Чому я вважаю, що повість Дж. Свіфта “Мандри Гуллівера” дуже серйозний політичний твір?

Коли я починав читати цей роман, то сприймав його як смішну, веселу казку про велетня і ліліпутів. Але, прослухавши розповідь вчителя, зрозумів, що це серйозний твір про суспільство і людину.

Самого Свіфта найбільше цікавили проблеми політичні, тому його твір – це сатира на сучасну йому Англію.

Звернімося до тексту романа. Про імператора Ліліпути автор говорить з іронією. “Відраза і жах Всесвіту”, імператор аж на цілий ніготь виший за своїх підданих. “Самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього”. У цій людині

всі впізнали короля Георга І, що правив Англією в 1714-1726 роках.

Як можна стати міністром? Мабуть, на це можна так відповісти: “Треба бути розумним, добре знати справу, розумітися на політичних проблемах”. У Ліліпутії це проходить дещо інакше.

Придворні танцюють на канаті… У цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтись великої ласки при дворі, їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. Хто найвище стрибає, тому й перепадають найвищі посади.

У період написання своєї книги Свіфт уже не вірив ні партії

торі, ні вітам. Ось чому він сатирично зобразив їх у вигляді двох ворожих таборів – тремексенів і слемексенів, Тремексени – прихильники високих підборів на взутті, слемексени – низьких. На всі урядові посади імператор Ліліпутії призначав тільки прихильників низьких підборів.

Між Ліліпутією та Блефуску точаться війни. Що ж є їх причиною? З’ясовується, що жителі цих країн розбивають яйця з різних кінців.

Нікчемний привід, а страждають і гинуть люди. Тут вже не до сміху.

Письменник вважав, що читача треба не розважати, а будити в ньому злість, примушувати бачити себе у справжньому вигляді. Не випадково Дж. Свіфт писав: “Сатира – своєрідне дзеркало, в якому кожен, хто дивиться в нього, бачить, як правило, обличчя всіх, крім свого власного”.

Сміх письменника – це засіб боротьби із суспільством, в якому викриваються його брехливість і вади. Свіфт – викривач тогочасних порядків. Він порівнює царський двір з помийницею, сенат – із табуном гусей.

Гуллівер відкрив маленький світ, щоб продемонструвати нищість і безглуздість державних установ Ліліпутії. Оскільки Ліліпутія – це алегорія, то зрозуміло, що Англія, яку критикує Свіфт, не може бути прикладом для інших держав. А це вже серйозний висновок.

Тому я і вважаю, що твір Свіфта – складний політичний твір.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Чому я вважаю, що повість Дж. Свіфта “Мандри Гуллівера” дуже серйозний політичний твір?