ЧиЗгодні ви з висловленням сучасника Н. А. Некрасова А. А. Лебедєва, що автор поема “Кому на Русі жити добре?” намагається представити “похмуру й смутну сторону російської людини з його горем”?
1. Основна ідея й зміст добутку. 2. А. А. Лебедєв про поему. 3. Негатив і позитив у зображенні селянського життя.
4. Переосмислення думки критика Для Н. А. Некрасова поема “Кому на Русі жити добре?
” є програмним, ключовим у творчості добутком Це підсумок більш ніж тридцяти років напруженої літературної роботи. У добутку переплелися як ранні роботи майстра, так і нові, свіжі ідеї й форми. Тут читач зіштовхується з іншим, іноді несподіваним для самого автора переосмисленням цілого ряду серйозних для кожної людини питань: що таке щастя?
Хто
Однак незабаром первісний задум був сильно розширений. Пошуки щастя й поняття таких філософських термінів, як воля, воля, неволя, горе й антонім горя – щастя людини, повели творця в минуле Росії й змусили заглянути його в майбутнє.
Один із критиків і сучасників поета, А. А. Лебедєв, так озивається про його добуток у листі, адресованому Санкт-Петербурзькому цензурному комітету: “У зазначеній поемі, подібно прочим своїм добуткам, Некрасов залишився вірний своєму напрямку; у ній він намагається представити похмуру й смутну сторону російської людини з його горем і матеріальними недоліками… У загальному своєму змісті й напрямку зазначений перший розділ цієї поеми не містить у собі нічого противного цензурним постановам, тому що властиво сільське духівництво представляється приниженим внаслідок неосвіченості мужика, бедним внаслідок навколишнього його середовища, що сама нічого не має, так що в цій поемі виливається тільки громадянська скорбота на безпорадність сільського населення і його духівництва…”. З одного боку, твердження безперечно.
Некрасов дійсно зображує не найясніші картини з життя Росії й російського народу. Горе й лихо селянська скрізь, наприклад у неврожаї: Збулося: прийшло безхліб’я! Брат братові не уламував Шматка!
Був страшний рік… У поганій якості хліба: – А щастя наше – у хлібці: Я будинку в Білорусії З мякиною, з кострикою Ячмінний хліб жував; Бувало, волаєш голосом, Як породілля корчишся, Як схопить животи. І найбільше сумних картин малює найдавніша селянська звичка – запивати горе Горелкою. Пияцтво мужичков, розгульне, з бійками й лементами, мабуть, саме відразливе, але постійно повторюване в поемі видовище: Дорога багатолюдна Що пізніше – безобразніше: Всі частіше попадаються Побитим, повзучим, Лежачим шаром.
Без лайки, як водиться, Слівце не промолвится, Очманіла, непотрібна, Слишней усього вона!
У шинків сум’яття, Підведення перелякалися, Перелякані коні Без сідоків біжать; Отут плачуть діти малі. Тужать дружини, матері: чи Легко з питного Докликатися мужиків?.. Дійсно, описане вище мало нагадує сільську ідилію в радісних тонах. Однак, якщо читач пам’ятає основний авторський задум, не ці картини є основними в рамках добутку.
Крім того, є й світлі, по-своєму радісні картини – епізоди, що описують відносини між селянами, їхнього почуття до важкого, але улюбленій роботі, прості мужицькі радості.
Велика кількість веселих сцен перебуває в главі, присвяченої одному з народних героїв – “щасливцеві” Єрмилі Гирину. Єрмил “не князь, не граф сиятельний, а просто він – мужик…”. Але при цьому він має більший вплив на народ, чим багато впливових осіб. Викликано таку довіру не фізичною силою або великою владою, а винятково повагою народу й моральною чистотою самого героя.
Так, виявившись важкої ситуації Єрмил хотів викупити млин, так не вистачило грошей, герой звернувся до народу: И чудо сотворилося – На всій базарній площі В кожного селянина, Як вітром, підлоги ліву Завернуло раптом!
Це перший у тексті поеми випадок, коли народ робить неправді й несправедливості відсіч: Хитрі, сильні піддячі, А мир їх посильней, Багатий купець Алтинников, А все не встояти йому Проти мирської скарбниці… Гостре почуття християнської совісності не дозволяє Єрмилові обдурити народ, що довірився йому. Тому відразу ж після виграшного торгу Єрмил іде роздавати борги перед народом: Рубль зайвий, чий – Бог відає!
Залишився в нього. Весь день із калиткою раскритою Ходив Єрмил, допитивал, Чий рубль? так не знайшов.
Поема “Кому на Русі жити добре?” є суперечливим, неоднозначним добутком зі своїми складностями й закономірностями. Не можна заперечувати правоту твердження, що в поемі є зображення смутної й навіть похмурої сторони селянського життя.
Однак затверджувати, що весь добуток написаний заради демонстрації тільки цих сторін, не можна. Авторські думки іноді приймають складну, примхливу форму. Однак головну ідею й основну думку проникливий читач зможе зрозуміти завжди. Некрасов у своєму добутку ставив перед собою безліч питань, одним із яких була проблема людського щастя.
Складне й багатогранне життя робочого народу зі своїми святами й важкими робочими днями не можуть бути зображені тільки у світлі або, навпроти, похмурих тонах.
Для щирої відповіді на питання необхідно розглядати все під різними кутами зору. Тому не можна погодитися з думкою А. А. Лебедєва: автор не намагається якось особливо сильно виділити негативну сторону життя селян. Розглянувши й світле, і темне, він намагається оцінити дійсність і дати ради, які допомогли б виправити багато чого клучшему.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)