БІЛИЛОВСЬКИЙ КЕСАР
БІЛИЛОВСЬКИЙ КЕСАР (псевд. – Цезар Білило, Цезарко, Іван Кадило, 04.03.1859, с. Стополівка, тепер с. Вознесенське Черкаської обл. – 28.05.1938, Сімферополь) – поет, перекладач, видавець.
Народився в родині фельдшера. Навчався у Полтавській гімназії, закінчив гімназію у м. Дерпт (1875). Вишу освіту здобував у Дерптському, Лейпцизькому, Віденському університетах, 1883 р. закінчив Єнський університет зі званням доктора медицини та хірургії.
Переклад німецькою мовою вірша Т. Шевченка “Нащо мені чорні брови” – перший друкований твір К. Білиловського,
Після закінчення навчання за кордоном через “політичну неблагонадійність” для К. Білиловського не знайшлося роботи в Україні. Був призначений лікарем у м. Петропавловськ (Казахстан). Як публіцист і популяризатор
У 1882 – 1899 К. Білиловський жив у Петербурзі, працював у медичному відділенні губернського правління, в медичному департаменті. Цей період дуже плідний у його творчій, зокрема культурницько-просвітницькій, діяльності. Активне листування з І. Франком, М. Лисенком, Д. Яворницьким, М. Старицьким, Я. Щоголевим, В. Самійленком та іншими митцями морально підтримувало й наснажувало його.
У Петербурзі він потоваришував із В. Короленком, І. Анненським, А. Майковим, М. Михайловським та ін. Вів наукову діяльність: узагальнив свої раніші етнографічні та соціологічні спостереження в статтях, другій дисертаційній роботі на звання доктора медицини. Зібрав, упорядкував і видав два випуски альманаху “Складка” (1896, 1897).
Така культурницька активність К. Білиловського привернула увагу властей, і його направили зі столиці до м. Митава Курляндської губернії (нині Латвія) помічником лікаря – інспектора. 1905 р. брав участь у революційних заворушеннях, за що його заарештовано й вислано за межі губернії. У пореволюційний час К. Білиловський працював у відділі охорони здоров’я Кримського ревкому. В 1925- 1932 рр. обслуговував персонал радянських представництв у м. Решт (Персія, нині – Іран).
Там виступав з літературознавчими доповідями про Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Некрасова. Після повернення з-за кордону до останніх днів жив у м. Сімферополі.
Поетична творчість К. Білиловського невелика за обсягом. Поезія його тематично одноманітна, написана в дусі реалістичної традиції пошевченківської пори. У ній переважають патріотично-ностальгічні мотиви (“З Альпів”, “У батьківському краї”, “Переселенці”), співчутливо-соціальні (“Сиротина”, “Собака”, “Праведник”), є й ніжна акварельно-пейзажна лірика (“Вечір”, “Тиха ніч”, “Ставок, мов дзеркало…”).
З-поміж любовних поезій вирізняється цикл “Ользі”, присвячений рано померлій дружині.
К. Білиловський одним із перших в українській літературі (слідом за А. Кримським) звернувся до східної культури. Йому належать вірші на мотиви казахського фольклору, соціально-філософська поема “Цар Джеган, або Мармуровий сон”, цикл ліричних поезій “Персіянські мотиви”. К. Білиловський – автор поем “Клим Ганеба”, “Халепа, або Генерал Став-Ставиця”, “Ілько-фейлетоніст”, “Іфігенія з Тавриди”.
Українською мовою перекладав твори Й. Гете, Ф. Шіллера, Г. Гейне.
У наш час поезії К. Білиловського видані збіркою “В чарах кохання” (К., 1981).
Літ.: Дегтяров П. Залюблений в красу рідного слова // В чарах кохання. К., 1981; Дегтяров П. Городовой враг Петропавловска // Простер. 1983. № 6.
Р. Мовчан
Related posts:
- Складка “Складка” – український літературно-художній альманах, виданий 4-ма випусками (1887, 1893, 1896 – у Харкові, 1897 – у С.-Петербурзі). Перші два редагував В. Александров, наступні – К. Білиловський. Перший випуск містив поезії В. Александрова, К. Білиленського, В. Самійленка, Я. Жарка та ін., оповідання Б. Грінченка (“Одна, зовсім одна!”), К. Білиловського (“Загублене життя”), Ганни Барвінок (“П’яниця”). Оригінальні […]...
- Барвисті квітки “Барвисті квітки” – літературно-художній декламатор, укладений С. Гаєвським і випущений у світ 1919 видавництвом “Поступ” у Києві. На відміну від інших хрестоматійних видань містить не лише вибрані поетичні твори – лірику, ідилію, поему, баладу, легенду, байку, гумореску, сатиру, – а й відомості з теорії літератури, біографічні дані про авторів, словничок малозрозумілих слів. Призначений для культурно-освітніх […]...
- ДРОГОБИЧ ЮРІЙ ДРОГОБИЧ ЮРІЙ (спр. – Котермак; бл. 1450, м. Дрогобич, тепер Львівської обл. – 04.02.1494, Краків) – поет, філософ, астроном. Походив із родини ремісника Михайла Котермака. На думку дослідників, середню освіту здобув у Дрогобичі і Львові. Навчався в Краківському та Болонському університетах, де здобув грунтовні знання з філософії, астрономії, медицини. У Болонському університеті одержав ступінь доктора […]...
- КЛИМКОВИЧ КСЕНОФОНТ КЛИМКОВИЧ КСЕНОФОНТ (псевд – Іван Хмара, Галичанин русин, Ксенофонт, ін., 12.02.1835, с. Хотимир, тепер Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. – 07.05.1881, Львів) – письменник, журналіст, видавець, громадсько-культурний діяч. Походив із родини священика. Здобув гімназіальну освіту в м. Станіславові (тепер Івано-Франківськ), служив чиновником. У 1862 р. переїхав до Львова. Невдовзі прилучився до народовського руху, став одним із […]...
- Маяк “Маяк” – літературно-науковий журнал, виходив у Петербурзі (1840-45) за редакцією С. Бурачка та П. Корсакова. На сторінках “М.”, де друкувалися художні твори та статті з проблем історії чи кораблебудування, чимало місця відводилося україніці. Тут були видруковані твори Т. Шевченка (поема “Безталанна”, уривок з драми “Никита Гайдай”), О. Кореуна (“Могила”, “Кохання” та ін.), Г. Квітки-Основ’яненка (“Перекотиполе”, […]...
- Епігон Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні […]...
- ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН (03.08.1833, с. Григорів, тепер Бужинського р-ну Івано-Франківської обл. – 28.10.1894, Львів) – літературознавець, громадський діяч. Народився в родині священика. По закінченні духовної семінарії та академічної гімназії у Львові працював гімназійним учителем класичних мов (1868). По закінченні Львівського університету (1865) став доктором філософії, 1877 р. – професором руської (української) мови і літератури; декан філософського […]...
- Київ (Kyiw) “Київ (Kyiw)” – журнал, за визначенням редакції, “літератури, науки, мистецтва, критики і суспільного життя”, виходив у Філадельфії (США) протягом 1949-64 що два місяці. Видавав і редагував професор Пенсільванського університету (виходець з Івано-Франківщини) Богдан Романенчук. Часопис публікував твори українських письменників-емігрантів Докії Гуменної, Ф. Дудка, Галини Журби, О. Тарнавського, М. Островерхи та ін., знайомив читачів з українськими […]...
- БЕЛЕЙ ІВАН БЕЛЕЙ ІВАН (псевд. і крипт. – Роман Розмарин, Гнат Перевізник, Ів. Б. ей та ін., 1856, м. Войнилів, тепер смт. Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 20.10.1921, Львів) – журналіст, перекладач, критик і громадсько-політичний діяч. Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1880). Належав до демократичної частини студентського товариства “Академический кружок”, був членом редакції журналу “Друї” (1876 – […]...
- Видіння або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” Данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В. Гете і т. п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, […]...
- БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (псевд. – Барвінок Василь, Ришмидинов та ін.; 25.11.1850, с. Шляхтинці, тепер с. Гніздичка Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – 03.11.1883, Львів) – журналіст, письменник, громадсько-політичний діяч. Редактор журналу “Правда” (1876 – 1880), який в часи переслідувань і заборон українського слова в Російській імперії друкував на своїх сторінках твори письменників-наддніпрянців, засновник, видавець і редактор газети […]...
- Наукова поезія Наукова поезія – поезія, в якій думка виявляє нерозривноестетичну єдність раціонального та ірраціонального начал, де _ науковий компонент визначає зміст художнього твору, напрям розвитку ліричної теми. Теоретиком Н. п. вважається французький критик і літературознавець Р. Гіль, який у своєму “Трактаті про слово” (1896) обстоював потребу єднання науки і мистецтва: “Наука повинна шукати животворного дихання у […]...
- Спадщина Шевченка – художника Спадщина Шевченка – художника Талант Т. Шевченка, його незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебувала тоді в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою – все це ставить Т. Шевченка в перші лави освічених людей XIX століття. Поет і художник жили в душі Шевченка-митця завжди, бо […]...
- ВОЛХВИ ВОЛХВИ – давньоукраїнські жерці, служителі язичницького релігійного культу. Носії стародавньої української культури й духовності, народної медицини, знань з астрономії, математики, географії, будівництва тощо. Володіли, як правило, багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською та ін. Сприяли розвиткові торгівлі, ремесел, налагодженню дипломатичних стосунків давніх українців з сусідніми народами. Дбали про духовний рівень давніх українців, про […]...
- Короткий життєпис Миколи Кагарлицького КАГАРЛИЦЬКИЙ Микола Федосійович народився 6 січня 1937 р. в с. Черняхів Кагарлицького району Київської обл. У 1961 р. закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Учителював, працював завлітом Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, був кореспондентом газети “Літературна Україна”. З 1988 р. – на творчій роботі. Опублікував […]...
- Іван Максимович Шаповал Іван Максимович Шаповал народився 1905 року в с. Гаражівці, Близнюківського району, Харківської області, в селянській родині. З 1928 по 1933 рік учився на робітфаці й працював у Дніпропетровському історичному музеї. З 1934 по 1938 рік учився в металургійному інституті, а потім працював інженером на заводі ім. Карла Лібкнехта та ДПРЗ. Далі – доцент Дніпропетровського гірничого […]...
- Вісті “Вісті” – щоденна газета, видавалася у Харкові з 1918 як орган ради робітничих депутатів, з серпня 1919 – орган ВУЦВК. Виходила спочатку російською, а з 1921 – українською мовою. Першими її редакторами були В. Блакитний, Є. Кас’яненко. Особливої популярності сягнула в період так званої “українізації”, друкуючи твори Остапа Вишні, В. Блакитного, В. Сосюри, Ю. Смолича, […]...
- ТОГОБОЧНИЙ ІВАН ТОГОБОЧНИЙ ІВАН (спр. – Щоголів, 24.11.1862, м. Городище, тепер Черкаської обл. – 09.10.1933, м. Ірпінь Київської обл.) – актор, режисер, драматург. Після закінчення однокласної школи працював у механічних майстернях, а через два роки – на залізницях (Харківсько-Азовській, Катерининській 1-й, Сибірській та ін.). З 1879 р. виступав як актор в аматорських виставах у Кременчуці, Харкові, Катеринославі. […]...
- Твір на тему: Шевченко – художник Творчість Шевченка – поета – не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка – художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом – автор серії офортів “Живописна Україна”, автор численних портретів та архітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на […]...
- Життєпис Івана Шаповала ІВАН ШАПОВАЛ Іван Максимович Шаповал народився 1905 року в с. Гаражівці, Близнюківського району, Харківської області, в селянській родині. З 1928 по 1933 рік учився на робітфаці й працював у Дніпропетровському історичному музеї. З 1934 по 1938 рік учився в металургійному інституті, а потім працював інженером на заводі ім. Карла Лібкнехта та ДПРЗ. Далі – доцент […]...
- Струни. Антологія української поезії. Частина І-II. Берлін, 1922 “Струни. Антологія української поезії. Частина І-II. Берлін, 1922″ – літературно-художня ілюстрована антологія-хрестоматія “від найдавніших до нинішніх часів”, споряджена “для вжитку школи й хати” Б. Лепким, випущена “Українською народною бібліотекою” і “Українським словом” – берлінськими видавництвами. Перша частина обіймає фрагменти переспівів “Слова о полку Ігоревім” (Т. Шевченка, В. Щурата, Б. Лепкого), великий розділ народних пісень (календарного […]...
- Короткий життєпис Миколи Магери Микола Магера Магера Микола Никанорович – український письменник. Народився 1 вересня 1922р. в с. Могилівка, тепер у складі м. Дунаївці Хмельницької області. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив 1951р. Київський університет. Учителював, працював у системі народної освіти. Пише здебільшого для дітей – вірші, казки, оповідання, повісті. Автор збірок “Мати” (1971), “Журавка” (197З), “Юрасик” (1984), “Друзі” (1987), […]...
- Міфологія Міфологія – 1. Сукупність функціональних міфів в обробці певної культури. 2. Наука, що вивчає особливості міфів. Найбільш цілісно збереглась і набула найширшого літературного переосмислення антична М., зокрема давньогрецька. На початку XIX ст. розпочалося вивчення та порівняльно-історичний аналіз давньоіндійської, давньоіранської, давньогерманської та античної М. Українська М. не зафіксована цілісно:, елементи давніх міфологічних уявлень, сюжетні мотиви ритуальних […]...
- Твір на тему: Твір-роздум. Шевченко-художник Твір-роздум. Шевченко-художник Творчість Шевченка-поета – не тільки надбання духу українського народу, а й світове явище. Та не менш значна і вагома діяльність Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академії мистецтв, чиїм наставником і педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом – автор серії офортів “Живописна Україна”, автор численних портретів та ар-хітектурних пейзажів. Заслання до Казахстану на десять років […]...
- Біблійні образи в поезії Т. Шевченка Біблійні образи в поезії Т. Шевченка Після прочитання творів Т. Шевченка було б помилково вважати, що письменник обмежувався лише близькими йому темами, а також сюжетами з життя рідного йому селянства. Автор добре знав надбання світової культури, і це давало йому можливість звертатись до будь-якої з історичних епох, робити свої (до речі, сміливі) висновки. Коли він […]...
- Записки наукового товариства імені Шевченка “Записки наукового товариства імені Шевченка”, або “ЗНТШ” – унікальні видання Наукового товариства імені Шевченка у : Львові, з 1897 – орган його історико-філософської та філологічної секцій. Вийшло всього 155 томів за редакцією Ю. Целевича, О. Барвінського, М. Грушевського, І. Крип’якевича, К. Студинського, В. Сімовича та ін. Перший том з’явився 1892. До 1895 у “ЗНТШ” активно […]...
- Письменники області Місто Рогатин – районний центр Івано-Франківщини з населенням близько 10 тисяч жителів. Воно має давню і велику історію. Про походження назви міста достовірних джерел немає. За легендою Рогатин зобов’язаний своєю назвою великій кількості оленів – рогачів, що тут водилися. Про Рогатин збереглося багато архівних матеріалів. У східній частині Рогатина розміщена дерев’яна церква святого Миколая (1188 […]...
- ТОРРЕС-І-ВІЛЬЯРРОЕЛЬ, Дієго де (1693 – 1770) ТОРРЕС-І-ВІЛЬЯРРОЕЛЬ, Дієго де (Torres у Villarroel, Diego de – 1693, Саламанка – 1770, там само) – іспанський письменник. Торрес-і-Вільярроель здобув освіту у Саламанкському університеті. З 1726 р. очолював кафедру математики того ж університету, пізніше змінив багато професій, а з 1745 р. став священиком. У яскравій, незвичайній навіть для свого часу особі Торрес-і-Вільярроелі […]...
- Інтимна лірика Інтимна лірика (фр. intime, від лат. intimus – найглибший, потаємний) – умовна назва ліричного твору, в якому панівний мотив – любовна пристрасть автора. Таку лірику ще називають “любовною”, або “еротичною”. І. л. розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає найяскравішим художнім документом історії людського серця; основні мотиви поезії мають еротичне забарвлення, зумовлюють витончену інтимізацію буття, втаємничення […]...
- Письменники області (Івано-Франківщини) Робота До диференційованого заліку На тему: “Письменники області” 2001 р. Місто Рогатин – районний центр Івано-Франківщини з населенням близько 10 тисяч жителів. Воно має давню і велику історію. Про походження назви міста достовірних джерел немає. За легендою Рогатин зобов’язаний своєю назвою великій кількості оленів – рогачів, що тут водилися. Про Рогатин збереглося багато архівних матеріалів. […]...
- Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
- ГОРЛЕНКО ВАСИЛЬ ГОРЛЕНКО ВАСИЛЬ (псевд. і крипт. – В., Глаголь, Черкасин, Г-ко, В. Г. та ін.; 13.01.1853; с. Ярошівка, тепер Українське Талаліївського р-ну Чернігівської обл. – 27.04.1907, Петербург, похований у Ярошівці) – літературний критик, мистецтвознавець та етнограф. Походив з відомого старшинського роду. Навчався в Ніжинському ліцеї та Сорбонні. Зазнав впливу французького теоретика літератури і мистецтвознавця І. Тена. […]...
- Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
- Вічні теми Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні мотиви людського буття, пов’язані з життям та смертю, людиною і природою, людиною і Богом, любов’ю і ненавистю, добром і злом, творчістю та руйнуванням тощо. Через […]...
- УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА (псевд – Николай з Николаєва, Наум, Дротарь та ін.; 07.12.1811, м. Миколаїв, тепер Львівської обл. – 03.11.1885, м. Сучава, тепер Румунія) – письменник, громадський діяч, священик. Походив із родини бурмістра. Навчався в Миколаєві (початкова школа) та у Львові (гімназія, університет і духовна семінарія). Друкуватися почав 1836 р. (вірш “Сльоза на гробі М. Гарасевича”, […]...
- МАРКЕВИЧ ОЛЕКСІЙ МАРКЕВИЧ ОЛЕКСІЙ (17.03.1847, м. Смош, тепер с. Прилуцького р-ну Чернігівської обл. – 30.06.1903, Одеса) – фольклорист, літературознавець, історик-архівіст. За походженням із старовинного козацького роду Марковичів (Маркевичів), який залишив глибокий слід в українській історії та культурі. 1869 р. закінчив філологічний факультет Новоросійського університету (Одеса). У 1890 – 1895 рр. працював там викладачем, а пізніше – професором. […]...
- БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (псевд. і крипт. – Подолянин; А..; Олег; Александер Б.; Австрієць; Олекс. Барв.; Ол. Барв.; Ол. Б.; Б-ський Олександр; Б-ський Ол.; Б-нський, Олександр Гр-ч; Барв. Ал.; О. Б.; 08.06.1847, с. Шляхтинці, тепер Гнізднчка на Тернопільщині – 25.12.1926, Львів) – громадсько-культурний діяч, педагог, історик літератури, редактор, публіцист. Народився в багатодітній родині священика. Початкову освіту здобув […]...
- Березінський Віталій Віталій Костянтинович Березінський народився 8 листопада 1937 р. в с. Іванів (Янів) Калиновського району Вінницької області. Закінчив філологічний факультет Одеського університету. Працював відповідальним секретарем Одеської організації НСПУ. Нині – викладач української та зарубіжної культури в Одеській національній академії харчових культур. Автор збірок поезій “Повінь”, “Кольори граніту”, “Автострада”, “Запас висоти”, “Рождение солнца” (в перекладі на російську […]...
- СВЄНЦІЦЬКИЙ ПАВЛИН СВЄНЦІЦЬКИЙ ПАВЛИН (псевд. – Данило Лозовський, Сєльський, Павло Свій, Павлин Стахурський, Sorjan; 1841, с. Варшиця, тепер у складі Калинівки Вінницької обл. – 12.09.1876, Львів) – український і польський письменник, громадсько-освітній діяч, актор, видавець, редактор, мовознавець, педагог. Поляк за походженням, П. Свєнціцький пройнявся патріотичним почуттям до України і присвятив їй своє коротке життя. Навчався в Кам’янець-Подільській […]...
- Повітовий лікар (короткий зміст) Один раз восени, вертаючись із полювання, я занедужав. Лихоманка застала мене в готелі повітового міста. Я послав за доктором. Повітовий лікар виявився людиною невеликого росту, худеньким і чорноволосим. Ми розговорилися, і він розповів мені історію, що я й привожу тут. Один раз, у великий пост, доктора покликали до хворої. Була вона дочкою бідної поміщиці, удови, […]...