ДЕКЛАМАЦІЇ
ДЕКЛАМАЦІЇ – жанр віршованих творів XVI – XVIII ст., який є проміжним між поезією у власному розумінні цього слова і драмою.
Не можна вважати, як твердять деякі дослідники, що декламації передували шкільній драмі, бо цей жанр існував і в часи функціонування шкільної драми, хоча часово він і віддаленіший. Декламації були текстовим матеріалом для рецитаційного дійства, тобто публічного виконання в церквах і школах різного рівня, під час різдвяних та великодніх свят, тих чи інших важливих подій, при похоронах, привітаннях іменитої особи, зустрічах.
Найдавніша відома нам декламація – “Просфонима, привіт преосвященному архієпископу кир Михаїлу, митрополиту київському, галицькому, і всієї Росії”, складена у Львівській братській школі, коли той був спершу посвячений, а тоді рукоположений у митрополити (17 січня 1591 р.). Декламація має цікаву форму, складається із запрошення – проказувалось перед народом у церкві від дітей і ліків (хорів). У першому ліці
Це зразок урочистої декламації.
Існували й сумні ляменти. Тут особливо цікавий “Лямент дому князів Острозьких” Д. Наливайка (1603), часом лямент має форму не так декламаційну, як писемно-літературну, наприклад “Лямент на смерть Л. Карповича” М. Смотрицького (1620) чи “Лямент на смерть І. Василевича” Д. Андреєвича (1628), хоча в останньому є елемент декламаційний (“Трен нищих спудеїв школи братської Луцької”, “Герби і трени на труні… Сильвестра Косова”, 1658). Найвидатнішим серед такого типу творів є “Вірші на жалобний потреб П. Конашевича-Сагайдачного” К. Саковича, що складаються з Передмови і рецитації 19 спудеїв (кожен із них підписаний під віршем), а завершуються “Епілогом смертю побитого до живих” та Епітафією.
Твір поєднує декламацію з твором писемно-літературним.
З різдвяних декламацій чи не найдавніша “На Різдво Христове вірші” П. Беринди (1616); певною мірою декламацією можна назвати “Візерунок цнот… Є. Плетенецького” О. Митури (1618). У П Беринди рецидує сім отроків з передмовою та епілогом, у О. Митури твір розбитий на окремі вірші, присвячені достоїнствам оспівуваної особи, що було зручно при рецитації. Зразком колективно написаної, привітальної декламації, де декламаторами виступають автори віршів, є “Імнологія” Петру Могилі, яка подається у формі “піснеслов’я”; тут кожен вірш пишеться та проголошується па задану біблійну тему.
Одна з найвидатніших декламації “Евхаристиріон, або Вдячність” С. Почаського (1632) з присвятою також П. Могилі, яка проголошує становлення у Києві Парнасу, починається із “Стемми ясновельможних Могил”, має прозову передмову автора і складається з двох частіш: Гелікону з його складниками (науками) та Парнасу з його літоростями (мистецтвами), які мають культивуватися в Києві, і завершальними віршами: Вдячністю, Молитвою, зверненням до Зоїла; кожен рецитатор підписаний під віршем. Форму декламації використовує у своїй збірці “Роксоланки, або руські панни” С. Зиморович. Тут є поділ па хори (ліки), подається співпа партія кожному.
Але це лише літературний прийом, хоч писалися вірші на весілля і, можливо, мали па меті й рецитацію.
У 1648 р. вийшла окремим виданням декламація студентів Києво-Могилянської колегії на честь князів Вишневецьких. Зразком великодньої декламації є “Вірші на пресвітлий день Воскресіння Христового” А. Скульського (1630) та “Вірші на радісний день Воскресіння Христа, Спасителя нашого” І. Волковича (1631). Особливість їх полягає в тому, що декламації входять компонентом у драматичні твори, а не є самостійними.
Дуже цікава декламація на “Воскресіння Христове” у Петра Поповича-Гученського, як з’єднання поетики низового та високого бароко (кінець XVII ст.). У першій частині (Пролог і 12 отроків) декламатори рецидують на богословські теми, а отроки (13 – 20) викопують жартівливу партію про боротьбу зі смертю й описують епізоди шкільного життя в інтермедійному дусі. Декламацію на Страсті Христові написав Д. Туптало, складається вона з Пролога і двох частин, рецидують 11 отроків.
Створювалися декламації і в стінах Київської академії. Зокрема, на честь св. Катерини написано колективно під керівництвом проф. І. Ярошевицького декламацію польською мовою “Геній св. Катерини” (початок XVIII ст.).
Слід згадати волинську “Декламацію на свято Великодня” з інтермедією до неї (1719), створену в якійсь сільській школі. Складається вона з 14 вітальних віршів, які викопували учні та вчителі (дяки), в текст вставлялися пісні. Поетика декламації часом використовується при написанні драм, але не як вставні частини, а структурно.
Такою декламаційною драмою є “Милість Божа” (1728), вірогідно, І. Неруновича; в основу твору покладено не так дію, як декламаційні пасажі. Загалом розквіт жанру декламації припадає на XVII ст., у наступному столітті він занепадає. З цікавих пізніх декламацій можемо назвати “Declamacio” Мануйла Базилевича (1752 – 1755 ).
Літ.: Петров Н. Очерки из истории украинской літератури XVII – XVIII веков. К, 1911; Резанов В. Драма українська. К., 1926. Вип. 1; 1928.
Вип. 5; Українська поезія: Кінець XVI – початок XVII ст. К., 1978; Українська поезія XVII ст. (перша половина).
К, 1988; Українська поезія: Середина XVII ст. К., 1992.
Related posts:
- АНДРІЄВИЧ ДАВИД АНДРІЄВИЧ ДАВИД (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. Належав до Луцького братства. Був ченцем монастиря Василія Великого і, ймовірно, вчителем Луцької братської школи. 1628 р. видрукував у Луцьку “Лямент по святобливо вмерлім… Іоанну Василевичу, презвитерю…”, який призначався для декламації під час похорону Іоанна Василевича. Твір є типовою пам’яткою українського […]...
- САКОВИЧ КАСІЯН САКОВИЧ КАСІЯН (світське ім’я – Калікст; бл. 1578, с. Потелич, тепер Нестерівського р-ну Львівської обл. – 1647, м. Краків, Польща) – поет, перекладач, педагог, філософ, теолог – полеміст. Навчався в Замойській і Краківській академіях. 1620 р. постригся в ченці. У 1620 -1624 рр. – ректор Київської братської школи. Був проповідником при Люблінському православному братстві. З […]...
- АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ АНДРІЙ СКУЛЬСЬКИЙ (р. нар. невід. – 1651) – давньоукраїнський друкар, письменник. Навчався у Львівській братській школі, пізніше з власною друкарнею мандрував по Молдавії. 1628 р. повернувся до Львова, де згодом (1638) об’єднав свою друкарню з друкарнею Михайла Сльозки. У 1641- 1643 рр. – управитель і складач друкарні Львівського братства. З 1643 р. працював у друкарні […]...
- ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО (друга половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет. Походив, очевидно, з с. Гучкова на Поділлі. Судячи з його віршів, можна напевне стверджувати, що був учителем у сільській школі. Один із майстрів так званого нищинського вірша. Його поезія – це своєрідне поєднання трагічного і комічного, вона уреальнює суто барокове замилування несталістю, мінливістю навколишнього світу. Мова […]...
- Панегірик Панегірик (грецьк. logos panegyrikоs – урочиста промова) – поетичний жанр, найхарактерніша ознака якого – вихваляння та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини. Він наявний у західноєвропейських літературах а XVI ст. Славлячи тогочасних можновладців, автори порушували і злободенні питання суспільства. В українській літературі П. з’явилися наприкінці XVI ст. (“Просфонема”, 1591). Але панегіричні елементи наявні були […]...
- НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН (р. нар. невід. – 1627, Острог) – поет, перекладач, один із визначних діячів Острозького культурно-освітнього центру. Брат відомого козацького ватажка Северина Наливайка. За свідченням деяких джерел, змалечку жив у містечку Гусятині в Західній Україні. Батько був ремісником-кушнірем, якого вбито за конфлікти з католицьким духовенством. Від нього юнак успадкував і любов до рідної землі, […]...
- МИТУРА ОЛЕКСАНДР МИТУРА ОЛЕКСАНДР (кінець XVI – перша половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет, видавець, культурний і освітній діяч. Належав до Києво-Печерського науково-літературного гуртка, який утворився на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. Тут довкола його архімандрита Єлисея Плетенецького об’єдналися поети, перекладачі, видавці, теологи (Іов Борецький, Захарія Копистенський, Гаврило Дорофейович та ін.), які прагнули піднести роль і […]...
- БУТОВИЧ ГРИГОРІЙ БУТОВИЧ ГРИГОРІЙ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. У 1642 р. був студентом Замойської академії. Цього ж року видав у Львові віршований панегірик Львівському єпископу Арсенію Желиборському “Єводія або солодкопахнучий дозрілих в молодому віці його милості отця Арсенія Желиборського, з ласки Божої єпископа Львівського, Галицького і Кам’янець-Подільського, духовних цнот […]...
- СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ СЕДОВСЬКИЙ ЯКІВ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський письменник. Родом із Львівщини. Освіту здобув у Падуанському університеті. Автор панегіричного твору “Анатима тис тімис” (“Дарунок пошани”), виданого в Венеції 1641 р. Твір написано з нагоди присвоєння ступеня доктора філософії випускникові Падуанського університету львів’янину Григорію Кирницькому. Мета твору – прославити тих, хто ніколи не зрікається “святок […]...
- ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...
- АРМАШЕНКО (ГАРМАШЕНКО) ІВАН АРМАШЕНКО (ГАРМАШЕНКО) ІВАН (рр. нар. і см. невід.) – старший друкар Києво-Печерської лаври. Вважався спеціалістом з друкування польських книг, друкував і редагував вірші Лазаря Барановича. У віщанні “Синопсиса” 1680 р. є його акровірш “К читателю сего літописна от типографов”. Переклав з латинської мови на книжну українську житіє св. Макарія Римського (збереглося в рукописі). Літ.: Шляпкин […]...
- ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО (р. нар. невід. – після 1624) – давньоукраїнський поет, перекладач, освітній діяч. Освіту здобув у Константинополі та Острозькій академії. Належав до членів Ставропігійського братства у Львові, але 1601 р. був тимчасово виключений з нього, оскільки в конфлікті Ставропігії з Львівським єпископом Гедеоном Балабаном став на його бік; наприкінці цього самого року знову прийнятий […]...
- ЄВЛЕВИЧ ХОМА ЄВЛЕВИЧ ХОМА (рр. нар. і см. невід.) – українсько-білоруський поет і культурно-освітній діяч першої половини XVII ст. Народився в Могильові на Дніпрі (тепер Білорусь). Закінчив Ягеллонський університет (Краків) близько 1625 р. У 1628 – 1632 рр. – ректор Київської братської школи. Належав до київського культурного осередку, що сформувався в 30-х роках XVII ст. навколо П. […]...
- ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО (р. нар. невід. – 1646) – філософ, поет, богослов першої половини XVII ст. Навчався, очевидно, у Львівському кафедральному училищі. У 1589 – 1592 рр. викладав у Львівській братській школі. З 1592 р. вчителював у Вільні, на початку XVII ст. знову повернувся до Львова, де став одним із провідних діячів Львівського братства. У 1614 […]...
- БЕРИНДА ПАМВО БЕРИНДА ПАМВО (світське ім’я – Павло; бл. 1560, Львівщина, ймовірно, с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львівської обл. -23.07.1632, Київ) – мовознавець – лексикограф, поет, перекладач, педагог, редактор, друкар, гравер. За національністю був, можливо, українцем, хоча румунський учений Г. Крецу вважав Памва Беринду вихідцем із Румунії. Походив, очевидно, з незаможної шляхти. Невідомо, де здобув освіту. Міг […]...
- ВІРШОВАНА ЛІТЕРАТУРА ВІРШОВАНА ЛІТЕРАТУРА. Випадкові елементи віршування спостерігаються в багатьох зразках паремій – прислів’ях, приказках, загадках, скоромовках, замовляннях, а також у “словах” та “плачах”; віршованими були ритуальні співи календарного циклу, співи до танців і трудових процесів, також і обрядові, епічні віршо-твори, зокрема поезія дружинна й корпоративна, яка з розвитком ставала професійною. Із прийняттям християнства елементи віршованої мови […]...
- ПОЧАСЬКИЙ СОФРОНІЙ СОФОНІЯ ПОЧАСЬКИЙ СОФРОНІЙ СОФОНІЯ) (світське ім’я – Стефан; рр. нар. і см. невід.) – церковний діяч, педагог і письменник першої половини XVII ст. Про життя Софронія Почаського відомо небагато. Навчався у Київській братській школі. Припускають, що він був одним із двадцяти спудеїв-риторів, які проголосили в квітні 1622 р. “Вірш на жалосний потреб… Петра Конашевича-Сагайдачного…” IC. Саковича. […]...
- ПОЛОЦЬКИЙ СИМЕОН ПОЛОЦЬКИЙ СИМЕОН (світське ім’я, по батькові та прізвище – Самійло Омелянович (за іншими даними Гаврилович) Петровський-Ситніанович; початок грудня 1629, Полоцьк – 14.09.1680, Москва) – письменник, проповідник, громадський і церковний діяч, педагог. У 40 – 50-х роках XVII ст. навчався в Києво-Могилянській колегії та польській єзуїтській колегії м. Вільно. Війна Речі Посполитої з Московською державою, що […]...
- АРМАШЕНКО ПЕТРО АРМАШЕНКО ПЕТРО (рр. нар. і см. невід.) – поет – панегірист XVII ст. Видав у Чернігові 1699 р. твір на пошану гетьмана І. Мазепи “Theatrum perenis gloria” (“Театр довговічної слави”), написаний прозою та віршами. Книжка прикрашена граверними ініціалами та кінцівками. Належав до Києво-Чернігівського культурного осередку поетів (періоду І. Максимовича). Літ.: Сумцов II. Ф. К историй […]...
- Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
- КРЩОНОВИЧ ЛАВРЕНТІЙ КРЩОНОВИЧ ЛАВРЕНТІЙ (р. нар. невід. – 1704, м. Чернігів) – друкар, поет, художник, церковно-релігійний діяч. Тісно пов’язаний з поетами кола Лазаря Барановича. Був ігуменом та архімандритом чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. Автор багатьох присвят, передмов, малюнків до різних видань, творів релігійного характеру. Його перу належить також підручник з риторики. З віршованих творів зберігся тільки панегірик Лазарю Барановичу […]...
- РИМІПА АНДРІЙ РИМІПА АНДРІЙ (бл. 1550 – після 1595) – білорусько-український письменник, освітній і видавничий діяч. Володів українською, польською, латинською та староєврейською мовами. Знався на математиці. У 1570-1580-х роках був близький до Миколи й Кшиштофа-Миколи Радзивіллів. Є підстави гадати, що Андрій Римша викладав в Острозькій академії та вчителював у кальвіністській школі в Біржах (Литва). Він – автор […]...
- Нерівноскладовий вірш Нерівноскладовий вірш – вільний речитативний (астрофічний) вірш народних голосінь, дум і поодиноких старовинних обрядових (колядок, весільних), історичних та баладних пісень. На відміну від рівноскладового із симетричним розміщенням частин (колін) у строфі пісенного вірша, Н. в. має різну кількість складів у рядку без повторення будь-якої ритмічної схеми, без усталеного порядку римування, поділу на строфи (куплети). Якщо […]...
- ІНТЕРМЕДІЯ Інтермедія (від лат. intermedius – те, що знаходиться посередині) – жанр невеликої комічної п’єси або сцени, яку виконували між діями основної драми. Твори цього жанру могли бути комічною травестією, пародією теми, опрацьованої в основній драмі (як то було і в античній драмі сатирів), або ж сценами, ніяк не пов’язаними з її змістом. Інтермедія виникає як […]...
- Акровірш Акровірш (грецьк. akros – зовнішній, крайній, лат. versus – повтор, поворот) – поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події. Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. […]...
- ПАШКОВСЬКИЙ МАРТИН ПАШКОВСЬКИЙ МАРТИН (друга половина XVI ст. – 20-ті роки XVII ст.) – українсько-польський поет, перекладач. Походив із родини українських шляхтичів, деякий час служив при дворах польських магнатів. Центральне місце в його творчості посідає тема героїчної боротьби українського козацтва з турецько-татарськими загарбниками. Автор численних польськомовних поетичних книг: “Допомога сарматської Беллони шляхетному рицарству Дмитра Івановича, великого царя […]...
- СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ (р. нар. невід. – 30. 10.1651) – давньоукраїнський письменник, церковно-релігійний діяч першої половини XVII ст. 1639 р. був ігуменом і ректором Гойського монастиря (м. Гоща поблизу Луцька). 1640 р. став намісником Києво-Печерської лаври, а через рік – ректором Київської колегії. Належав до книжників кола Петра Могили. Автор віршів. 1641 р. видав “Казання погребове […]...
- НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Генеза новолатинської літератури в Україні пов’язана із західними культурними впливами і з переорієнтацією шкільництва на гуманістичну модель західноєвропейських навчальних закладів. Велику роль у цьому відіграв факт перебування українських земель у складі Речі Посполитої. У XVI ст. латиною писали українські уніати й протестанти. З’являється група письменників – вихідців з Руського воєводства Польського королівства, […]...
- Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
- ЗЕМКА ТАРАСІЙ ЗЕМКА ТАРАСІЙ (2-га пол. XVI ст. – 13.09.1632, Київ) – громадський, освітній і церковний діяч, поет, перекладач і друкар. Ймовірно, був дидаскалом Львівської братської школи, брав участь у діяльності гуртка Гедеона Балабана. У 1615 р. його запросив Єлисей Плетенецький до Києво-Печерської друкарні для участі в підготовці “Анфологіона”. З 1624 р. завідував цією друкарнею. Майже до […]...
- Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...
- ДОВГОВИЧ ВАСИЛЬ ДОВГОВИЧ ВАСИЛЬ (спр. – Довганич; березень 1783, с. Золотареве, тепер Хустського р-ну Закарпатської обл. – 13.12.1849, Хуст) – письменник, філософ, фольклорист, чл.-кор. Угорської АН (з 1831). Народився в селянській сім’ї. Початкову освіту здобув в елементарній школі Хуста та латинській школі в Сигеті. Продовжував навчання у богословських семінаріях Великого Варадина (нині Арад у Румунії), Трнави (Словаччина) […]...
- АКРОВІРШОВІ ПОЕТИ АКРОВІРШОВІ ПОЕТИ – автори акровіршів (вірші, в яких перші літери кожного рядка утворюють слово або фразу). Акровірші становлять частину зорової поезії, в якій зоровий образ невіддільний від змісту твору. Існує кілька різновидів акровірша: власне акровірш, мезовірш (слово утворюється посередині), телевірш (слово утворюється з останніх літер рядків), рядковий акровірш (слово вирізняється по горизонталі), зворотно-рядковий акровірш (слово […]...
- БОРЕЦЬКИЙ ІОВ БОРЕЦЬКИЙ ІОВ (Іван Матвійович, р. н. невід., ймовірно, с. Бірче, тепер Городоцького р-ну Львівської обл. – 12.03.1631, Київ) – давньоукраїнський письменник, перекладач, церковно-релігійний діяч. Народився в Галичині в шляхетській родині. Спочатку навчався у Львівській братській школі, а далі, ймовірно, за кордоном. Викладач грецької і латинської мов, ректор Львівської братської школи (з 1604 р.). З 1611 […]...
- Сутність поняття “бароко” – БАРОКО ЯК ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ ЛІТЕРАТУРА XVII СТОЛІТТЯ: МІЖ ВІДРОДЖЕННЯМ І ПРОСВІТНИЦТВОМ § 2. БАРОКО ЯК ПЕРШИЙ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ Ми осягаємо істину не лише розумом, а и серцем. Саме серцем ми пізнаємо перші принципи, І марно розум, не маючи в них опори, силкується їх спростувати. Б. Паскаль Людині XVII ст. відкрилася сила власного розуму, її внутрішніх можливостей. Вона намагалася проникнути […]...
- Тетралогія Тетралогія (грецьк. tetra – чотири і logos – слово) – великий епічний твір одного автора, що складається із чотирьох самостійних частин, охоплюється спільністю художнього задуму та єдністю основних персонажів (дійових осіб). В античну добу Т. називали три трагедії та одну сатиричну драму (“драму сатирів”), які подавалися на конкурси до святкування діонісій. Збереглася частково лише Т. […]...
- ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) СТЕФАН ЗИЗАНІЙ (ЗИЗАНІЙ-ТУСТАНОВСЬКИЙ) СТЕФАН (р. нар. невід., вірогідно, с. Потелич, тепер Львівської обл. – 1600, Молдова) – український і білоруський освітній і культурно-релігійний діяч, письменник – полеміст, учений – філософ, проповідник, педагог. Старший брат Лаврентія Зизанія. Походив із простолюду або незаможної шляхти. Невідомо, де здобув освіту. До 1577 р. став ректором Львівської міської української школи. Брав […]...
- ПОЕТИКИ ПОЕТИКИ (від грецького – майстерність творення). “Словник іншомовних слів” подає три значення слова поетика: 1) наука про художню літературу, теорія літератури; 2) теорія поезії (композиція, образність мови, ритміка, римування тощо); 3) система художніх принципів того чи іншого літературного напряму або окремого поета. Поява поетик в Україні пов’язана з виникненням шкільної освіти. Спершу елементи поетики включалися […]...
- Атеней “Атеней” (від грецьк. Athenaion – храм Афіни, богині мудрості, мистецтва та ремесел) – науково-літературний гурток, заснований Єлисеєм Плетенецьким на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. До складу “А.” входили перекладачі, поети, гравери, друкарі (Захарія Копистенський, Іов Борецький, Памво Беринда, Тарасій Земка, Олександр Митура, Касіян Сакович, Лаврентій Зизаній та ін.). В межах “А.” видано “Часослов” та […]...
- КЛИМЕНТІЙ ЗІНОВІЇВ КЛИМЕНТІЙ ЗІНОВІЇВ (40-ві – 50-ті роки XVII ст. – після 1712, Чернігів) – поет, один із перших українських етнографів. Біографічних відомостей про Климентія Зіновієва майже немає. Очевидно, був вихідцем із незаможної родини. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Постригся в ченці. Життя пройшло у мандрах Україною, Білоруссю, Польщею, Росією, Литвою. Останні роки провів у одному з […]...