ЧиПотрібний Базарів Росії? (по статті Д. І. Писарєва “Базарів”)
Пускай загинуть наші імена, аби тільки спільна справа була врятована! П. В. Верньо Прощаючись наприкінці роману з Одинцової, що вмирає Базарів між іншим вимовляє важливі для ідейного змісту роману слова: “Я потрібний Росії… Ні, видно, не потрібний Та й хто потрібний?
Швець потрібний, кравець потрібний, м’ясник…” – і плутає їх з маренням: “…
М’ясо продає… м’ясник… постійте, я плутаюся… Отут є ліс” (XXVІІ).
Спочатку здається, що Базарів, а разом з ним і Тургенєв порушують дивне питання. Базарів – майбутній
Справа в тому, що питання Базарова для письменника має зовсім конкретний підтекст: чи потрібний Росії Базарів-Нігіліст, тобто революціонер Сам Тургенєв, будучи лібералом, людиною помірних політичних поглядів, на поставлене питання, як здається, дає негативна відповідь, тому Базарів протягом усього роману представлений
Свій задум щодо образа Базарова Тургенєв розкрив у приватному листі від 14 квітня 1862 року до свого друга – письменникові К. К. Случевскому: “Мені мріялася фігура (… ) сильна, злісна, чесна – і все-таки приречена на загибель – тому що вона все-таки коштує ще напередодні майбутнього… “. Іншими словами, письменник допускав, що в майбутньому люди базаровского типу можуть знайти корисне застосування своїм “революційним талантам”, але зараз – в 60-е роки XІX століття – нігілістичні ідеї Базарова Тургенєв уважає непотрібними й небезпечними. Цікаво, що Писарєв, будучи революційним демократом по політичних переконаннях, погоджується з Тургенєвим: Базарову в сучасних історичних обставинах нема чого робити й, отже, його смерть цілком виправдана: “Дія роману відбувається влітку 1859 року; протягом 1860 і 1861 року Базарів не могла б зробити нічого такого, що б показало нам додаток його світогляду до життя” (X). Наука для Базарова, на думку критика, не є самоціллю: він “ніколи не зробиться фанатиком, жерцем науки; (…
) він буде займатися нею або для того, щоб дати роботу своєму мозку, або для того, щоб вичавити з її безпосередню користь для себе й для інших” (X). Якщо не наука, то що ж може захопити молодого нігіліста по-справжньому? Писарєв розвиває свою думку далі, говорячи про можливе майбутнє людей базаровского типу: “… у цих людях таяться колосальні сили У чому виразяться ці сили? З Базарових, при відомих обставинах, виробляються великі історичні діячі; такі люди довго залишаються молодими, сильну й придатними на всяку роботу; вони не вдадуться в однобічність, не привязиваются до теорії, не приростають до спеціальних занять” (X).
Наступні міркування критика свідчать, що він зрозумів тургеневский підтекст у передсмертних словах Базарова: “нові люди” “завжди готові проміняти одну сферу діяльності на іншу, більше широку й більше цікаву; вони завжди готові вийти з ученого кабінету й лабораторії” (X). Тут дуже до речі Писарєв згадує Веніаміна Франкліна, знаменитого фізика й одного із засновників США.
Цей американець замолоду був простим типографським складачем, потім успішним хазяїном друкарні й добродійником. Він заснував першу в північноамериканських штатах загальнодоступну бібліотеку (1731), а через десять років – Пенсильванский університет (1740). Крім того, Франклін був ученим-натуралістом: загальновідомі його роботи в області атмосферної електрики.
Однак він залишив свій успішний бізнес, і добродійність, і науку, як тільки справа дійшла до війни за незалежність північноамериканських колоній, а потім і до роботи над Декларацією незалежності США ( 1775-1776). Можна припустити, що саме в подібній суспільній діяльності, на думку Писарєва, розкриються неабиякий здібності Базарова. Отже, в 60-е роки XІX століття Базарови не потрібні й з погляду Тургенєва, і з погляду Писарєва.
А хто ж потрібний?
Деякі літературознавці вважають, що відповідь автора очевидна й утримується в словах, що випливають безпосередньо за фатальним питанням Базарова (“Швець потрібний, кравець потрібний, м’ясник… “). Доказ такої точки зору виглядає в такий спосіб: “Теперішнє життя – це творення, тому навіть такі звичайні люди, як швець, кравець, торговець (м’ясом), відчувають свою необхідність, потребу, корисність. А нігіліст, що не вважається із цими потребами, рано або пізно перетвориться в м’ясника іншого роду – у ката, чиє знехтуване ремесло заперечує всі зусилля доктора” (Л. Рослякова “На шляху до героя” //Література, 1998, №47,с.3).
Звичайно, людству потрібні чоботи й м’ясо, але настільки ж потрібні йому шляхетні ідеї, гідні цілі, важка й ефективна справа, високі почуття й ще багато різних духовних цінностей, яких ні швець, ні м’ясник (у силу низької освіченості) не в змозі створити.
Це робота для “мислячого пролетаріату”, тобто для інтелігенції – письменників, критиків, філософів, наукових і суспільних діячів і т. п. И от “мислячий пролетар” – письменник Тургенєв, на відміну від сучасних літературознавців, не може відповістити на запитання: “Хто потрібний Росії? “. Тому у романі “Батьки й діти” і “батьки” (Кірсанови), і “діти” (Базарів) мають свої достоїнства й свої недоліки, але й ті, і інші, на думку письменника, виявляються безперспективними. І критик Писарєв (теж “мислячий пролетар”) не поспішає з вироком героєві-нігілістові: поки Базарів не потрібний Росії, але остаточно судити про подібних людей “можна буде тільки тоді, коли Базарову і його одноліткам мине років п’ятдесят і коли їм на зміну висунеться нове покоління, що у свою чергу віднесе критично до своїх попередників” (X). На закінчення треба сказати, що Писарєв вірно зрозумів задум Тургенєва, тому міркування критика в статті “Базарів” збігаються з висловленнями письменника із приватних листів.
Писарєв погодився з Тургенєвим: зараз Базарову нема чого робити в Росії: “Базаровим все-таки погано жити на світі, хоч вони приспівують і посвистують Немає діяльності, немає любові, – стало бути, немає насолоди.
Страждати вони не вміють, нити не стануть, а часом почувають тільки, що порожньо, нудно, безбарвно й безглуздо” (XІ). Визначивши в такий спосіб сучасну російську дійсність взагалі й долю Базарова зокрема, Писарєв вступив в ідейну суперечку із Чернишевським і редакцією “Сучасника”, які затверджували, що саме в цей час у Росії перед молодими людьми коштує величезна по важливості суспільне завдання – селянська революція. Вона повинна скинути абсолютизм і встановити теперішню волю (“щоб народ усьому голова був”), справедливий суд і рівність всіх громадян (Н.
Г. Чернишевський “Панським селянам від їхніх доброзичливців уклін”). Суперечка з “Сучасником” буде продовжений у статтях “Мотиви російської драми” (1864) і “Реалісти” (1864).
В “Реалістах” – своєму програмному добутку – Писарєв сформулює серйозну справу для Базарова – освіта суспільства: виховувати, ростити, множити кількість “мислячих реалістів”, вони й складуть колір нації, що приведе її до “створення нових мирів з первісного туману” (XVІІ).