Дмитро Павличко – Сонця і правди сурмач (Скорочено)
На прикладі творчості Малишка потвердила свою істинність давня теза: великі часи народжують великих поетів. Невтомний трудівник, сказати б точніше, добровільний каторжанин свого жорстокого натхнення, Малишко був людиною вогнистого темпераменту. Ніжність, невичерпні поклади якої йому подарувала природа, була в нього так само з горючого матеріалу.
Він не міг написати ні рядка без пожежі в грудях, без клекоту крові в жилах, без вогненного перевтілення в образ чи ідею задуму. Кожен раз наново голим нервом сприймав Малишко радощі і печалі
Але тільки горнило війни, крізь яке він у буквальному розумінні пройшов як солдат свого народу, загартувало його слово, наповнило його вірш сяйвом непроминальиої правди, дало його рядкам антикорозійну, вічну чистоту. При світлі воєнних заграв пише він свої найкращі речі, які є одночасно видатними українськими поетичними творами часів Великої Вітчизняної війни. Хоча Малишко був за віком у другому поколінні українських радянських поетів,
Невигадані герої воєнних балад і поем Малишка передали наступній його творчості неприборкане і величне проповідництво добра і правди…
Малишко любив свою матір, а в ній своє походження, свій рід, свій Цар, свою долю, свою батьківщину. Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості; вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює, вона була і сенсом його схвильованості, і суттю його мислення. Розмова з матір’ю не вголос і всюди, де шпіадають поетові хвилини творчої самоти,- одна з форм життя Малиш-Цової душі.
Образ матері – його улюблений і, можливо, найкращий образ, над яким він трудився все життя…
Любов до рідної матері давала поетові ніжність і благородство, пронизувала його свідомість променем доброти, якої він тримався в творчості, в поведінці, вставленні до людей. До образу рідної матері він ЦОдав ідеальні прикмети, витворені в почутті пошани до інших матерів…
У Малишка кожен вірш про матір мав якийсь новий відтінок. На підміну від деяких інших постійних своїх тем, тему матері обробляв він ніс майстер-симфоніст. Власне, слово “майстер” тут не зовсім на місці.
У Малишкових віршах про матір вміння писати неможливо відокреми-111 від емоційного тремкоту, який вибивається з душевного дна, і думка, ІКВ приходить на зміну почуттю, його не видозмінює. Здавалося б, невиразні, часто вживані слова входять у тканину вищеиаведених строф, ІЛЄ ж вони, мабуть завдяки органічному поєднанню з образами “Слова о полку Ігоревім”, виблискують сліпучою новизною, затинаються в серпе і щемлять, як велике диво любові, в яке прагнемо увійти і пережити Гнно. Вірш “Мати” (“Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю…”) Має всі найважливіші риси поетики Малишка – пісенність, розмовний ритм, новаторську інтерпретацію традиційних національних образів.
Його іараховуємо до шедеврів не тільки української, але й світової лірики наших часів…
15 останніх книжках поета з’являється новий мотив у цій темі – світо-і порча снага материнської любові. Знову продовжується Малишкова розмова з матір’ю. Тільки тепер син все частіше прохає, щоб вона не залишила його в тяжку хвилину. Любов до матері здатна – він це відчуває – підняти його з могили, повернути щастя творчості.
Від матері Солдатки, до матері Ярославни і матері Батьківщини, а потім до матері Землі – |К і саме життя, розвивалася в Малишка ця найделікатніша і найблаго-родпіша тема…
У поезії Малишка поважне місце посідає жанр філософського вірша, цебто вірша афористичного, який оперує широкими поняттями, поєднує абстрактні категорії з пластикою конкрету, відверто формулює або подає метафорично різні етичні закони, різноманітні, часто суперечливі І! піни. Філософський вірш є результатом співставлення індивідуально-іо досвіду з досвідом колективним. У такому вірші виявляється освіченість автора, масштабність його мислення.
Чим ширше мислить поет, тим ширшого колективу досвід йому доступний. Досвід національних і класових об’єднань, до яких він належить, епоха, в якій вій живе і яку він життям своїм розпізнає і будує, дозволяють йому звертатися до всього людства, надавати своїм творам загальнолюдського значення…
Останні збірки Малишка виповнені жагою пізнання. Кожен вірш тут – відкриття малої або великої правди. Поети знають, що найважче – це висловити правду. Не тому, що не хочеш або боїшся, а тому, що її просто-напросто важко сказати…
Поет рідко шукає “сюжетів” для своїх філософських віршів поза соціальною сферою. Можна говорити про громадянський, навіть політичний сенс його філософської поезії…
Упродовж усього життя і завжди з великою охотою Малишко працював як пісняр… Але було б невірно розглядати його пісенну творчість як щось відрубне. Пісенність – це одна з найголовніших і найдорогоцінні-ших прикмет усієї поезії Малишка, як ліричної, так і ліро-епічної.
Він майже ніколи не міг у своїх творах передати суто епічне відчуття світу тому, що його поетичне мислення протікало в категоріях, вироблених з елементів народнопісенної поетики…
&;#8216; Пісенність поезії Малишка виникає з гармонійного поєднання багатьох компонентів, серед яких поруч з яскраво фольклорними стоять суто літературні. Досконале відчуття української мови, особливо її природної музикальності, вироблене в Малишка як на фольклорній основі, так і на сплетінні впливів поетики Шевченка, Франка, Тичини і Рильського, відбилося на пісенній естетиці його поетичних форм…
Повноголосся і чергування рим, причому різноскладових і бездоганно підібраних з різних частин мови, майстерна іпструментовка всієї строфи звуками, які найкраще співаються і від яких вірш вібрує (“а” і “о”, “р” і “л”), нарешті цезура, яка не розриває слів і дає можливість рівно дихати при читанні,- це, зрозуміло, з трепетним змістом і з поетичною довершеністю і є піснетворчим виявом Малишкового таланту. З паціональио-иародними атрибутами пов’язані класичні розміри його поезії, головним чином ямб і анапест, його улюблений дольник, який виникав із них і наближав його вірш до українських дум, точна і багата рима.
Народнопісенна основа творчості Малишка відповідала його невсипущій громадянській насназі, його розумінню літератури як свідомості народу, його служінню загальнолюдським ідеалам справедливості…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)