Дім, у якому я живу

Дім, у якому мешкає моя сім’я, багатоповерховий. Кілька сотень людей живуть у ньому. Увечері, коли на вулиці зимно і мерехтять жовтаві очиці ліхтарів, я сідаю біля вікна і починаю мріяти. Я уявляю собі, що наша багатоповерхівка вже не будинок, а величезний корабель, який пливе крізь море білої зими, мов той криголам.

Так багато людей у будинку, такі вони мають різні почуття та бажання! Але ж пливе будинок-корабель, і всі ми на ньому пасажири.

На справжньому кораблі мають бути чистота і поря­док. У нашому будинку чистоту і порядок забезпечують

самі мешканці. І це зовсім не важко: треба просто слідку­вати, щоб стіни були охайні, сходи – вимиті, стеля – без плям. Я колись чув, що держава нагадує корабель так само, як і наш дім.

На мій погляд, для того, щоб навести поря­док на палубах і в трюмах держави-корабля, теж достат­ньо щирого бажання більшості людей.

Улітку будинок, у якому я живу, нагадує вже не корабель, а заміську дачу: хльопає підсохла білизна, галасує малеча, прогулюються двором літні люди. Щасливий час – це літо! Але чомусь мені впадає в око те, що рік за роком у нашому будинку все більше літніх людей і все менше дітлахів. Що ж станеться років через двадцять з нашим великим будин­ком?

Я сподіваюся, що все буде гаразд і з ним, і з усіма нами.

Дім, у якому я живу, – це частина мого міста, а місто – частина цілої держави. Я впевнений, що той, хто любить свій дім, не може не любити своєї держави.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дім, у якому я живу