Головна ⇒ 💗Твори з української літератури ⇒ Цикл повістей К. Г. Паустовського про дітей

Цикл повістей К. Г. Паустовського про дітей

Творча діяльність К. Г. Паустовського починається в 20-і роки. Працюючи в газетах і в журналі “30 днів”, він їздить по країні, збирає матеріал для нарисів та оповідань. Популярність прийшла до письменника в 30-ті роки з появою книг “Кара-Бугаз” (1932), “Колхіда” (1934), “Чорне море” (1936). Книги, своєрідні за задумом, повісті-нариси про підкорення природи, про людей, здатних втілити мрію в дійсність, – “Кара-Бугаз” і “Колхіда” міцно увійшли в читання підлітків та юнацтва.

Багато позитивних відгуків у критиці викликала

повість “Кара-Бугаз” – високо цінував її А. М. Горький, “потрібної книгою” називала Н. К. Крупська.

В останні роки життя К. Г. Паустовський писав, що він перевіряє своєю молодістю кожен день, прагне наблизити своє нинішнє душевний стан “до тієї свіжості, молодості і чистоти, яка була в юності” (“Коротко про себе”). Здатність письменника наблизити свій душевний стан до “свіжості, молодості та чистоті”, природно, приводила до того, що в своїй творчості він часто звертався до дитячої аудиторії, створюючи для неї казки, оповідання, повісті (“Розпатланий горобець”, “Дрімучий ведмідь”

, “Казкар” і ін.) Ця ж здатність пояснює і перехід в область дитячого читання багатьох оповідань з циклів “Мещорская сторона” і “Літні дні”. Вміння проникнути у таємницю чарівності російської природи, передати “невловиму зв’язок” російської людини з “бурмотінням джерел, криком журавлиних зграй, з згасаючими заходами” залишає незабутнє враження у серце юного читача.

Талановито прості за сюжетом, написані лаконічною, “стислій” прозою, твори К. Г. Паустовського збагачують душу людини, допомагають естетичному й емоційному розвитку юного читача. “Немає гірше, коли у людини душа суха. В’яне від таких життя, як трава від осінньої роси “, – каже старий збирачеві пісень в оповіданні” Колотий цукор “. Паустовський розповідає у своїх книгах про людей гарячою, активної мрії: про Івана Малявін, який несе до ветеринара зайця з обпаленими лапами (“Заячі лапи”); про хлопчика-“вигадник”, який чув, як шепотілися риби, бачив, як борсук лікував ніс (“Борсуковий ніс”); про Льоньки з Малого озера, який шукає для шкільної колекції падучу зірку (“Льонька з Малого озера”).

Самозабутньо любить природу хлопчик Льонька. Вона близька йому тому, що Льонька знає всі “глухі кути лісу, всі трави, чагарники, мохи, гриби, квіти”. В оповіданні “Льонька з Малого озера” природа показана очима маленького героя, але зображення її дається в плані, характерному для всієї творчості Паустовського.

Він вважав, що “природа буде діяти на нас з усією своєю силою лише тоді, коли ми внесемо до відчуття її своє людське начало”. К. Г. Паустовський об’єднує у своїх творах людей і природу, сипле “на людей щасливі сни і казки”, не ведуть від життя, а що відкривають в ній нове, незвідане, привабливе. Він вміє злити воєдино ліричність опису природи з тонким психологізмом зображення людей.

Він допомагає читачеві відчути “казку життя”: “… якщо після цього маленького оповідання вам присниться нічна весела гра музичного скриньки, дзвін дощових крапель, що падають в мідний таз, бурчання Фунтика, незадоволеного ходики, і кашель добряка Гальвестон – я буду думати, що розповів вам все це не дарма “, – каже письменник в оповіданні “Мешканці старого будинку”.

Для Паустовського характерні пошуки прекрасного і романтичного в самому звичайному. Герої його творів чуйні до краси природи; це не пасивні спостерігачі, а творці життя, борці за прекрасне. Вони відкривають для себе це прекрасне в природі, в житті, в мистецтві.

Наприклад, в оповіданні “Кошик з ялиновими шишками” дочка лісника Дагни Педерсен відкрила для себе світ музики. Поетичний сюжет цього невеликого оповідання. Незадовго до смерті Гріг зустрів у лісі маленьку дівчинку з двома кісками.

Вона збирала в кошик ялинові шишки. Дитяча безпосередність Дагни зачарувала композитора, і він обіцяв зробити їй подарунок, коли вона виросте. Гріг написав музику “про найглибшої принади дівоцтва і щастя” і присвятив її Дагни Педерсен. І вона отримала цей подарунок через багато років, коли композитора вже не було в живих.

Дагни почула музику Гріга, зрозуміла її і все те, що хотів він сказати.

Творчість Паустовського чуйно відображає взаємозв’язок мистецтва, природи і людини-творця. Воно допомагає читачеві зрозуміти неповторну мову природи, виховує любов до всього земного. У творах письменника ясно виражено ставлення автора до епохи, до людини. Наприклад, в оповіданні “бакенщика” старий Семен вчить хлопців повазі до рідної землі, він вважає, що від любові до неї “людина і йде битися”.

У бакенщика Насіння знаходяться влучні, живі слова для всього, що він бачить: для ромашки, яку “гріх чоботом розчавити”, для медунки, для купени, квіти якої нагадують йому білі дзвони – “зачепиш і задзвонять”.

Старому бакенщика близько в природі все: хмара, конюшина, грибний дощ. “Такий дощ дорожче золота. Від нього річка теплішає, риба грає, він все наше багатство ростить “, – каже Семен. Хлопчаки, яких він перевозить через річку, люблять старого, хоча і сміються над його буркотливістю. Тема людини і природи звучить ще глибше й об’ємніше в оповіданні “Права рука”.

Головний герой Тихон Рябцов, зенітний кулеметник, був поранений у руку під Петергофом. Рана довго не заживала, довелося забрати руку. Тихона перевезли через Ладозьке озеро до Вологди, а потім і в Сибір, в Бійськ.

Тільки влітку виписався він з госпіталю і почав служити сторожем у дитячому будинку в селі Белокурихи. Тут він зустрівся з двома хлопчиками, які розповіли, що до війни жили під Ленінградом. Коли почалася війна, вони були в таборі, і всіх, у кого не знайшлися батьки, відвезли спочатку на Волгу, а потім у Белокурихи.

Один з хлопчиків, Мігель, сподобався Тихону. Він іспанець, сирота, його старий батько був убитий в Мадриді. Суворий Тихон полюбив блідого, сором’язливого хлопчика, прив’язався до нього, наче до сина.

Основна думка розповіді втілилася в словах Тихона, сказаних ним Мігуель: “Ти сиротою між нами не будеш. Наш народ, звичайно, простий, буває грубий, але душевний “.

Так тема любові до природи, Батьківщини зливається в цьому оповіданні з інтернаціональною темою. Особливості творчої манери К. Г. Паустовського в творах, що увійшли до дитячого читання, пов’язані передусім з двома характерними рисами: ліризмом розповіді і романтичної загостреністю зображуваного. Ліризм створюється особливою інтонацією, що йде часто від автора-оповідача, і вільними асоціаціями, які відіграють важливу роль у сюжеті багатьох оповідань письменника.

Романтична специфіка його творів проявляється в гіперболізації окремих образів, ситуацій, епізодів.

Воєнні та повоєнні роки – роки напружених трудових зусиль всього нашого народу. Учасниками повсякденного творчої праці стають і діти. Письменники не проходять повз цю типовою для нашого життя особливості.

Дорослішають і загартовуються у праці Саня Коншаков (“Стожари” А. Мусатова), Таня Чижик (“Повість про дружні” Л. Карнаухової), Сергій (“Степове сонце” П. Павленко).

Цикл повістей К. Г. Паустовського про дітей

« Невмирущість народних традицій

Візит старої дами (стисло) »

Related posts: