Драч Іван Федорович Балада про усмішку

Олесю Гончару

Ваша усмішка – Ваша загадка, Олесю, Вашу лагідну усмішку – ватру вуст – Як Ви змогли пронести крізь фронти, Крізь морози фашистського мору, Як вберегли її світло дитинне, Коли слава стріляла в її пелюстки Зі ста золотих гармат?! Так, я кажу тут лише про людину І про знамено людини – про усмішку, Взяту від мами Тетяни в полтавському полі. Стома турботами скупану, Стома журботами сушену, Стома скорботами замиловану. Та усмішка, та дивна дивина Живе, як пташка, сонцеві підвладна, В гніздов’ї вуст запечених.

Та усмішка

хіба Дніпром рождена, Слухняна павітру і непокірна вітру. Ви квити з квітнем – він Вам квіти, А Ви йому – усмішку з уст в уста. Сміється сонце. Сміх пече вуста.

Сміється пташка в пташки на долоні. Сміється слава – очі поверта, Свої очища в карому полоні. Сміється сміх. Горить на рукаві.

Сміється так дитинно, стопричинно, Сміється українно – ми живі, І карим сміхом двері в світ розчинено. Хто вмер од ляку, той усе згубив, В лінійку жаху хай рівняє губи, А молодість сміється в сто зубів – Беззубі їй не виб’ють білі зуби. Сміється розум.

Аж пашить крилом. Сміється дотеп, смутком перешитии, Добро сміється над горбатим злом. А доки ми сміємось – будем жити.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Драч Іван Федорович Балада про усмішку