Confiteor – Шарль Бодлер


Confiteor1

Останні хвилі днів осінніх – як вони у душу проникають! О! Усю пронизують до болю! Розпросторюється якесь незрівнянно чарівне відчуття, невловимість якого не виключає його потужності; і нема тоді гострішого вістря, ніж вістря Нескінченності.

А яка то велика втіха – купати погляд в безмежності моря і неба! Тиша, чарівна недоторканість блакиті! Малесеньке вітрило, що тріпотить на обрії.

Своєю не значимістю і одинокістю нагадує моє невигойне животіння; однозвучне шурхотіння хвиль – все це мислить мною, чи я мислю ним (бо

ж саме в огромі марень найшвидше втрачається “Я” особисте!); мислить, кажу я, але ж – музично й мальовниче, без хитросплетінь словесних, без силогізмів, без усяких висновків.

Однак ці мислі, чи я їх випромінюю, чи речу, невдовзі силою виповнюються вщерть. А сила любострастя цього породжує ослабленість і страждання ніжне. Мої ж нерви, напружені украй, тільки й можуть те, що тремтіти зойкливо, болісно.

І ось перед цією неозорістю неба я ціпенію; його прозорість доводить до нестями. Спокій моря, незмінність видовища обурює мене… Ах!

Та чи варто страждати вічно і вічно тікати од прекрасного? Природо, безжалісна чаклунко, супернице всепереможна, облиш мене! Не спокушай моїх пожадань і гордовитості моєї!

Споглядання перекрасного – це двобій, в якім митець ридає перед поразкою своєю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Confiteor – Шарль Бодлер