Чому про славного гетьмана Б. Хмельницького Т. Шевченко сказав: “Якби ти на світ не родивсь…”?
Уперше звернувшись до сюжету з життя гетьмана в офорті “Смерть Богдана Хмельницького” 1836-1837 pp., Т. Шевченко знову й знову повертається до цієї історичної постаті в поезії, прозі, драматургії, щоденникових записах, археологічних нотатках і завершує свої роздуми про сутність національного героя віршем “Якби-то ти, Богдане п’яний…” (1859 p.). Уже сам цей перелік свідчить, що гетьмана Б. Хмельницького Т. Шевченко виокремлює з-поміж інших славетних героїв як постать першорядну, що мала значний вплив на долю нації.
Задумавши альбом
Але все,
Оцінка Т. Шевченком Б. Хмельницького грунтувалася на глибокому вивченні відповідних історичних джерел, монографій, літописів, “Історії Русів”, народних дум, пісень, переказів. Вирішальний вплив на становлення історичних поглядів Т. Шевченка мали “Історія Русів” і фольклор, у яких образ гетьмана подавався ідеалізовано. Він – “отець вольності”, “батько Хміль”, захисник найширших народних мас.
Природно, що Т. Шевченко в цілому такий погляд приймає, але поглиблює і доповнює його своїм геніальним баченням і прочитанням.
Виключно позитивно оцінюється гетьман Хмельницький у малярській спадщині Т. Шевченка. Відвідавши місця, пов’язані з визвольною війною під проводом Б. Хмельницького, Шевченко-художник свої враження від побаченого передає в роботах “Дари в Чигрині 1649 року”, “Богданові руїни в Суботові”, “Богданова церква в Суботові” та інших. їх елегійний настрій, добір відповідних композиційних елементів свідчать про глибоке зацікавлення художника матеріалом, передають його душевний стан. У листі до Я. Кухаренка Т. Шевченко писав: “І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями”.
Що ж до Б. Хмельницького, то художник ніде не дає його портретного зображення, гетьман скрізь у центрі групової композиції. Цим наголошується на його зв’язку з народом. Ставлення Т. Шевченка до Б. Хмельницького конкретизує такий прийом, як гра світлотіні на офортах “Дари в Чигрині 1649 року” та “Смерть Богдана Хмельницького”.
На першому сонячне світло, що йде з покоїв, де перебуває гетьман, падає на посла російського народу, бо таким був вибір Б. Хмельницького, підтриманий козацтвом.” На другому – постать знесиленого гетьмана і тихе сяйво, що огортає його всього, нагадує зображення святих на іконах.
Виключно позитивне трактування образу Б. Хмельницького у малярській спадщині певною мірою пояснюється специфікою самого мистецтва, де образ, ситуація подаються статично, не в розвитку, йдеться ж про ситуацію середини XVII ст., а не про її наслідки. Тобто передаються у своєрідний спосіб наміри Б. Хмельницького, а вони були національно оборонними, державотворчими, тож змалювання постаті гетьмана й не могло бути іншим.
Діяльність Б. Хмельницького як ватажка національно-визвольної війни, як політика й дипломата відображена в поетичних творах Т. Шевченка (“Розрита могила”, “Великий льох”, “Стоїть в селі Суботові”, “За байраком байрак”, “Осії. Глава XIV”, “Якби-то ти, Богдане п’яний…” та ін.), у його драмах (“Назар Стодоля”, “Никита Гайдай”), у прозі (“Близнецы”, “Прогулка с удовольствием и не без морали”). Схвально оцінюючи добрі наміри гетьмана щодо об єднання, “щоб москаль добром і лихом з козаком ділився”, Т. Шевченко шанобливо називає Б. Хмельницького “славним”, “благородним”, “праведним гетьманом”, “козацьким розумним батьком”.
Саме тому в містерії “Великий льох” дівчина перейшла Хмельницькому дорогу з повними відрами, коли той їхав із старшинами до Переяслава. Це символічне вираження схвалення самої ідеї об’єднання, а значить і політичної ініціативи, стратегії Хмельницького-політика. У повісті “Близнецы” Шевченко розцінює Переяславську раду як раду всенародну, підкреслюючи, що успіхи і слава гетьмана – у його єднанні з народом.
Однак наміри не виправдалися, “не так воно сталось”,- пише поет у вірші “Стоїть в селі Суботові”. Він картає Б. Хмельницького за печальні наслідки об’єднання, за занапащення “сироти Украйни”. Називаючи Богдана царевим другом, приятелем царських вельмож, що “сараною сіли” на українських степах, тобто підкреслюючи антинародний характер соціальної політики гетьмана як землевласника-феодала, Т. Шевченко, проте, вибачливо підсумовує: “Мир душі твоїй, Богдане…” У вірші “Розрита могила” поет устами матері-України дає Хмельницькому нищівну характеристику, яка має своє логічне продовження у не друкованому донедавна вірші “Якби-то ти, Богдане п’яний…” Цей твір сповнений різких висловлювань, одвертого осуду й заперечення:
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
Зниження і навіть зневаження образу досягається вживанням дієслів із негативним значенням (“утопивсь”, “якби не родивсь”, “упивсь”), що нагадує народнопоетичний прийом заперечення. Ним Т. Шевченко скористався для характеристики того ж таки народу: “Коли б ті діти не росли, що у неволі народились…”, “О роде суєтний, проклятий, Коли ти видохнеш?”
Іронічні репліки, дошкульні, а то й саркастично в’їдливі інтонації в оцінці Б. Хмельницького були виявом національної самокритики, яка не знищувала, а оздоровлювала, допомагала нації усвідомити свою сутність та свої помилки. Т. Шевченко не заперечує діяльність Б. Хмельницького. Він лише неоднозначно ставиться до намірів гетьмана і тих наслідків, до яких призвели події 1654 року через непродуманість до кінця дипломатичних кроків (колонізація України, обмеження її прав і вольностей, соціальний і національний гніт). Поет оцінював ситуацію 1654 року з відстані часу, мав змогу проаналізувати і зробити висновки на майбутнє. “Пора перестать кадить фимиам перед порфирородными идолами”,- запише він у “Щоденнику” під враженням від читання “Зиновия-Богдана Хмельницкого” М. Костомарова.
Пора перестати канонізувати своїх героїв, навіть таких великих і славних, як “гениальный бунтовщик” Б. Хмельницький. Тим паче, коли зважити, що українці від цього потерпали особливо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)