Поема починається ліричними роздумами автора-оповідача. У кожного своя доля і свій “шлях широкий”: хто зводить кам’яні мури, хто руйнує, хто намагається загарбати чужу країну, хто обирає ближнього, а хто потайки “гострить ніж на брата”.
Росли укупочці, зросли; Сміятись, гратись перестали. Неначе й справді розійшлись!.. Зійшлись незабаром. Побрались; І тихо, весело прийшли, Душею-серцем неповинні. Аж до самої домовини. А меж людьми ж вони жили! Подай же й нам, всещедрий
Коли в травні буяє зелений лист І на вітах рясніє цвіт, Співають малі лісові пташки, Радіє й сміється світ. Тож слухай, для тебе співаю я, Веселий і вільний люд! Найкращий, хто лука колись носив,
11 КЛАС РАЙНЕР МАРІЯ РІЛЬКЕ ОСЬ ДЕРЕВО ЗВЕЛОСЬ… Ось дерево звелось. О виростання! О спів Орфея! Співу повен слух, І змовкло все, та плине крізь мовчання Новий початок, знак новий і рух. Виходять звірі
1 Студент Микола Баглай іде вночі рідною Зачіплянкою і розмірковує над її долею. Тут він народився під час бою прямо в окопі. Тут він виріс, весь час бачачи над собою прекрасні бані собору. Він
За славним містом Енськом на Харківщині тече річка Оскіл, що впадає у Північний донець. її заплава розбивається на кілька рукавів, зарослих густими очеретами, верболозом, соковитою травою. І скрізь сила-силенна озеречок, вкритих густою зеленою ряскою,
1864-1913 Пролог Тяжко жилося селянству в тридцяті роки вісімнадцятого століття: “Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі”. Той народне був звичайнісіньким господарським волом, якого вдовольняли тяжка праця й спочинок. Ярмо наклади на шию
Жанр твору – комедія в чотирьох діях, у віршах. Головні герої-. Павло Опанасович Фамусов – керівник в казенному місці, Софья Павлівна – його дочка, Олексій Степанович Молчалин – секретар Фамусова, Олександр Андрійович Чацкий. Комедія
Цареве сімейство У дивній країні Сльозолий жив колись цар Плаксій. Голова – мов бочка, а очі – ніби кавуни. Були в царя три дочки: Нудота, Вай-Вай та Плаката, і три сини-Плаксуни. Цілими днями сімейство
“Щоб написати історію свого життя, треба спочатку прожити це життя, тому я пишу не про себе” – таке вступ, і автор як би прагне своїм оповіданням вилікувати від “дивовижної моральної хвороби”, хвороби століття, що