Борис Грінченко – Грицько


Борис Грінченко

ГРИЦЬКО

Грицько вибіг з хати веселий, радий. Батько оце тільки вернувся з міста і привіз йому дві цукерки і

Великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, він був більший од

Грицькової голови. А проте, може, це Грицькові тільки здавалось, що бублик такий великий, бо

Хлопець так нечасто їв бублики і все маленькі. А надто що тепер був піст – петрівка, їсти було

Мало чого: хліб, та борщ, та каша або й просто хліб та борщ щодня. А тут бублик – такий

Великий!

Грицько вже роззявив рота

та й хотів припасти до бублика своїми білими зубами, але зупинивсь

– він мов хотів довше поласувати і почав крутити бублик у руках, нюхати, як він гарно пахне.

Потім згадав, що бублик ще смачніший буде з вишнями.

“Піду в садок – нарву ягід!” – подумав Грицько і перестрибнув через перелаз з двору в садок.

Садок був невеличкий, але рясний. Нешироким поділком він простягсь аж до річки, мало не до

Самісінької кручі. Тут були яблуні, сливи, вишні,- вишень найбільш. Віти так і гнулись під

Спілими червоними ягідьми.

Грицько підскочив до вишні і хотів рвати ягоди, але ту ж мить зупинивсь.

Під

вишнею стояв невеликий, як і Грицько, років десяти хлопець, але низенький, присадкуватий.

Це був Семен, сусідин Мотрин син. Мотря була вдова і жила сумежно з Грицьковим батьком, її са –

Док теж був сумежно з його садком. Та хоч і сусіди були Грицько та Семен, але ніяк не могли

Поладнати. Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та

Похмурий. Грицько часто дивувався, чого це і Семен, і його мати все такі похмурі, і одного разу

Спитавсь про це в матері. Матері часто доводилося зчиняти з Мотрею спірку то за свиней, то за

Курей, і вона сказала:

– Того похмурі, що дуже злі. Але батько сказав: – Якби вони не були такі вбогі, то, може, не були б і такі злі.

– Як-то? – спитався Грицько.

– Так,- одказав батько,- як живеш недоїдаючи щодня та б’єшся, як риба об лід, заробляючи, то не будеш веселий.

Грицько цього до пуття не зрозумів. Йому здалося, що коли добрий, то вже добрий, а коли злий, то

Злий. А Грицьків батько був чоловік не вбогий, і через те Грицько недостатків не знав. І Грицько

Згодився з матір’ю і подумав: “Ні, вони злі”.

І він з Семеном поладнати не міг: вони один одного не полюбляли і вкупі не гралися.

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився. Він подумав: “І чого він тут ягоди рве? Адже у їх свій садок єсть”.

Семен почув, що хтось іде, озирнувся і побачив Грицька. Він почервонів страшенно, а потім зблід.

Хлопці дивились один на одного і мовчали. Нарешті Семен підвів голову і глянув Грицькові

Просто в вічі. Погляд його був сердитий.

– Чого ж ти? – промовив Семен нарешті.- Може, битимеш мене, що я у вас ягоди

Рву?

Грицько подумав: “Ба, який злий!” – і промовив:

– А ти чого поліз у чужі вишні? Хіба в тебе своїх нема? Адже у вас так рясно, як і в нас.

Семен глянув на свій садок і промовив:

– Рясно! Не дуже-то й рясно… Мати не дають їсти – кажуть: продам та хоч на

Спідницю собі наберу та тобі чоботи дам пошити… А то, кажуть, саме рам’я на нас таке, що й

Люди…

Хлопець зненацька зупинивсь і почервонів ще дужче, ніж спершу: йому зробилось сором, що він

Вибалакав те, що мати казала. І він розсердився і на себе, що сказав, і на Грицька, що той чув. Він

Знов сміливо задер голову вгору і промовив:

– Не скільки я з’їв твоїх вишень – не дуже чіпляйсь, а то ще й здачі дам такої, що аж

Носом землю заореш.

Грицько й собі розсердивсь і почервонів.

– Хто? Ти? – запитався.

– Я!

– Побачимо! – відказав Грицько і налагодивсь до бою.

– От і побачим!

І Семен стиснув кулаки. Потім він оступивсь до тину й крикнув: – Не займай!

Скрик був голосний. Семенова мати була в садку й почула, що син кричить. За один мент вона

Опинилася біля тину. Обличчя в неї було бліде, змучене, а тепер усе так і пашіло з гніву. Вона

Страшенно любила свого сина і нікому не попускала його займати.

– Ти за що на Семена напавсь? – скрикнула вона на Грицька.

– Я не нападавсь! – одказав Грицько.- Я його не займав. А чого він лізе до нас у

Садок?

Семенова мати ще дужче розсердилась, і її позападалі очі так і зайнялися: – Не займай! – скрикнула вона.- Ба, вже й бити налагодивсь! Ось тільки ступни – так тобі усе волосся й обскубу!

Тим часом Семен уже поспішивсь перелізти через тин і, стоячи біля матері, промовив: – Він мене бити хотів…

– Я тобі дам бити! я тобі дам! – кричала Семенова мати, показуючи кулаки.- Тікай

Лиш, а то буде тобі горе!

Грицько хотів був щось сказати, але не сказав, повернувші. І пішов. Він не любив заводитись і не

Задерикуватий був. Мовчки по кривсь у вишнях і вже не слухав, що там ще казала Семенова мити.

Він нарвав вишень повен бриль і хотів сісти. Але потім роздуманої.: “Піду я краще до річки – там сяду над кручею та й їстиму, і їсти му, і дивитимусь – так гарно

Дивитися, як вода біжить. А потім окупаюся. Тільки самому погано – невесело купаться. От якби

Ще хто!”

Семена він кликати не хоче, та Семен і плавати не вміє – що вже то за купання без плавання! Ото

Гарно, як пливти наввипередки – або пірнати – хто далі випірне.

Повагом підійшов Грицько до річки. Круча сажнів у два заввишки круто уривалася згори і спадала

У воду. З цієї кручі хлопці, як Ісу”І палися, стрибали сторч головою і потім далеко-далеко

Випірнали. Тут тим гарно було стрибати, що глибоко було: ніхто з хлопців-товаришів не міг

Досягти дна – тільки великі парубки досягали. Але хти з малих умів плавати, то не боявсь

Кидатись у глибінь: випливе, як очеретина.

Грицько став над кручею. В одній руці в його був бублик, у другі й бриль з вишнями. Він

Задививсь на хвилі, як вони швидко один :т однією бігли, виблискуючи проти сонця. Подивившися

Трохи, притулив бублик до губів, одкусив і почав жувати.

А Семен усе те бачив.

Він стояв біля матері в своєму садку і бачив, як Грицько їв бублик. Семен був голодний, і йому

Страшенно схотілося бублика. Але попрохати в Грицька він не насмілювавсь ніколи, а тепер, після

Сварки, й надто. І він тільки заздро дививсь, як Грицько раз і вдруге вкусив бублика. Зненацька

Одна думка промайнула йому в голові:

“А що, якби зайти тихенько ззаду та відняти бублики м Грицька? “

І він не думав довго, а зараз же тихенько вийшов з садка і почни підходити до Грицька. Од садка

До річки було трохи чистого місця.

Отут саме й боявся Семен, щоб Грицько його не помітив. Але Грицько не помічав.

Семенова мати озирнулась, і вже не побачила біля себе сина. І їй на глянула на річку і вздріла, як

Семен стиха підходив до Грицька Спершу хотіла гукнути сина, а тоді подумала: “Ану, що воно з того буде? Хай лиш Семен дасть йому штурхни 11, н – чи не шубовсне він у

Річку? “

Але зараз же побачила, що Семен не битися йшов з Грицьком. Він тихо зайшов до Грицька ззаду і

Відразу хотів вихопити бублика. Але не добре націливсь – ухопив не за бублик, а за руку. Семена

Це лютувало. Як несамовитий, він з усієї сили вдарив Грицька куликом по обличчю, але сам

Поточивсь, не вдержавсь і послизнувся у кручу ногою. Він ухопивсь за бур’янину, але бур’янина

Вирвалась, і Семен з розгону шубовснув у воду.

Страшний крик розітнувсь позад Грицька. Він побачив Семенову матір – вона бігла до річки, кричачи, як несамовита:

– Рятуйте, хто в бога вірує!

Семен випірнув з води. Він силкувавсь не потопати, держатися на поверсі, та не зміг: він не вмів

Плавати.

Семенова мати добігла до кручі, але пособити не могла. Вона тілі. їси рвала на собі волосся та

Кричала:

Лишенько моє!, горенько моє!.. Сину мій!.. Рятуйте!..

Усе зробилось так швидко, що Грицько спершу нічого не тямив. НІІІ почув тільки, щ;о Семен його

Вдарив, і що в його страшенно заболіло обличчя. У його в серці закипіло зло на Семена за це. Ту ж

Мить він побачив, як Семен шубовснув у воду, як він потопав. Грицько трохи не скрикнув: – А

Що! оце тобі, щоб не бивсь! – А через мить уже все зрозумів.

І бублик, і бриль з вишнями покотились додолу. І сам Грицько як був, у одежі, шубовснув з кручі

В воду. Він випірнув зараз же і поплив до Семена, що ще держався на воді. Семен був недалеко, і

Грицько доплив до його легко. Але тільки доплив, Семен зараз так учепивсь йому за руку, що

Трохи не потопив і його.

Не тягни мене! Тільки держись за мене! – крикнув Грицько.

Та Семен, здурівши з переляку, не випускав Грицькової руки. Грицько сіпнув і висмикнув у його

Руку і поплив, Семен учепивсь Грицькові за сорочку.

Але одежа вже намокла на обох хлопцях. Грицько ледве плив. X милею відносило його від берега.

Кілька разів наливало йому в рота води. У його вже ставало сили, а надто ще й Семен так

Страшенно тяг. Грицькові ноги почали спускатися униз. Семен був важкий, як каменюка. Грицько

Стулив рота: вода вже сягала йому до очей. А и – ту ж мить він зібрав усю силу і заляпав руками й

Ногами.

Це його обрятувало. За яку хвилину він уже вхопився за камінь, що стирчав під кручею.

Що далі було – Грицько не пам’ятав. Він зомлів і не чув, як поприбігали люди на Мотрин крик, як витягли його з Семеном. Він уже тоді очутивсь, як полежав трохи на траві проти сонця.

Розплющив очі і побачив, що біля його стоїть батько, ще люди і Семенова мати. Грицько підвівся.

Хвала богові! – промовив батько, а за їм і люди. Ну, хлопче, добрий з тебе козак буде, моторний!

– похвалив Грицька дядько Тарас.

Тільки як він сказав це, Грицько зрозумів, чого це все так: він згадав, що витяг Семена. Ту ж мить

Семенова мати підбігла до Грицька і, одразу вхопивши його, притиснула до себе і тричі поцілував, промовивши:

Дай тобі, боже, усього… усього… зате… ти…

І вона заплакала, а за нею заплакав і мокрий, змерзлий Семен.

Того ж таки дня Грицько, згадуючи про те, що поцілувала його Семенова мати, подумав собі: Ні, вона не зла… Мабуть, правду тато казали, що вона тим така сердита, що вбога. І Семен того

Сердитий, що вбогий та голодний. І чині я, дурний, не віддав йому того бублика?” – подумав

Грицько і згадав, що він досі не їв його.

Не знаю вже, чи ділив він того дня з Семеном того бублика, тільки запевне знаю, що з того часу у

Їх із Семеном ні спірки, ні сварки ніякої ніколи не було…

1890 .


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Борис Грінченко – Грицько