Драматургія Лесі Українки
За порівняно невеликий проміжок часу – трохи більше як десять років – Леся Українка написала понад 20 драматичних творів, що стали новим явищем в українській літературі.
До того часу на Україні переважала соціально-побутова драма, і поява проблемної філософської та психологічної драми в її різноманітних формах (драматичний діалог, драматична поема, фантастична драма), започаткованих Лесею, свідчила про величезний талант письменниці.
У драматургії Леся Українка широко використовувала образи і сюжети світової літератури, історії.
Для своїх драматичних творів Леся Українка вибирає час дії на зламі епохи, коли загострюється боротьба світоглядів, виявляється різний підхід до питань моралі, суспільна думка б’ється над розв’язанням світових проблем. її увагу привертають напружені, драматичні ситуації, яскраві героїчні постаті.
Дочка троянського царя Пріама Кассандра, наділена даром провидіння, “бачить” “лиху правду”, але ніхто не вірить її пророкуванням, аж поки вони не справдяться, і в цьому її трагедія. І вона не може нічого змінити, вплинути на хід подій, бо “не робить нічого для боротьби, а коли намагається робити, то діла її гинуть марно, бо “діла без віри мертві суть, а віри у порятунок у неї нема”, – так пояснює зміст своєї “Кассандри” сама авторка. Отже, мало “бачити” “привиддя страшної правди”, треба уміти боротись, а не стояти перед ними, “склавши руки”.
Сюжет “Кассандри” розвивається динамічно, події нагнітаються, кожна наступна сцена розкриває нову трагедію Трої, самої Кассандри, її близьких. Збуваються зловісні пророкування дочки Пріама, а вона безсила зарадити біді. Особливістю “Кассандри”, як і взагалі драматургії Лесі Українки, є те, що авторка бере конфлікт на грані катастрофи, в його останньому напруженні, і конфлікт цей переносить із сфери зовнішньої у внутрішній світ героїв, часто це боротьба з самим собою, боротьба думок, почуттів, пристрастей.
Одним із кращих творів письменниці стала її драма “Камінний господар” – українська версія світового сюжету.
Сама Леся Українка так визначила задум драми: “Ідея її – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї – ї над Дон-Жуаном, “лицарем волі”. Традиційний спокусник жінок у Лесі Українки сам стає до певної міри жертвою жінки, яка зломила його волю.
Символічною є остання сцена драми, коли Дон-Жуан, надівши плащ командора, бачить у дзеркалі вже не себе, а камінного господаря. “Цвітом душі” Лесі Українки стала її “Лісова пісня”, в яку перелила вона з свого серця “те, що не вмирає”. В ній оспівана краса високої мрії, безсмертя справжньої любові, щастя жертви в ім’я порятунку дорогої людини, у ній сказала поетеса і про життєву необхідність гармонії людини і природи.
Особливістю сюжету драми є те, що в ній немовби дві кульмінаційні вершини: після першої кульмінації наприкінці другої дії сюжет не йде на спад, – третя дія, дія “пізньої осені”, – це найглибша боротьба пристрастей. Тут людина перетворюється на звіра і знову стає людиною, кохання перемагає смерть, а вогонь високого почуття палить усе дрібне, нікчемне в людській душі, звільняючи від пут буденщини.
У трагічній розв’язці драми звучить оптимістична нота – спалахує раптом весняна краса, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію. Драми Лесі Українки – живі і сильні, вони, безперечно, примушують хвилюватися серце і душу, їхні герої і ситуації зустрічаються і в нашому житті, і це ознака того, що подібне мистецтво – справжнє.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)