Цілий світ однієї пісні (за віршем М. Петренка “Дивлюся на небо”)
Пісню на слова Михайла Петренка “Дивлюся на небо” знаю з дитинства. Інколи здається, що вона увійшла у мою свідомість разом з маминими колисковими. Тож зацікавився її автором та історією написання.
Цикл віршів “Небо” Михайло Петренко написав у середині позаминулого століття, саме за бурхливого розквіту українського романтизму. Тоді відбувався поступовий відхід від міфології у сферу реальних (хоч і драматичних) людських стосунків. Це призвело до появи нових красивих чуттєвих поетичних творів, деякі з них згодом стали піснями.
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Так склалося, що особистість і, зокрема, ліричний герой у цих творах характеризуються романтичним відчуженням від дійсності, роз’єднаністю з людьми, які виступають силою байдужою, а іноді й ворожою. Ключовими словами є “один”, “одна”, “самотній”, “чужина”, “вороги” тощо. У даному випадку ефект підсилюється тим, що ліричний герой є сиротою.
А до сиріт з давніх часів, як
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Вірш “Дивлюся на небо” належить до віршів-роздумів про власну долю, у якій зосереджується для ліричного героя увесь світ. Його суспільна самотність зливається воєдино з особистою самотністю. Ліричний герой не бачить іншого виходу, як злетіти в небо подалі від землі, від своєї самотності. Тема недолі, невдоволення життям звучить і в інших віршах Петренка:
Нащо ж мені сі чорні брови,
Коли не маю щастя, долі!
Або ось такі жалібні рядки:
І те, що мій сирітський слід
Заллється на світі сльозами,
А доля зла, і хмара бід
На бідну голову посиплються громами?
Проте, якби Михайло Петренко написав за життя лише один вірш “Дивлюся на небо”, він все одно ввійшов би в історію української літератури та українського романсу. Хіба не проникають глибоко в душу заключні слова вірша:
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки од світу втонув!
Взагалі для лірики М. Петренка характерне своєрідне космічне світосприйняття (у російській літературі таким поетом-романтиком є Лєрмонтов). Дехто з критиків вважав, що Петренко наслідує Лєрмонтова. Однак український романтик пішов далі у своєму пориві до небесної високості.
Естетизація природи як аналога душі, втеча від жорстокості земного буття – це одна із пасивних форм протесту проти дійсності. Самотність, світова скорбота теж були своєрідним вираженням суспільного змісту внутрішнього світу особистості і пошуком гармонії зі світом.
Доба романтизму давно відійшла в минуле, а ніжна і сповнена смутку пісня Петренка “Дивлюся на небо” ще й досі хвилює серця українців і змушує на якийсь час забути про свої проблеми і перейматися поневіряннями сироти, якому так хочеться злетіти високо в небо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)