“Чи потрібно берегти пам’ять предків?”

Ви знаєте, я думаю, що треба. Бо навіщо ж тоді були минулі покоління, навіщо ж тоді наші предки по крупинкам, по частинкам збирали якісь свої вміння, знання, досвід. Звісно, краще пізніше, ніж ніколи, але інколи аж хочеться закричати: Люди!

Схаменіться! Пізніше може бути вже пізно!

Пам’ять – це історія, а немає історії – немає майбутнього для народу.

Якщо не берегти, не пам’ятати, та й не знати, врешті-решт, історії свого народу, то можна зробити помилки в майбутньому, адже чи не захоплюючим є той факт, що предки багато віків назад

показали тобі приклад, передали свій досвід, а тобі, щоб не обпектись, достатньо звернутись до знань попередніх поколінь. І предки ніби говорять з тобою із вічності: “Дивись, учись, дитино, аби й з тобою такого не сталось!”

Мені дуже прикро й боляче, що сучасне покоління, мої ровесники, наше майбутнє, не думає про подальше життя, про майбуття свого народу.

Сучасна молодь має за кумирів Термінатора та Людину-Павука; дівчатка прагнуть бути схожими на Леді Гагу, Ріанну чи Селену Гомез. Але при цьому всі легко забувають про світоч українського народу: Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколу Вінграновського, Ліну

Костенко, Лесю Українку, Марію Заньковецьку, Івана Сірка, Івана Богуна…

Може, варто задуматись про те, що є першорядним, а що неважливим?

Може, варто згадати, що країна, в якій ти живеш, заслуговує на гідне майбутнє, яке справді залежить саме від тебе?

Може, варто припинити копіювати заморських “зірок” та згадати про своє, українське?

Може, варто звернутись до досвіду та пам’яті предків?

Виправити помилки ніколи не пізно, тому я прагну, аби кожен задумався над моїми словами. Можливо, це справді стане для когось можливістю змінитись на краще.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Чи потрібно берегти пам’ять предків?”