Друзі й вороги Печорина

Роман М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”, поряд з “Євгенієм Онєгіним” А. С. Пушкіна, є одним з найбільших добутків російської літератури XIX століття. Добуток складається з новел: “Бэла”, “Максим Мак-Симыч” і “Журналу Печорина”, що включає в себе повести “Тамань”, “Князівна Мері” і “Фаталіст”. Вони розповідають про різні епізоди життя якогось Печорина.

Оповідання підкоряється не стільки послідовності, скільки значимості подій. У першому розділі “Бэла” ми бачимо Печорина очами штабс-капітана

Максима Максимыча. Ця людина щиро прив’язана до головного героя, але духовно глибоко далекий йому. Вони люди не тільки різного соціального стану й віку, але й різного типу свідомості й мислення

Образ Максима Максимыча – один з найважливіших у романі, тому що він дуже характерний для Росії того часу. Ця людина не може зрозуміти Печорина й не прагне до I цьому, люблячи його просто як “славного малого”. Тому в оповіданні Максима Максимыча головний герой з’являється як людина таємничий і загадковий: “Адже є, право, такі люди, у яких судилося, що з ними повинні траплятися різні незвичайні речі”.

В

оповіданні штабс-капітана Печорин з’являється романтичним героєм, зустріч із яким стала одним з ярчайших подій у житті капітана, тоді як для Печорина сам Максим Максимыч і Історія з Бэлой – лише епізод з життя. Навіть при зустрічі, що відбулася випадково в другому розділі добутку, коли Максим Максимыч готовий кинутися йому в обійми, Печорину не про що говорити з ним: “Мені пора, Максим Максимыч…” Штабс-капітан і Печорин коштують по різні сторони барикади, при їх взаємній щирій симпатії вони не розуміють і ніколи не зрозуміють один одного. Їхня несхожість не випадкова, різниця між ними така ж, як і та, котра завжди існувала між російською інтелігенцією й народом

Третій розділ, “Журнал Печорина”, – це роман у романі, що складається із трьох частин. Перша новела частково розкриває мету життя Печорина, що полягає в спробах зрозуміти, що рухає людьми, осягти їхню психологію. Глава “Князівна Мері” складається із щоденникових записів головного героя. На водах Печорин зустрічає свого старого знайомого, юнкера Грушницкого, якого він різко критикується

Але чому головний герой так вороже ставиться до юнкера? Я думаю, тому що Печорин постійно випробовує тугу, хоча й намагається сховати її, а Грушницкий, навпаки, по природі веселий, не знаючої нудьги людин, це й злить головного героя, змушуючи ненавидіти юнкера. А от новий знайомий Печорина, доктор Вернер, дуже цікавий йому. Вернер у чомусь близький головному героєві, розуміє його проблеми, але багато в чому й далекий йому. Історія їхніх взаємин – це історія дружби, що не відбулася, людей, духовно й інтелектуально схожих.

Неможливість їхньої дружби Печорин пояснює так: “Я к дружбі нездатний: із двох друзів завжди один раб іншого”. Протягом усього роману в Печорина не перебуває жодного друга, але він здобуває безліч ворогів. Чому ж всі так складається?

Я думаю, тому що Печорин не прагне домогтися чиєїсь дружби, хоча для нього це не склало б праці, зате, сам того не розуміючи, наживає собі ворогів. Головний герой відіграє роль спостерігача й діючої особи одночасно. Йому мало просто спостерігати


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Друзі й вороги Печорина