“Діти війни”

Існує ціле покоління, чиє дитинство припало на часи Великої Вітчизняної війни. Їх так і називають – діти війни.

Сучасні діти навіть не можуть уявити собі, що таке рости під час війни. Зруйновані будинки та звуки пострілів, повітряна тривога та “похоронки” з фронту. У половини дітей війна відняла батьків, бабусь та дідусів, братиків та сестричок.

Таке горе не порівняти ні з чим.

Замість дитячих пісеньок діти війни чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки.

Дівчатка зберігали як зіницю ока єдину пошарпану ляльку, а хлопчики грали гільзами від гвинтівок та снарядами, що не розірвалися.

Від таких “іграшок” часто траплялося лихо.

Дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора.

Або батьків вже не було…

Часто в 14-15 років діти війни вже починали працювати, як дорослі: на заводах, в полі або в госпіталі. Вони вчилися мужності, витривалості, кмітливості. Таку “дитину війни” письменник М. Вінграновський описав в оповіданні “Первінка”.

Там дванадцятирічний Миколка купляв корову для своєї родини, вів її здалека додому та годував її, як справжній дорослий господар.

Зараз діти війни вже стали бабусями і дідусями. Їх потрібно поважати, адже війна відібрала у них дитинство. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Діти війни”