Цикл повістей К. Г. Паустовського про дітей
Творча діяльність К. Г. Паустовського починається в 20-і роки. Працюючи в газетах і в журналі “30 днів”, він їздить по країні, збирає матеріал для нарисів та оповідань. Популярність прийшла до письменника в 30-ті роки з появою книг “Кара-Бугаз” (1932), “Колхіда” (1934), “Чорне море” (1936). Книги, своєрідні за задумом, повісті-нариси про підкорення природи, про людей, здатних втілити мрію в дійсність, – “Кара-Бугаз” і “Колхіда” міцно увійшли в читання підлітків та юнацтва.
Багато позитивних відгуків у критиці викликала
В останні роки життя К. Г. Паустовський писав, що він перевіряє своєю молодістю кожен день, прагне наблизити своє нинішнє душевний стан “до тієї свіжості, молодості і чистоти, яка була в юності” (“Коротко про себе”). Здатність письменника наблизити свій душевний стан до “свіжості, молодості та чистоті”, природно, приводила до того, що в своїй творчості він часто звертався до дитячої аудиторії, створюючи для неї казки, оповідання, повісті (“Розпатланий горобець”, “Дрімучий ведмідь”
Талановито прості за сюжетом, написані лаконічною, “стислій” прозою, твори К. Г. Паустовського збагачують душу людини, допомагають естетичному й емоційному розвитку юного читача. “Немає гірше, коли у людини душа суха. В’яне від таких життя, як трава від осінньої роси “, – каже старий збирачеві пісень в оповіданні” Колотий цукор “. Паустовський розповідає у своїх книгах про людей гарячою, активної мрії: про Івана Малявін, який несе до ветеринара зайця з обпаленими лапами (“Заячі лапи”); про хлопчика-“вигадник”, який чув, як шепотілися риби, бачив, як борсук лікував ніс (“Борсуковий ніс”); про Льоньки з Малого озера, який шукає для шкільної колекції падучу зірку (“Льонька з Малого озера”).
Самозабутньо любить природу хлопчик Льонька. Вона близька йому тому, що Льонька знає всі “глухі кути лісу, всі трави, чагарники, мохи, гриби, квіти”. В оповіданні “Льонька з Малого озера” природа показана очима маленького героя, але зображення її дається в плані, характерному для всієї творчості Паустовського.
Він вважав, що “природа буде діяти на нас з усією своєю силою лише тоді, коли ми внесемо до відчуття її своє людське начало”. К. Г. Паустовський об’єднує у своїх творах людей і природу, сипле “на людей щасливі сни і казки”, не ведуть від життя, а що відкривають в ній нове, незвідане, привабливе. Він вміє злити воєдино ліричність опису природи з тонким психологізмом зображення людей.
Він допомагає читачеві відчути “казку життя”: “… якщо після цього маленького оповідання вам присниться нічна весела гра музичного скриньки, дзвін дощових крапель, що падають в мідний таз, бурчання Фунтика, незадоволеного ходики, і кашель добряка Гальвестон – я буду думати, що розповів вам все це не дарма “, – каже письменник в оповіданні “Мешканці старого будинку”.
Для Паустовського характерні пошуки прекрасного і романтичного в самому звичайному. Герої його творів чуйні до краси природи; це не пасивні спостерігачі, а творці життя, борці за прекрасне. Вони відкривають для себе це прекрасне в природі, в житті, в мистецтві.
Наприклад, в оповіданні “Кошик з ялиновими шишками” дочка лісника Дагни Педерсен відкрила для себе світ музики. Поетичний сюжет цього невеликого оповідання. Незадовго до смерті Гріг зустрів у лісі маленьку дівчинку з двома кісками.
Вона збирала в кошик ялинові шишки. Дитяча безпосередність Дагни зачарувала композитора, і він обіцяв зробити їй подарунок, коли вона виросте. Гріг написав музику “про найглибшої принади дівоцтва і щастя” і присвятив її Дагни Педерсен. І вона отримала цей подарунок через багато років, коли композитора вже не було в живих.
Дагни почула музику Гріга, зрозуміла її і все те, що хотів він сказати.
Творчість Паустовського чуйно відображає взаємозв’язок мистецтва, природи і людини-творця. Воно допомагає читачеві зрозуміти неповторну мову природи, виховує любов до всього земного. У творах письменника ясно виражено ставлення автора до епохи, до людини. Наприклад, в оповіданні “бакенщика” старий Семен вчить хлопців повазі до рідної землі, він вважає, що від любові до неї “людина і йде битися”.
У бакенщика Насіння знаходяться влучні, живі слова для всього, що він бачить: для ромашки, яку “гріх чоботом розчавити”, для медунки, для купени, квіти якої нагадують йому білі дзвони – “зачепиш і задзвонять”.
Старому бакенщика близько в природі все: хмара, конюшина, грибний дощ. “Такий дощ дорожче золота. Від нього річка теплішає, риба грає, він все наше багатство ростить “, – каже Семен. Хлопчаки, яких він перевозить через річку, люблять старого, хоча і сміються над його буркотливістю. Тема людини і природи звучить ще глибше й об’ємніше в оповіданні “Права рука”.
Головний герой Тихон Рябцов, зенітний кулеметник, був поранений у руку під Петергофом. Рана довго не заживала, довелося забрати руку. Тихона перевезли через Ладозьке озеро до Вологди, а потім і в Сибір, в Бійськ.
Тільки влітку виписався він з госпіталю і почав служити сторожем у дитячому будинку в селі Белокурихи. Тут він зустрівся з двома хлопчиками, які розповіли, що до війни жили під Ленінградом. Коли почалася війна, вони були в таборі, і всіх, у кого не знайшлися батьки, відвезли спочатку на Волгу, а потім у Белокурихи.
Один з хлопчиків, Мігель, сподобався Тихону. Він іспанець, сирота, його старий батько був убитий в Мадриді. Суворий Тихон полюбив блідого, сором’язливого хлопчика, прив’язався до нього, наче до сина.
Основна думка розповіді втілилася в словах Тихона, сказаних ним Мігуель: “Ти сиротою між нами не будеш. Наш народ, звичайно, простий, буває грубий, але душевний “.
Так тема любові до природи, Батьківщини зливається в цьому оповіданні з інтернаціональною темою. Особливості творчої манери К. Г. Паустовського в творах, що увійшли до дитячого читання, пов’язані передусім з двома характерними рисами: ліризмом розповіді і романтичної загостреністю зображуваного. Ліризм створюється особливою інтонацією, що йде часто від автора-оповідача, і вільними асоціаціями, які відіграють важливу роль у сюжеті багатьох оповідань письменника.
Романтична специфіка його творів проявляється в гіперболізації окремих образів, ситуацій, епізодів.
Воєнні та повоєнні роки – роки напружених трудових зусиль всього нашого народу. Учасниками повсякденного творчої праці стають і діти. Письменники не проходять повз цю типовою для нашого життя особливості.
Дорослішають і загартовуються у праці Саня Коншаков (“Стожари” А. Мусатова), Таня Чижик (“Повість про дружні” Л. Карнаухової), Сергій (“Степове сонце” П. Павленко).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)