БОРОВИКОВСЬКИЙ ЛЕВКО
БОРОВИКОВСЬКИЙ ЛЕВКО (псевд. і крипт. №-й, Б-й, В***, Б*; 22.02.1806, с. Мелюшки, тепер Хорольського р-ну Полтавської обл. – 26.12.1889, там же) – поет, фольклорист, етнограф, філолог.
Народився в небагатій дворянській сім’ї нащадків давнього козацького роду. Навчався в Полтавській гімназії, потім на філософському факультеті Харківського університету (1826 – 1830). По його закінченні викладав історію, географію, російську словесність і латинську мову в гімназіях Курська, Новочеркаська, Полтави.
Вийшовши в середині 50-х років у відставку, останні
У наступні роки там же вийшли друком його українські переклади з О. Пушкіна й Міцкевича, наслідування Горацію та кілька оригінальних творів, у тому числі балада “Маруся” (переспів “Світлани” B. Жуковського), що стала помітним
Цікавими були літературні обробки українських народних казок, легенд, бувальщин (“Отечественные записки”, 1840). Вже ці та вміщені в “Украинском альманахе” (1831) і “Ластівці” (1841) твори (“Козак”, “Чорноморець”, “Вивідка”, “Палій”, “Волох”, “Розставання” та ін.) визначити те нове, що вніс Л. Боровиковський як перший український поет – романтик в українську літературу, – нові теми, мотиви, стильові засоби, ту, як він писав, “сєрьезность, противную несправедпівому мнению, что на малороссийском языке, кроме шуточного, смешного, писать нельзя”. Тісним зв’язком з народною поезією, передусім із соціально-побутовою і ліричною піснею та історичними думами, позначені його поезії, в яких зображено героїчне історичне минуле (“Гайдамак”, “Козак”, “Бандурист”, “Дніпр”), романтичних героїв (“Волох”, “Палій”) Українську поезію збагатив новими жанрами: літературна пісня (“Убійство”, “Вивідка”, “Материна стріча”, “Розставання”), романтична балада (“Маруся”, “Ледащо”, “Заманка”, “Чорноморець”), елегійно-медитативна лірика (“Журба”, “Рибалка”), зразками перекладацької техніки.
Значну частину оригінальної творчості Л. Боровиковського складають літературно оброблені байки і приказки, видані з передмовою А. Метлинського під назвою “Байки й прибаютки” (К., 1852). Традиційні мандрівні сюжети, відомі ще від Езопа, оброблені в стилі Лафонтена, Лессінга з характерними для них лаконізмом та підкресленими морально-дидактичними засадами, поєднуються з питомими українськими сюжетами і специфічними для них моральними настановами та фольклорною образністю.
Цінними для розвитку української літературної мови були кілька спроб перекладів поезії та прози, зокрема повісті Є. Гребінки “Ніжинський полковник Іван Золотаренко” з додатком, замість післямови, статті “Дещо про козацтво і Україну”. Ряд творів поета були досить популярні і навіть перекладались іншими мовами (“Заманка”, “Віщба” – чеською мовою). Відомо, що він збирав матеріали для словника української мови і зробив одну з перших в Україні спроб написати огляд рідної літератури – уснонародної й писемної.
Відсутність української періодики та відірваність від культурних центрів стримували інтенсивність літературної праці Л. Боровиковського та обмежували друкування. Значна частина його творів за життя письменника не була опублікована, а дещо й зовсім втрачено (оповідання й повісті в стилі Г. Квітки-Основ’яненка, переклади з Горація та інших, критичні статті, листування). Після смерті письменника ряд його творів побачив світ у зібраннях, що виходили 1918, 1929, 1957 рр., та журналах.
Літ.: Возняк М. До письменницької діяльності Левка Боровиковського // ЗНТШ. Л., 1925. Т. 146 – 147; Деркач Б. А. Крилов і розвиток байки в українській дожовтневій літературі. К., 1967; Франко І. Дещо про “Марусю” Л. Боровиковського та її основу // Франко І. Зібр. творів: У 50 Т. К” 1982.
Т. 33; Яценко М. Т. Зачинатель українського романтизму // Наука і культура, К., 1982.
П. Федченко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)