Головна ⇒ 📌Довідник з української літератури ⇒ Дар (обдарованість)
Дар (обдарованість)
Дар (обдарованість) – система психо-фізіологічних якостей людини, які визначають її схильність до творчої діяльності в певній галузі. Різна міра обдарованості виявляється у поняттях талант і геній. Синонімом д. є “хист”. д. акцентує увагу на вроджених чи успадкованих якостях людини.
Проблему д. досліджують психологи, естетики, філософи. для літературознавства вона має значення у зв’язку із вчасним виявленням хисту до художньої творчості і наявності у людини саме літературного д. Спостережливість, добра пам’ять, багата уява, інтуїція – те, що необхідно для будь-якої творчої діяльності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Related posts:
- Дар Дар (обдарованість) – система психо-фізіологічних якостей людини, які визначають її схильність до творчої діяльності в певній галузі. Різна міра обдарованості виявляється у поняттях талант і геній. Синонімом Д. є “хист”. Д. акцентує увагу на вроджених чи успадкованих якостях людини. Проблему Д. досліджують психологи, естетики, філософи. Для літературознавства вона має значення у зв’язку із вчасним виявленням […]...
- БІБЛІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Бібліографія літературна (від грец. &;#946;Ι&;#946;&;#955;&;#943;&;#945; – книги і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – наукова галузь, що займається виявленням, обліком і систематизацією друкованих творів художньої літератури й літературознавства. Перелік творів та їх видань, покажчики монографій і статей про творчість окремих письменників чи з певних питань літературознавства, про літературу того чи іншого народу укладаються в певному порядку, який […]...
- Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
- Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Аналіз літературного твору Аналіз літературного твору (грецьк. analysis – розклад, розчленування) – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. А. л. т. опосередковується розумінням специфіки художньої літератури і структури літературного твору, його безпосереднім естетичним сприйняттям. Мета, […]...
- ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу – в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття – як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель. Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об’єднує три […]...
- Структура літературною твору Структура літературною твору (лат. structura – будова, розміщення, порядок) – спосіб зв’язку між складовими частинами, компонентами твору як цілісного організму, система істотних відношень між ними. Ще з часів Аристотеля С. л. т. вбачали у відношеннях теми, фабули, перипетій, характерів дійових осіб, мовних засобів. Філософи (передусім Г.-В.-Ф. Гегель) характеризують чотиричленну структуру твору: смисл, зміст, внутрішню і […]...
- Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про поетичне мистецтво” Аристотеля, “Послання до Пізонів” Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- ЗАВДАННЯ КУРСУ “ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ” Навчальний курс “Теорія літератури” читається на випускних курсах філологічних спеціальностей педагогічних інститутів та університетів. Він має своїм завданням узагальнити й закріпити набуті студентами у вузі знання з літературознавства й теорії літератури зокрема, оволодіти правильним розумінням суті літератури як одного з видів мистецтв, умінням розбиратися в літературному процесі, знати методи і прийоми аналізу літературних творів різних […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- За марксо-ленінську критику “За марксо-ленінську критику” – критично-літературний журнал, що виходив у Харкові (1932-34) замість свого попередника – часопису “Критика” як видання ДВОУ за редакцією В. Коряка. З 1934 і впродовж 1935 – орган СРПУ (редактор С. Щупак). Публікував нариси про творчість М. Коцюбинського, П. Грабовського, А. Головка, П. Панча, І. Микитенка та ін., рецензії на твори П. […]...
- ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН Теорія літератури, історія літератури та літературна критика як основні літературознавчі дисципліни тісно між собою пов’язані. Кожна з них неодмінно використовує здобутки інших двох дисциплін. Теорія літератури розвивається завдяки узагальненню та філософсько-естетичному осмисленню фактів і відомостей про окремі художні твори, діяльність письменників, зміну літературних течій і напрямів. Стан розробки теоретичних проблем може бути задовільним лише тоді, […]...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεω&;#961;&;#943;&;#945; – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
- Хронологія Хронологія (грецьк. chrоnos – час і logos – слово, наука) – допоміжна історична дисципліна, що встановлює точні дати історичних подій, документів, фактів літературного життя, творчої і видавничої історії літературних творів. І. Франко надавав великого значення точному датуванню навіть окремих поезій Лесі Українки, щоб якомога адекватніше простежити розвиток таланту, зміну тематики, еволюцію авторської свідомості. Для істотних […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Графоманія Графоманія (грецьк. grapho – пишу та mania – хвороблива пристрасть) – хворобливе прагнення особи, позбавленої хисту, до літературної діяльності, що імітує справжню літературу, дискредитує мистецтво. У 20-ті XX ст. мав місце так званий “масовизм” в українській поезії, коли робсількор ототожнювався з письменником, чи “призов ударників у літературу” на межі 20-30-х, покликаних створювати “пролетарський реалізм”, позбавлений […]...
- Дійсність Дійсність – філософська категорія, яка означає все суще, не залежне від людини, тому частіше вживається у словосполученні “об’єктивна дійсність”. У традиційному літературознавстві з Д. співвідноситься художня література як “образне відтворення дійсності”, а образ трактується як суб’єктивна картина об’єктивного світу. Але це мало що дає літературознавцеві. Філософські та естетичні категорії не можуть замінити літературознавчих понять, які […]...
- Прекрасне Прекрасне – одна з категорій естетики, виражає ту грань естетичного освоєння світу, що відповідає ідеалові людини і супроводжується почуттям естетичної насолоди. Мірою П. з боку об’єкта є симетрія, гармонія, пропорція, ансамбль його природних властивостей, які забезпечують позитивне значення явищ для людини; з боку суб’єкта мірою П. є духовне багатство вільної особи, яка невимушено, незацікавлено (з […]...
- Жанр літературно-художньої критики Жанр літературно-художньої критики – форма історично складених літературно-критичних виступів: проблемна стаття, оглядова стаття, літературно-критичний нарис, літературно-критична монографія, передмова чи післямова, рецензія, анкета, інтерв’ю, фейлетон, памфлет, есе, пародія, бібліографічна довідка тощо. Кожен із даних жанрів має внутрішню змістову структуру та відповідне завдання. Жанрова класифікація не знаходить єдиного критерію. Одні схиляються до уподібнення Ж. л-х. к. з […]...
- Теорія літератури Теорія літератури (грецьк. theoria – спостереження, дослідження) – галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів; одна з трьох основних ланок літературознавства (поряд з історією літератури і літературною критикою). Т. л. як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формується поступово на основі роздумів, аналізу […]...
- Народність Народність – одна з основних прикмет літератури. Проблема полягає в різному тлумаченні Н. л. і в коректному застосуванні цього принципу художньої літератури*як критерію поцінування художніх творів. Ще І. Франко 1878 звертав увагу на те, що І. Нечуй-Левицький не розмежував понять “реальність, народність, національність”, а пізніше вказував народницькій критиці на чистий утилітаризм у підході до художньої […]...
- Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. Для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
- Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...
- Збірник історично-філологічного відділу “Збірник історично-філологічного відділу” – книжкове видання з історії, літературознавства, мовознавства, етнографії, митецтвознавства, фольклористики, що виходило у Києві (1921-31, ВУАН) у вигляді окремих монографій, Всього з’явилося 106 чисел. Серед наукових студій, що стосувалися історії української літератури, були дослідження В. Перетца “Слова про Ігорів похід”, М. Зерова, В. Петрова, П. Филиповича, М. Марковського – творчості Т. Шевченка, […]...
- Адаптація тексту Адаптація тексту (лат. adapto – пристосовую) – спрощення^ тексту літературного твору, пристосування його для сприйняття дітьми або малопідготовленими читачами. А. т. широко застосовується при вивченні іноземних мов. А. т. творів художньої літератури вимагає збереження стилю письменника, оснащення елементів, що не піддаються адаптуванню, необхідними поясненнями. Прикладом А. т. є оповідання Марії Пригари за мотивами українських народних […]...
- Фоніка Фоніка (грецьк. phoneo – вимовляю, звучу) – звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному Творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні Ф. – галузь літературознавства (віршознавства), яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; у вужчому – фонічні властивості творів стильової […]...
- ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА Літературна критика (від грец. &;#954;&;#961;Ι&;#964;Ι&;#954;&;#942; – здатність судити, розглядати, оцінювати) як складова частина літературознавства має своїм завданням давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим – виробити певні […]...
- Сприймання творів художньої літератури Сприймання творів художньої літератури – опосередкований естетичним досвідом конкретно-чуттєвий, емоційно наснажений процес осягання тексту твору. Повноцінне С. т. х. л. складається як, власне, повторне читання, коли реципієнт відтворює у своїй уяві формально-змістову цілісність, художньо-стильову своєрідність самостійно сприйнятого твору в контексті творчості автора і т. п. Сприймання літературного твору в процесі читання відбувається як поступально-зворотний процес, […]...
- Бібліографія Бібліографія (грецьк. biblion – книга і grаpho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники і будь-яка їх сукупність або вид бібліографічних матеріалів. Відповідно до функцій Б. поділяється на підрозділи: державна (національна) […]...
- Антропологія культури Антропологія культури – наука про матеріальну і духовну культуру людини, досліджує культурні процеси та їх результати, передусім у давні часи, хоча й цікавиться також культурами новітніми і сучасними. А. к. охоплює етнографію та етнологію, використовує здобутки мовознавства, соціології та релігієзнавства, займається дослідженням причин виникнення культури, її просторово-часових відмінностей, факторів змін і функцій культури. А. к. […]...
- Літературознавство і критика Літературознавство і критика У зв’язку з пожвавленням літературного життя в Україні зароджується літературознавство. Саме на ці роки припадає бурхливий розвиток літературної критики, яка в 60-ті роки стає окремою галуззю літературної діяльності. В умовах переслідування української культури, заборони української мови та української видавничої справи провідна роль у розвитку цих напрямків суспільної діяльності належала російській критиці, яка […]...
- Дзвони “Дзвони” – літературно-науковий часопис католицького спрямування, виходив у Львові (1931-39), фінансований митрополії том А. Шептицьким. Редакційну колегію “Д.”, до складу якої входили М. Конрад, Г. Костельник, М. Чубатий, очолював Й. Сліпий, обов’язки редактора виконував П. Ісаїв. На сторін ках журналу друкувалися твори Наталени Королевої, У. Сам чука, Ю. Липи, О. Печеніг (Оксани Лятурницької), Уляни Кравченко, […]...
- Інтерпретація Інтерпретація (лат. interpretatio – тлумачення, роз’яснення) – дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в І. виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом І. можуть бути: 1) будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, […]...
- Ф’юдживісти Ф’юдживісти (англ. fugitives – вигнанець, бурлака) – назва групи американських письменників і критиків, які об’єдна-лися при журналі “Втікач” (з 1920), прихильників патріархальних традицій, притаманних південним штатам, противників наступу цивілізації, апологетів витонченої культури (Дж.-К. Ренс, А. Тейт, Р.-Т. Уоррен, Д. Девідсон, згодом – К. Брукс, Е. Лайл, В. Еліот, С. Джонсон). їхнім осередком став Вандербільдський університетам. […]...
- Література Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер. Л. за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу (біологічну, […]...
- Літературно-художній образ Літературно-художній образ – 1) естетична категорія, що характеризує особливий, притаманний мистецтву спосіб творення уявного світу; сформований фантазією письменника світ, тією чи іншою мірою співвідносний зі світом реальним на рівні суспільних, культурних, історичних, психологічних та інших явищ. Міметичне розуміння категорії Л.-х. о. (коли уявний світ визнається за більш чи менш докладне відтворення дійсності у художній формі) […]...
- Література і сучасність “Література і сучасність” – щорічний збірник літературно-критичних статей (1968-88, видавництво “Радянський письменник” у Києві). Упорядники: І. Зуб, А. Макаров, В. Мельник, М. Слабошпицький та ін. У рубриках (“Поезія і критика”, “З літературного процесу”, “З дискусійних розмов”, “Світ письменника”) висвітлювався літературний процес, зокрема у статтях Л. Новиченка, І. Дзюби, Г. Сивоконя, М. Ільницького, А. Погрібного, М. […]...
- Прототип в літературі Прототип (від дав.-грец. Πρῶτος – перший + τύπος – відбиток, відтиск; первообраз) – прототип, конкретна історична чи сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу. Прототип (від грец. Protótypon) – первісний зразок (прототип); дійсне обличчя, яке послужило автору прообразом літературного типу; літературний тип, образ, що послужив зразком для іншого автора. Прототип (від […]...