Доля (скорочено) – Шевченко Тарас

Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала.

Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку.

“Учися, серденько, колись З нас будуть люде”,- ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився. А ти збрехала. Які з нас люде?

Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): У вірші “доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе – у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях – шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Доля (скорочено) – Шевченко Тарас