Чому не зостарився дотепер грибоедовский Чацкий, а з ним і всією комедією?


Малий театр. Гасне світло. На сцені Віталій Соломин у ролі Чацкого.

Зал повний. В антракті гаряче обговорюються проблеми, підняті А. С. Грибоєдовим у комедії “Горі від розуму”. Дев’ятнадцяте століття, а зараз кінчається двадцятий. Але й сьогодні “Мовчазні блаженствують на світі”, а в Чацких “горі від розуму”.

Чому ж безсмертна комедія? Чому пороки не зжиті? Чому й зараз кращі розуми Росії готові викликнути: “Карету мені, карету!”? Спектакль кінчений, але в пам’яті ще довго звучать викривальні мовлення Чацкого,

блискучі афоризми й пригадуються уроки літератури, на яких ми вирішували проблеми: ” чиЗломлений Чацкий?”, “Чим небезпечні Молчалини?”, “У чому загадка Софії?”.

Пригадуються слова Пушкіна: “Про вірші я не говорю: половина з них увійде в прислів’я”.

У невеликий по обсязі п’єсі, де зображений усього лише один день у будинку московського пана Фамусова, Грибоєдов торкається найважливіших питань сучасності: про виховання й утворення, про службу батьківщині й громадянському обов’язку, про кріпосне право й про преклоніння перед всім іноземним. Автор висвітлює найважливіші явища свого

часу: боротьбу двох життєвих укладів, зіткнення “століття нинішнього” з “століттям минулої”. Грибоєдов жваво намалював у своїй комедії фамусовскую Москву, обурено описав пороки суспільства, стовпами якого є Скалозуби, Хлестови, Ту-Гоуховские й Марьи Олексіївни. У будинку Фамусова відносини побудовані на неправді й лицемірстві.

Софія мистецьки ховає від батька свій роман з Мовчазним. Фамусов приховано доглядає за Лізою. Основні їхні заняття – “обіди, вечері й танці”. У будинок, де всі пороки завуальовані показною чеснотою, Чацкий уривається вихром:

Я сорок п’ята година, око миттю не пршцуря,

Верст більше седьмисот пронісся, – вітер, бура;

И розгубився весь, і падав скільки разів –

И от за подвиги нагорода!

Особисте й суспільне злиті в історії героїв, у розвитку сюжету “Горі від розуму”. Смішні, виродливі явища життя викликають в автора осуд, помилки улюбленого героя – жаль, незрима присутність автора допомагає нам правильно зрозуміти й осмислити суть зіткнення героїв

Комедія цікава саме тим, що доля героїв – це частина великого життя. Конфлікт між Чацким і його супротивниками – це вираження боротьби між юрбою й героїчною особистістю, що хоче змінити життя, жити краще, честнее, справедливіше. Ця боротьба завзята, тривала

Близький авторові герой любить, обурюється, сумнівається, сперечається, зазнає поразки, але залишається непереможеним. Навпаки, негативні герої начебто беруть гору: вони залишилися, Чацкий виїхав “геть із Москви”. Але хіба не відчувається за цією зовнішньою перемогою страх перед неминучою поразкою в сутичці з десятками Чацких:

Строжайше б заборонив я цим панам

На постріл під’їжджати кстолицам.

Фігура Чацкого – центральна в п’єсі, до його мовлень глядач прислухається з особливою увагою. Адже він говорить те, що автор п’єси хоче сказати своїм слухачам. Не випадково Чацкий так спостережливий і добре розуміє людей. Вернувшись із далеких мандрівок, наш герой бачить, що у дворянській Москві мало що змінилося:

Будинку нові, так забобони старі…

Чацкий вернувся на батьківщину повний думок про свободу особи, рівності, братерстві. “Донині скрізь, де потрібне відновлення, – за словами Гончарова, – виникає тінь

Чацкого”. А я думаю про сьогоднішню Москву, про сьогоднішню Росію… Як ніколи нам потрібно це відновлення, нам потрібні люди, здатні тверезо й незалежно мислити, люди, які бачать пороки й протиріччя сучасного суспільства й хочуть боротися з ними.

Це сучасні Чацкие.

А Чацкий Грибоєдова – небагатий дворянин, що відмовився від служби. Чому ж він “не служить і в тім користі не знаходить?”. Він так відповідає на це питання: “Служити б рад – прислужуватися нудно”.

На його думку, треба служити “справі, ані особам”, “не вимагаючи ні місць, ні повишенья в чин”. Вірність у дружбі, гаряча щирість у любові залучають нас у Чацком:

Але є чи в ньому та пристрасть, то почуття?

Палкість та?

Щоб, крім вас, йому мир цілий

Здавався порох і суєта?

Щоб серця кожне биенье

Любов’ю прискорювалося до вас?

Щоб думкам були всім,

И всім його справам Душою – ви, вам угожденье?..

Сам це почуваю…

Особиста Драма героя, пристрасність змушують його з обуренням виступати проти московських “тузів”, які живуть “на старших дивлячись”, цінують лише багатство й чин, бояться правди й освіти. Тим і залучає нас Чацкий, що він не зітхає, подібно Горичу, не бовтає, як Репетилов, а сміло кидається в бій за нове з віджилим, старим. І хоча йому доводиться йти “шукати по світлу, де ображеному є почуттю куточок”, не жалість, а замилування викликає в мене герой Грибоєдова.

Адже як прав був И. А. Гончарів, коли писав у статті “Мильон роздирань”, що фігура Чацкого ніколи не зостариться, тому що “при різких переходах з одного століття в іншій – Чацкие живуть і не переводяться в суспільстві, повторюючись на кожному кроці, у кожному будинку, де під однією покрівлею уживается старе з молодим, де два століття сходяться віч-на-віч у тісноті сімейств – усе триває боротьба свіжого з віджилої, хворого зі здоровим”…

При кожній сутичці нового зі старим пригадуються безсмертні герої комедії Грибоєдова. Вона змушує міркувати нас про те, як правильно жити: чи втручатися в рішення суспільних питань, чи терзатися загальним горем і несправедливістю – або “не сміти своє судження мати”. Розвиватися, рости – або “повторювати ту саму пісню”? Як ставитися до свого народу, до Росії?

Для мене сучасний Чацкий втілений в особистості Дмитра Холодова, борця за правду в наш складний час. Його рішучість, безкомпромісність змусили багатьох високопоставлених чиновників засумніватися у своїй безкарності. Такі люди, як герой Грибоєдова, з’являються там, де необхідно моральне очищення суспільства, де йде боротьба з бюрократами й негідниками, байдужими до долі батьківщини

Образ Чацкого залишиться актуальним доти, поки не переведуться навколо нас Фамусови, Молчалини, Скалозуби… Змінилася епоха, пішли в минуле герої комедії, а фігура Чацкого ніколи не зостариться, тому що розуміти життя, як Чацкий, – це щастя, важке й гарне щастя людини, що не може жити спокійно, не може миритися з тим дурним, що залишилося в наші дні. Сучасні Чацкие не миряться з несправедливістю, з безчестям, з байдужністю, кличуть до милосердя, попереджають про небезпеку тимчасових правителів у будь-якій справі, намагаються зберегти національну культуру. Вони тривожать пам’ять, хвилюють душу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Чому не зостарився дотепер грибоедовский Чацкий, а з ним і всією комедією?