Доповідь на тему: Григорій Сковорода й українське письменство 1920-х років
Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної культури незаперечне. Унікальна постать української культури була наново “відкрита” ще в 1920-і роки! коли святкується двохсотліття з дня народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування перенаселених міських кварталів “розмиває” у свідомості мешканців традиційні цінності.
Все більше людей охоплені ностальгією за гармонійним минулим. Масові пошуки своїх історичних коренів привертають увагу
Скажімо, в ранній творчості Тичини, позначеній найвищим творчим злетом, життю й ученню барокового філософа й поета присвячена драматична поема “Сковорода”, та й більшість поезій цього періоду, які утворюють збірки “Сонячні кларнети”, “Замість сонетів і октав”, також декотрі
Відомо, що у XІX та на початку XX століття Сковорода був відомий радше як незвична, навіть скандальна постать, ніж як автор. Тож не дивно, що найвідоміши-ми характеристиками Сковороди того часу були не філософські побудови, а звички, факти біографії, особливо схильність до мандрівного способу життя. Певна частина художніх текстів 1920-х років, окрім роздумів над феноменом Сковороди, закликала до наслідування його мандрівного способу життя:
Бери сакви, і рідний дім покинь, І пий холодну, мовчазну глибінь На взліссях, де медово спіють дині! Учися чистоти і простоти І, стопчуюючи килим золотий, Забудь про вежі темної гордині. (М. Рильський)
Ці шляхи “оприродкення” життя постійно вживають, наприклад, ліричні герої Івана Багряного задля заспокоєння й зосередження: мандрам і мисливству присвячена певна частина його ранньої лірики (“Рибалки”, “Чорноземля”, “Над Россю”, “З “Мисливської сонати”). Заперечення бездушної цивілізації найчастіше проявляється в критиці міського способу життя та ідеалізуванні сільського. Сковорода називає місто уособленням корисливості, бездушного прагматизму і відмовляється від його вигод:
Пропадайте, думьі трудньї, Города премноголюдньї! А я с хліба куском умру на месте таком.
Протистояння міській цивілізації безкомпромісне. Для автора ціль утечі на природу – набуття рівноваги через переживання первісних безпосередніх почуттів:
І крикнув так, аж млосно…
Аж відгукнулись балки…
Простіть, що ніби п’яний, що ніби троглодит, Це я утік від бруку туди, де бігав змалку, А ледь було не звик там і киснуть, і нидіть.
Ми бачимо, що мудре споглядання й самопізнання Сковороди були гідною альтернативою безумству революційного лихоліття. На жаль, голос “українського старчика” потонув серед гасел, які закликали до перетворення життя без перетворення самої людини.