя Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серия “Приключения. Фантастика” – С. 80-87. Михайло прокинувся дуже рано – ще навіть мама не встала. Прокинувся раптово, одразу, так, наче його хтось голкою вколов. Схопився, підбіг до розчиненого вікна і відсунув штору. В світанковому небі сріблився серп Місяця. Михайло обіперся […]...
- Бережний Василь Павлович Архітектурна фантазія Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 194-232. Стерничий з нетерпінням чекав, коли нарешті з’явиться цей загайний Тао. Не відривав очей від екрана, стежачи за кожним його рухом з того моменту, як розвідник причалив і перейшов на борт корабля. Ох і повільно ж він […]...
- Бережний Василь Павлович Дарунки Шамбали Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 52-70. Північне море штормило. Сяяло сонце, на чистому небі не було ні хмаринки, а вітер кошлатив темно-сіру поверхню неозорих вод, зганяючи отари білих баранців. Ростислав Микитюк любив спостерігати мінливу стихію, годинами простоював на кормі, тримаючись руками за […]...
- Бережний Василь Павлович Феномен ноосфери Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 293-297. Відкласти старт? Такого ще не було жодного разу протягом їхньої тривалої галактичної експедиції! Сот явно нервував. Мішки для ніг то набухали, то зморщувались, і його тіло то здіймалося вгору, то опускалося майже до самісінької підлоги. Велике […]...
- Бережний Василь Павлович Музичний атавізм Бережний В. П. Під крижаним щитом: Фантастика. – К.: Радянський письменник, 1972. – С. 73-75. Це трапилось одного дня 2966 року. Хто перший почув оті дивовижні звуки, що линули з плаского даху, сказати важко. Та не минуло й кількох хвилин, як навпроти будинку зібрався натовп. А невтомна стрічка тротуару підвозила й підвозила людей – молодих […]...
- Бережний Василь Павлович Материн голос Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 380-382. Опинившись на Місяці, вона все роззиралась, захоплювалась: Ніколи не думала, що тут так гарно! Він водив її безконечними тунелями Лунополіса, показував поверхневі споруди, що прозорим склепінням підпирали чорне, всіяне зорями небо. – А ходити як легко, […]...
- Бережний Василь Павлович Гравіантена Івана Мудрого Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 102-120. І хто це знає, й хто про це повіда? Звідкіль цей Всесвіт народивсь та виник? “Космогонія” (збірник “Рігведа”). І. Вони ходили мовчки по верхній алеї Володимирської гірки, так ніби їм ні про що було говорити. А […]...
- Бережний Василь Павлович Діти одного Сонця Бережний В. П. Лабіринт: Наук.-фантаст. повісті та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1986. – 263 с. – С. 23-36. І. Невеликий електрокар обтічної форми, забравши пасажирів з космічного корабля “Аеліта”, який щойно повернувся з Марса, рушив у напрямку приземкуватого вокзалу космодрому. Туди ще було далекувато, а вже виднівся гурт зустрічаючих біля входу, здебільшого – жінки […]...
- Бережний Василь Павлович Така далека подорож Чамхаба Бережний В. П. По спіралі часу. Фантастичні повісті та оповідання. Київ. “Дніпро”, 1978. – 384 с. – С. 350-364. І Чамхаб одразу впізнав цю будівлю й зійшов з рухомої стрічки на тротуар. Перед ним, віддалік від траси, лежав велетенський сірий камінь, схожий на мозок людини: дві півкулі, звивисті борозни. “Штукарство, – подумав Чамхаб, відчувши глуху […]...
- Бережний Василь Павлович ДЕМ’ЯНКО ДЕРЕВ’ЯНКО, або ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОННОГО ХЛОПЧИКА Бережний В. П. Повернення “Галактики”: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. – К.: Веселка, 1978. – Серія “Пригоди. Фантастика” ЩО ЗАДУМАВ ГОЛОВАНЬ Одного жаркого літнього дня учні Непитайлівської школи Невідомого району – Головань і Рукань – приїхали до Києва на екскурсію. Вони найкраще вчилися, і зрозуміло, що саме їх, а не кого іншого преміювали путівками до столиці. […]...
- Сини (дуже стисло/скорочено) – Стефаник Василь Старий Максим працює на полі та лає все навкруги: коняку, що ледве рухається, жайворонка, щоб він не співав. Все дратує його. Випивши горілки та з’ївши хліба, він знову починає сердито вигукувати. А потім у розпуці скрикує, що сини вже ніколи не повернуться до нього, він втратив їх. Навіть Божа Матір не принесла такої жертви, бо […]...
- Шанувальник слави й волі Він з Німеччини мрячної Привіз ученості плоди: Вільнолюбні мрії, Дух палкий і досить дивний, Завжди захоплене мовлення И кучері чорні до плечей. “Він серцем милий був невіглас”, натхненно прагнув пізнати таємницю світобудови, сенс життя, свято вірив у непорушну жертовність теперішньої чоловічої дружби, освяченою спільністю високих ідеалів, у те, Що є вибрані долями, Людей священні друзі; […]...
- Євгеній Онєгін “Шанувальник слави й волі” Він з Німеччини мрячної Привіз ученості плоди: Вільнолюбні мрії, Дух палкий і досить дивний, Завжди захоплене мовлення И кучері чорні до плечей. “Він серцем милий був невіглас”, натхненно прагнув пізнати таємницю світобудови, сенс життя, свято вірив у непорушну жертовність теперішньої чоловічої дружби, освяченою спільністю високих ідеалів, у те, Що є вибрані долями, Людей священні друзі; […]...
- Антон Павлович Чехов Іонич Земський лікар Дмитро Іонович Старцев приїжджає працювати в губернське місто С., де незабаром знайомиться з Туркіна. Всі члени цієї привітної родини славляться своїми талантами: дотепний Іван Петрович Туркіна ставить аматорські вистави, його дружина Віра Йосипівна пише повісті й романи, а дочка Катерина Іванівна грає на роялі і збирається їхати вчитися до консерваторії. Сім’я справляє на […]...
- АРХАЇЧНА ЗАГАДКА ЯК МОДЕЛЬ ХУДОЖНЬОГО ЦІЛОГО У статті розглядаються змістові й формальні традиції жанру архаїчної загадки, що виявилися в структурі літературного твору, а також художнє ціле як загадка. Ключові слова: жанр, загадка, художній твір, метафора, архаїчні форми, художнє ціле. Усякий текст є певною мірою загадка, Що має розгадку, але залежить від ступеня Розуміння тексту, його тлумачення. Л. В. Щерба Загадку можна […]...
- Переказ – СЕЛО ДАВНЬОЇ ГУЦУЛЬСЬКОЇ СЛАВИ Сторонець-Путилів – Село давньої гуцульської слави. Тут подавали свої кличі опришки, а легенди оповідають про Довбуїпеві печери та стежки, якими ходив. Розкидане по узгір’ях та в долині Путилівки, село увібрало до себе окремі підсілки – Сергії, Тороки, Киселиці, Сторонець, ставши найпомітнішим у Русько-Кимполунзькій окрузі, обпіири якої сягають аж Білого Черемошу. Велике подвір’я Федьковичів упирається в […]...
- Твір-відгук. Сім’я Перепутьків – своєрідна художня модель української родини кінця XІX – початку XX століття (за романом Уласа Самчука “Марія”) Твір-відгук. Сім’я Перепутьків – своєрідна художня модель української родини кінця XІX – початку XX століття (за романом Уласа Самчука “Марія”) Нарешті настали для України такі часи, коли ми, не криючись, можемо сміливо називати імена тих талановитих українських письменників, про яких донедавна знати не хотіли, називаючи їх “чужинецькими белетристами”. Серед таких і письменник Улас Олексійович Данильчук-Самчук […]...
- Модель художнього світу “Божественної комедії” Данте Це були часи наївно-реалістичного сприйняття світу. Давня людина намагалась пізнати все, що її оточувало, та визначити у навколишньому своє місце. Світ уявлявляєть-ся як єдина неподільна модель природи і людини, олюднюються незрозумілі явища природи. Удавні часи земля уявлялася як плаский простір (в крайньому разі як сфера – міфи про землю, яка тримається на трьох слонах, трьох […]...
- Собор – символ вічної слави й душі народу Найвищими крапками на землі були колись стародавні храми. Із золотими куполами, з дірявими покрівлями, із прогнилими підмостками. Ті, що охороняються законом, а не людьми. І ті, що незримо жевріють у глибинах народної свідомості. Тому й зробив Олесь Гончар, здається, першу в радянській літературі спробу осмислення їх вічної німої музики й народної символіки. Але те, що […]...
- Шанувальник слави в романі Пушкіна “Євгеній Онєгін” * Він з Німеччини мрячної * Привіз ученості плоди: * Вільнолюбні мрії, * Дух палкий і досить дивний, * Завжди захоплене мовлення * И кучері чорні до плечей. “Він серцем милий був невіглас”, натхненно прагнув пізнати таємницю світобудови, сенс життя, свято вірив у непорушну жертовність теперішньої чоловічої дружби, освяченою спільністю високих ідеалів, у те, Що […]...
- Урок: Модель людства у казці-притчі “Маленький принц” Мета: розвивати навички аналізу художнього тексту, вміння характеризувати персонажів твору; окреслити філософську проблематику казкипритчі, розтлумачити алегорії у творі; прищеплювати інтерес до суспільного життя, виховувати бажання бути причетним до подій у світі, до розвитку суспільних відносин, критичне ставлення до негативних явищ, гуманістичні принципи. Обладнання: костюми (або деталі костюмів) Маленького принца та інших персонажів інсценівок. Епіграф: Треба […]...