Дмитро Павличко – Смереки

СМЕРЕКИ В пень загнана сокира татова По топорище. Смереки в наляку – задихані – Тікають вище. Пила, як риба, прогинається

В кільце зубате. А батько: – Ну, показуй дерево Котре зрубати?! Я розглядаюсь, мов на ярмарку; Я вибираю.

Здається, краща та смеречина, Котра не скраю. – Ось найстрункіша! – Ні, мій хлопчику, Шкода стрункої! – Тоді та гарна, що виблискує

В сріблястій хвої! – Тієї жаль! – Тоді та смалена, В мохах від споду! – Е ні, небоже, тим сподіємо Велику шкоду!

– Тоді та чорна, перекручена В смолі, як дратва!

– Тієї жалко! Підростатиме,

Та й буде платва.* – А та, що ніби свічка скривлена Із парастасу!** – Е ні, вона ще буде рівною, Дай тільки часу! Так ми ходили між смереками, Смішні злодії.

Гайда додому – та подумаєм, Прийдем з неділі!.. Минуло сорок літ. Послухайте – Шумить живиця,

Співає сонце, як відданиця, А вітер гзиться. Чого ж мені на цьому падолі Так сумнувато?

Стоять смереки та й питаються: А де твій тато?! * Платва – зрубаний стовбур великого дерева (діалектн.) ** Парастас – заупокійна відправа.

*** Паділ – невелика долина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Дмитро Павличко – Смереки